2. ввічливо звертатися з проханням про будь-яку послугу і самому бути вдячним за послугу;

3. проявляти співчуття людині в його невдачах; розділяти з ним радість успіху, виявляючи це у відповідних формах. Пропонувати людині свої послуги і допомогу у можливих формах;

4. берегти робочий і вільний час інших людей, не витрачати його на беззмістовні, порожні розмови і у жодному разі не примушувати людину чекати тебе;

5. розмовляти мовою, зрозумілою більшості присутніх (усім), не допускати перешіптування в присутності інших або ж розмови незрозумілою для них мовою;

6. не сміятися безпричинно у присутності людей, не давати їм привід думати, що ви смієтеся над ними;

7. намагатися не помічати фізичних вад інших людей, не роздивлятися і не розпитувати людину про них;

8. не допускати ніяких погроз по відношенню до людини, у тому числі фізичних дій;

9. бути терплячим до думок інших, їхнім смакам, не допускати приниження гідності того, чиї смаки не відповідають вашим;

10. терпляче вислуховувати того, хто говорить, не перебиваючи його і виявляти інтерес до його думок;

11. не нав'язувати співрозмовникові тему розмови про себе як найцікавішу, прагнути більше слухати і розпитувати ніж говорити самому;

12. не підкреслювати своєї участі у наданій послузі, якою б важливою вона не була, не вимагати взаємної послуги;

13. стежити за своїм зовнішнім виглядом, акуратністю, чистотою, пам'ятаючи,

14. що неохайність, неакуратність, неповага до себе - це форма неповаги до інших людей, нехтування його думками;

15. не привертати до себе увагу екстравагантністю свого зовнішнього вигляду.

Ці правила виражають загальну форму поваги до людей в цілому. Але правила можуть по-різному проявлятися і диференціюватися в залежності від конкретних умов, ситуацій і характеру спілкування. Але все це стосується лише до форми. Зміст у всіх випадках має розкривати повагу, доброзичливість і увага до людей. Найбільш важливим показником стану людини на службі є його душевний комфорт, у створенні якого особливе місце займає культура службових відносин, так як кожен працівник більшу частину свого життя проводить на роботі, в оточенні людей, і пов'язаний з ними спільною справою. Тому певну роль тут повинні відігравати норми службового етикету, який визнаний регулювати взаємовідносини між людьми, об'єднаними спільною справою. Якщо етикет містить правила спілкування усіх людей і у всіх ситуаціях. Те правила службового етикету діють у більш вузькій сфері - вони визначають порядок поведінки працівників при виконанні ними професійних обов'язків. Службовий етикет диктує нам той стиль спілкування, ті норми ввічливості, які сприяють створенню в колективі здорової морально-психологічної атмосфери.

5. Специфіка естетичного виховання

Мета естетичного виховання - і, в кінцевому рахунку самоціль суспільного розвитку - людина, що розкрив у собі повноту своїх сутнісних сил, універсальна гармонійна особистість. Людина долає відчужене ставлення до всього в житті, а значить і відчуження своєї істинної сутності, і зможе ставитися до самого себе як до істоти універсального і тому вільному. У найбільш широкому сенсі естетичне виховання розуміють як якісну зміну рівня естетичної культури об'єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група і суспільство в цілому. Воно триває протягом усього життя людини, усуваючи протиріччя у невідповідності між рівнем естетичної культури людства володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності.

Зміст естетичного виховання, його будова суперечливі та багаторівневі. Специфіку естетичного виховання складають тільки йому властиві характерні риси: - естетичне виховання системно, воно завжди цілеспрямовано. Здатність естетичного ставлення людини до світу. Кінцевий результат пов'язаний з формуванням особистості творчої, само - цінною та соціально цінною, яка має високої естетичної культурою;

1. механізм естетичного виховання як передача досвіду та навичок, набутих суспільством, причому результативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соціальних якостей особистості та суспільства;

2. форми естетичного виховання мінливі: ускладнюється в міру його розвитку і триває постійно;

3. естетичне виховання пов'язане з іншими аспектами розвитку суспільства: економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод, хвороби, безправ'я - бар'єри на шляху збереження безперервності естетичного виховання; естетичне виховання передбачає не тільки освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, але і естетична діяльність людини, його участь у процесі естетичного перетворення дійсності. Поза суспільної системи виховання естетичне позбавляється своєї перспективи. У безправовому суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспільною свідомістю, використовуючи прийоми і методи естетичного виховання. Історія нашої країни показала, що, декларуючи важливість естетичного виховання, державна політика сприяла створенню об'єктивних обставин, які визначили непотрібність високого рівня естетичного розвитку особистості. Відповідно, рівень естетичного виховання народу був в більшості своїй украй низький, і держава, використовуючи засоби естетичного впливу, особливо мистецтво, формувала міфологізовану свідомість, яка спотворювало адекватне сприйняття дійсності. Тому одним із завдань суспільного розвитку демократичної держави завжди було створення передумов та умов, які об'єктивно вимагають від особистості розвивати себе естетично. Естетичне виховання вбирає в себе всю систему способів естетичного розвитку особистості, яка визначається усім багатством середовища та життєдіяльності суспільства. У ній завжди присутній елемент вільного вибору, та відсутня нав'язливий дидактизм. Тому справедливо охарактеризувати процес естетичного виховання як один із найбільш демократичних способів духовного розвитку особистості, який реалізується в різних сферах життя суспільства. Однією зі сфер, а також засобом естетичного виховання є праця, оскільки докорінні основи виробничої діяльності та в цілому праці спрямовані на виявлення та розвиток творчо-естетичних задатків особистості, нерозривно пов'язані з початковими трудовими навичками, з творчим потенціалом особистості.

Список літератури

1. Бичков В. Естетика. - М., 2003

2. Борєв Ю.В.: Естетика. - М., 2002.

3. Кривцун О.А.: Естетика  М., 1998.

4. Лоський Н.О.: Світ як здійснення краси: Основи естетики  М., 1998.

5. Естетіка. // За ред. А.А. Радугіна, М., 1998.