Реферат: Етичні філософські та психологічні основи діагностики

Виявлена хвороба повинна дійсно пояснювати всі симптоми, що наявні у хворого. Теоретично для цього використовують такі самі три умови, як і під час діагностування: хвороба повинна поєднуватися з виявленою симптоматикою, передувати їй, адже у разі впливу на хворобу яких-небудь побічних чинників змінюються і власне симптоми. Із медичної літератури відомі симптоми, що простежуються за певної хвороби. Перевірити цю першу умову, як і другу (спочатку хворобу, а потім симптоми), досить легко. Одначе для того щоб з упевненістю вважати виявлену хворобу поясненням наявних симптомів, вимагається не тільки їхня сумісність. Треба встановити, чи зміняться симптоми після впливу на хворобу. На жаль, в останньому випадку постає низка досить делікатних етичних питань. Наприклад, для доказу медикаментозної "лікарської" алергії вимагається "сліпий" (тобто без повідомлення хворому) контрольний дослід: призначають підозрюваний у виникненні алергії фармпрепарат й очікують рецидиву висипання на шкірі. Або проведення так званих провокуючих тестів, під час яких спостерігають за симптомами, що виникають після введення в організм людини певного медикаментозного препарату. І в першому, і в другому випадках можливі серйозні ускладнення, такі, наприклад, як анафілактичний шок (після повторного призначення препарату, що спричинює алергію) або тяжкий напад стенокардії (після фізичних навантажень при велоергометри). І все ж таки, незважаючи на певну інформативність "сліпого" контрольного досліду і провокуючих тестів, вони продовжують залишатися досить ризикованими, а їхнє використання вимагає скрупульозного аналізу й прогнозування можливих побічних ефектів.

Інколи кращий діагностичний засіб — пробне лікування. Цей метод називають діагностикою ех juvantibus, її потрібно проводити обережно і за активної участі хворого. Хворий повинен знати, за якими особливостями свого стану спостерігати, коли і що повідомляти лікарю.

Динамічно спостереження за станом хворого допомагає перевірити діагноз. Спонтанне призупинення гострого запалення верхніх дихальних шляхів, біль у животі, спині або діарея видають цінну ретроспективну інформацію. Динамічне спостереження дозволяє лікарю пояснити причину низки симптомів або хоча б (якщо вони зникли) переконатися, що хвороба не прогресує. Одначе динамічне спостереження, як і діагностика ех juvantibus, приносить користь тільки тоді, коли і лікар, і хворий знають, на що звертати особливу увагу (на яку ознаку хвороби).

Використання трикомпонентного підходу допомагає зрозуміти, що ми знаємо про хворобу і чого ні. Часто доводиться миритися з білими плямами у визначенні: нам невідомі причини і ми не можемо розібратися в особливостях причинно-наслідкових зв'язків. За таких обставин інколи неможливо визначити всі три компоненти діагнозу через відсутність причини хвороби взагалі, і це буває очевидним.

З накопиченням знань і досвіду лікар вчиться швидко долати всі п'ять етапів діагностичного процесу. Однак розвиток діагностики не завжди буває послідовним від етапу першого до етапу п'ятого. Лікарям частіше притаманне "ходіння кругами". Перед встановленням клінічного діагнозу вони можуть заново пройти всі п'ять стадій; збирати додаткові дані, перевіряти ймовірність отриманих даних тощо. Такий процес називають ітеративним, тобто таким, що повторюється. Він іде безупинно, проте спроба виділити те, що відбувається на кожній із п'яти стадій, може виявитися корисною.

Слід зауважити, що постановка діагнозу може призвести до порушення адаптованості у хворого; він "входить у хворобу" навіть за відсутності симптомів. Наприклад, дітям із шумом у серці функціонального характеру даремно забороняють багато звичних для їхнього віку фізичних навантажень. Зловживання термінами на зразок "пролапс мітрального клапана" може призвести до серйозних соціальних та медичних наслідків.

Лікарі завжди намагаються встановити точний діагноз, але краще змиритися з невизначеністю, ніж встановити діагноз, коли для нього недостатньо клінічної інформації. Краще у такому випадку обмежитися констатацією скарг — записати їх в історію хвороби. Наприклад, у графі "Клінічний діагноз" може фігурувати "лихоманка нечіткої етіології" або "біль у грудній клітці" без ознак органічного захворювання серця. Така невизначеність спонукає й інших лікарів, що мають причетність до хворого, оцінити наявні дані максимально критично.

Останнім часом у багатьох розвинутих країнах світу, зокрема в США, стало популярним віртуальне виховання пацієнта в аспекті діагностики та лікування. Згадаємо, що не так вже й давно ми користувалися доволі своєрідними методами діагностики та лікування, які межували із самообслуговуванням. Від стомлених людським конвеєром дільничних лікарів у кращому випадку чекали бюлетеня та рецепту у разі респіраторного захворювання. Таблетки у свою чергу ставали предметом товарообігу. Припустімо, що у мене були ліки від головного болю, а у вас — від болю у животі. Природно, ми обмінювалися препаратами у разі потреби. І це був чи не єдиний спосіб отримати ліки. З настанням "ери перебудови" значна кількість наших співвітчизників опинилася на Заході і тут для них сфера медичного обслуговування стала досить проблематичною. Адже там виявилась типовою всевладність лікаря як у діагностиці, так і в лікуванні. А тому емігранти із колишнього Радянського Союзу спершу надавали перевагу своїм лікарям, з якими можна було посперечатись і улюблену мікстуру виписати. Але згодом нова система медичного обслуговування перемогла: лікар розпоряджається, пацієнт виконує.

Медицина на Заході пішла далеко вперед, особливо в СІЛА. Діагнози встановлюються за вичерпними даними аналізів та досліджень, які проводяться на новітній апаратурі. І розібратися в ній навіть самовпевнений пацієнт не в змозі. В юриспруденції давно існує принцип: на суді сам себе захищає тільки нерозумний, навіть якщо він — адвокат за освітою.

У той самий час досить очевидно, що лікар, який має престижну освіту, постійно опрацьовує сучасну медичну літературу у своїй сфері й отримує за це платню, що перевищує у 2 —3 рази вашу, добре знає, що він робить. Проте ситуацію, в якій усевладну роль відіграє лікар, не можна вважати ідеальною. Є всі підстави вважати, що багато жертв хронічних захворювань, наприклад діабетики, мимоволі накопичують певний запас медичних знань. Існують також захворювання, які дільничному терапевту не те що лікувати, але й розпізнати нелегко. Відтак лікарям доводиться збирати у хворих відомості по крихтах. У такій ситуації обопільне спілкування з пацієнтом не тільки корисне, але й навіть необхідне.

Тепер дедалі частіше хворі виходять у "всесвітню павутину" (Internet) і вчаться там відшукувати необхідну інформацію й потрібного їм лікаря. І треба зауважити, що вони ні в якому разі не будуть займатися самолікуванням. Хворі лише намагаються бути освіченими пацієнтами, грамотними споживачами, їхню поведінку можна без вагань назвати ринковою. Якщо вашому автомобілю потрібен терміновий ремонт, ви не будете звертатися до будь-якої майстерні, а намагатиметься вибрати ту, яка є кращою. Передусім існує реклама, в якій господарі майстерень вихваляють якість своєї роботи та ціну. Але дешеві послуги і якість не завжди збігаються. Окрім того, як ми неодноразово переконувалися на власному досвіді, реклама не завжди правдива. І через це медична реклама у багатьох цивілізованих країнах якщо не зовсім заборонена, то суттєво обмежена. Якщо висловлюватися мовою журналістів, то сама реклама не є інформацією, а лише коментарем. Тепер є всі підстави побоюватися, що медицина, яка себе вільно рекламує, може виявитися посутньою лише для вашого гаманця, але аж ніяк для вашого здоров'я. У вже згаданому випадку з ушкодженим автомобілем, ви, звичайно, можете вибрати ту майстерню, яка запропонує вам найвигідніші умови. Але ви, мабуть, насамперед звернетеся за порадою до своїх знайомих. Адже "організм" автомобіля набагато простіши