Реферат: Філософський зміст повісті-притчі Е.Хемінгуея "Старий і море"

Коли Сантьяго знаходиться в морі, в нього є достатньо часу для роздумів. Саме ці роздуми старого Е.Хемінгуей вкладає свої власні підсвідомі думки. “Я, - подумав старий, - завжди закидаю снасть точно. Мені просто не щастить. Однак, хто знає? Можливо сьогодні щастя мені посміхнеться. Кожен день – новий день. Краще, коли щастить... А коли щастя прийде, я буду до нього готовий.” Повість “Старий і море” написана після найгіршої невдачі у творчості Е.Хемінгуея – твору “За рікою, у затінку дерев”. Словами Сантьяго автор ніби вибачається за попередній твір і знаходиться в очікуванні наступного великого улову, наступної великої книги.

Надалі в творі, знову ж таки вустами Сантьяго, Е.Хемінгуей проводить паралель між циклом людського віку й природою. Певній частині дня і певній порі року відповідає певний проміжок людського існування. Зображувані події відбуваються у вересні – осені, або ж заході життя. Старий зауважує, що вранішнє сонце завжди спричиняло біль його очам, а ввечері він міг дивитися на сонце не кліпаючи: в той час, як людині важко знайти свій шлях у молодості (ранок), все стає набагато простішим, коли настає старість (вечір).

Роздуми автора про людське життя та його сенс прослідковуються і в монологах старого, звернутих до самого себе. Алегоричний заклик Сантьяго “тепер час думати тільки про одне. Про те, для чого я народився” звучить як звернення Е.Хемінгуея до самого себе. За життя він неодноразово повторював, що живе на землі для того, щоб писати.

Коли Е.Хемінгуей писав, це приносило йому радість як письменнику, а для читача майстерно написаний епізод дає відчуття реальності, яке необхідне для повного заглиблення у твір. Подібне відчуття виникає при читанні епізодів самого полювання старого на рибину. Відбуваються еволюційні процеси у свідомості читача: від відчуття реальності того, що зображується до осягнення його символічного змісту.

Під час полювання на рибину Сантьяго в якийсь момент стає шкода марліна. Ця жалість за великою рибиною підсилюється спогадами Сантьяго про самку марліна, яку вони впіймали разом із хлопчиком: “Старий не міг забути, який він [самець марліна] був гарний. І він не полишив свою подругу до кінця. “Жодного разу в морі я не бачив нічого сумнішого, - подумав старий. – Хлопчику теж стало сумно, і ми попросили у самки вибачення.” Раптом старий починає говорити про свої дії як про зраду, віроломство, що дуже дивно для рибалки при описі свого заняття. Подібне розуміння старому подається через його повне ототожнення з навколишнім світом, він пов’язує своє життя з життям рибини, на яку полює: “Тепер ми пов’язані один з одним... І нема кому допомогти ні їй, ні мені.”

У старого спрацьовує запрограмованість коріння долі: “Можливо мені не слід було ставати рибалкою, - думав він. – Але для цього я народився.” Тут можна побачити і символічне значення в самому процесі написання твору. Сантьяго, як продукт уяви Е.Хемінгуея, народжений, щоб грати певну роль в оповіді автора. Отже, підкореність долі ніби коментує творчий процес, при якому автор контролює долі своїх персонажів.

Той факт, що ліву руку Сантьяго схоплює судома, може також трактуватися з різних точок зору. З одного боку, створюється ще більша напруга в самому сюжеті твору, що скоріше наближає до усвідомлення поразки старого, таким чином, ще більше, підсилюючи його тріумф. А з іншого боку, розглядаючи даний факт у контексті автобіографічного бачення твору, він може символічно свідчити про письменницьке блокування. Судома ще раз наближує читача до авторської концепції мужності, яке включає в себе поводження з достоїнством у певних ситуаціях. “Ненавиджу, коли в мене зводить руку, - подумав він. – Принизливо, коли тебе на людях лучає пронос або тебе нудить від отруєної риби. Але судома особливо тебе принижує, коли ти один.” Отже, за Хемінгуейем, людське почуття приниження не залежить виключно від присутності інших, які будуть дивитися з відразою й зневагою, воно базується на вічному мірилі достоїнства, яке виступає вище, ніж просто самоконтроль.

З того моменту, як Сантьяго побачив рибину, і до кінця книги він здається поглинутим нав’язливою ідеєю доведення того, що він вартий того, щоб полювати на таку благородну тварину. Ця нав’язлива ідея виражається у приписуванні собі нижчого рівня існування: “Слава богу риби не такі розумні, як люди, які їх вбивають, хоча в них набагато більше спритності й благородства... Хотів би я бути рибою і щоб у мене було все, що є в неї, а не тільки воля й кмітливість.”

Розмежування кмітливості і розуму з одного боку й спритність і благородство з іншого свідчить про возвеличення природного, тваринного начала в людині, якщо приймати розум як ознаку саме людської природи.

Під час двобою з рибиною старий неодноразово згадує ДіМажіо, який був для для Сантьяго кумиром: “Але я думаю, що великий ДіМажіо міг би мною пишатися сьогодні.” “Великий Дімажіо” виступає для Сантьяго героїчним архетипом. Як і старий, великий бейсболіст на той час переживав осінь своєї кар’єри, тому ця ідентифікація дуже важлива. Тим паче, у ДіМажіо була п’яточна шпора не зважаючи на яку спортсмен продовжував грати. Подібний факт, у свою чергу, може відноситися до іншого архетипу – Ахіллеса. Подібні архетипові асоціації і піднімають дії Сантьяго до героїчного рівня.

Нав’язлива ідея власної значущості, яка не полишала старого протягом усього полювання на рибу, поступово переростає в оціночне сприймання світу та людей : “Скількох людей вона [риба] нагодує, - думав він. – Але чи варті вони того, щоб їсти її м’ясо. Звичайно, ні. Немає жодної людини, яка була варта того, щоб їсти її м’ясо, виходячи з того, як вона себе поводила та її великого достоїнства.” Це ще раз підтверджує ідею меншовартості людей, як споживачів, по відношенню до таких величних тварин, як марлін.

Подібні роздуми приводять його і до усвідомлення власного гріха: “Можливо, це гріх був убивати рибу. Думаю, що гріх, хоча я і вбив її для того, щоб не померти з голоду і нагодувати ще багатьох людей. В такому випадку все, що ти робиш, гріх.” Невипадково з’являється ще одна біблійна алюзія: апостол Петро: “Ти народився, щоб стати рибалкою, як риба народилася, щоб бути рибою. Святий Петро також був рибалкою, так само, як батько великого Ді Мажіо.”

Подібна алюзія підкреслює концепцію гріховності старого, яку він сам до себе застосовує. При психоаналітичному прочитанні повісті акули, які поїдають рибину, можуть представляти винну совість. Син убиває батька, Марліна, щоб заволодіти матір’ю, океаном, і тепер страждає від свого неправедного вчинку.

Загалом, роздуми Сантьяго про людський гріх дуже важливі для розуміння опору людини своїй долі. Виходить, людина приречена грішити і, відповідно, від цього страждати. Здається, подібна точка зору висловлює віру Е.Хемінгуея в те, що людське існування характеризується постійним стражданням.

Розуміння Сантьяго свого гріха ніби віддаляє його від природи, що, очевидно, суперечить наскрізній темі повісті. Однак, з іншого боку, людина, якій властиво грішити, сама є невід’ємною частиною всього навколишнього всесвіту.

Незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. Про це свідчить і розмова з Марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: “Старому снилися леви.” Знову виникає символ сили й молодості, який з’являвся у підсвідомості Сантьяго двічі до цього. Вірний хемінгуеївській формулі героїзму, Сантьяго зі всіма випробуваннями та негараздами залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше.

Образ старого Сантьяго безперечно, представляє самого Е.Хемінгуея. В цей образ автор вклав усе те найкраще, щоб він хотів бачити в кожній людині. Роздуми Сантьяго над буттям – це бачення світу Е.Хемінгуейем.

Як і Сантьяго, Е.Хемінгуей самотня людина. Однак, тої самотності, яка властива героям ранніх творів автора, в даній повісті не прослідковуються. Сантьяго не почуває себе самотнім, оскільки весь час згадує про хлопчика, який чекає на нього в селищі. Для старого він навіть більше, ніж рідня, оскільки Манолін – майбутній рибалка, якому Сантьяго передасть всі секрети своєї професії. Також старий оточений симпатією й інших мешканців селища, таких самих рибалок, як і він сам.

Власне і сам Е.Хемінгуей вбачав у самотності більше позитивного. Ось як він висловлювався: “Саме в усамітненні і народжується прагнення до досконалості. На самоті душа спілкується сама із собою, і часто її енергія набуває дієвості. Тому, якщо людина прагне стати щасливою, їй необхідно залишатися більше часу на самоті.”

Для глибшого розуміння образу старого та повісті в цілому важливу роль відіграють і інші персонажі. Деяких із них було описано вище.

Що стосується Маноліна, хлопчика, який учився у Сантьяго рибалити, то його образ допомагає висвітлити цінності Сантьяго як людини, так і рибалки. Чистота Маноліна у його підлітковому віці та цілеспрямованість хлопця піднімають його на рівень символічного героя. Він виступає як компаньйон старого, який відчуває любов та відверте захоплення своїм учителем. Образ Сантьяго по відношенню до Маноліна може також трактуватися як образ Христа та його учня.

На останній сторінках повісті хлопчик виступає символом незмінної любові та відданості. Як учень старого, він уособлює собою життя, яке послідує за смертю. Його відданість навчанню доводить думку про те, що Сантьяго буде подовжувати жити.

Стосовно Марліна, на якого полює Сантьяго, слід зауважити наступне. Марлін набагато духовніше створіння з усіх, які зустрічалися старому. Сантьяго ідеалізує марліна, приписуючи йому риси великого благородства; це риба, якій він повинен довести свою власну велич, якщо він узагалі вартий того, щоб ловити цю рибину. Знову ж таки, в залежності від прочитання повісті, марлін може являти собою велику книгу, яку Е.Хемінгуей намагається написати. В подібному контексті можна розглядати море, як підсвідомість, із якої автор черпає творчі ідеї. Тоді акули сприймаються як безжалісні критики, готові вщент рознести витвір автора. З іншого боку (в іншому контексті) – це символи й утілення руйнуючих законів всесвіту.

Повість “Старий і море” Е.Хемінгуея на сюжетному рівні являє собою поєдинок Сантьяго з рибиною та акулами. Підтекст, або ж ідея твору – гімн мужності людини, її волі й силі. Пафос філософської повісті виражений фразою: “Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але перемогти її не можливо.”

Гуманістична ідея твору звучить наступним чином: “Як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки... Досить того, що ми беремо харчі у моря і вбиваємо своїх братів.” Таким чином виражається така риса автора як гуманність.

Своїм твором Е.Хемінгуей відстоює думку про активну життєву позицію людини.

Повість “Старий і море” відмічена високою й людяною мудрістю письменника. В ній знайшов своє втілення той справжній гуманістичний ідеал, який Е.Хемінгуей шукав протягом усього свого літературного шляху. Сам він так і висловився: “Старий і море” – книга, якою я хотів увінчати труд усього життя.”

Література.

1. История зарубежной литературы 20 века 1917-1945. // М.”Просвещение”, 1990

2. Тураев С.В “Изучение зарубежной литературы в школе” // М.”Просвешщение”, 1982