Реферат: Фінанси підприємства контрольна

Оборотні кошти підприємства являють собою економічну категорію, у якій переплітається безліч теоретичних і практичних аспектів. Серед них дуже важливим є питання про сутність, значення й основи організації оборотних коштів.

У своєму обороті фонди послідовно приймають грошову, продуктивну і товарну форми, що веде до їх поділу на виробничі фонди і фонди обігу. Речовинним носієм виробничих фондів є засоби виробництва, засоби праці, готова продукція, предмети праці. Готова продукція разом з коштами в розрахунках утворює фонди обігу.

До оборотних виробничих фондів підприємств відносять частину засобів виробництва, речовинні елементи яких у процесі праці на відміну від основних виробничих фондів витрачаються в кожнім виробничому циклі, і їхня вартість переноситься на продукт праці цілком і відразу. Речовинні елементи оборотних фондів у процесі праці перетерплюють зміни своєї натуральної форми і фізико-хімічних властивостей. Вони утрачають свою споживчу вартість у міру їх виробничого споживання. Оборотні виробничі фонди складаються з трьох частин: виробничі запаси, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу обслуговують сферу виробництва. Вони включають готову продукцію на складі, товари в дорозі, кошти і засоби в розрахунках зі споживачами продукції, зокрема, дебіторську заборгованість.

Оборотні кошти виступають насамперед як вартісна категорія: на практиці вони не є матеріальними цінностями, тому що з них не можна робити готову продукцію. Будучи вартістю в грошовій формі, оборотні кошти вже в процесі кругообігу приймають форму виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції. Оборотні кошти не витрачаються, не затрачаються, не споживаються, а авансуються (відмітна риса власних засобів) для того, щоб повернутися після одного кругообігу і вступити в іншій. Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості, а оборотні кошти - побічно, через оборотні фонди. У процесі кругообігу оборотні кошти утілюють свою вартість в оборотних фондах і тому за допомогою останніх функціонують у процесі виробництва, беруть участь у формуванні витрат виробництва.

Отже, оборотні кошти - це авансуєма в грошовій формі вартість, що приймає в процесі планомірного кругообігу засобів форму оборотних фондів і фондів обігу, необхідну для підтримки безперервності кругообігу і така, що повертається у вихідну форму після його завершення.

Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Джерела оборотних коштів:

Власні (у момент введення в експлуатацію) покривають мінімальні потреби у виробничих запасах, незавершеному виробництві, витрат майбутніх періодів;

Позикові : короткострокові кредити, за допомогою яких задовольняється тимчасова додаткова потреба в оборотних коштах.

Оборотні кошти є однією зі складових частин майна підприємства. Стан і ефективність їх використання — одне з головних умов успішної діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їхньої організації. Висока інфляція, неплатежі й інші кризові явища змушують підприємства змінювати свою політику стосовно оборотних коштів, шукати нові джерела поповнення, вивчати проблему ефективності їх використання.

Однією з умов безперервності виробництва є постійне поновлення його матеріальної основи — засобів виробництва. У свою чергу, це визначає безперервність руху самих засобів виробництва, що відбувається у вигляді їх кругообігу.

Кругообіг фондів підприємств починається з авансування вартості в грошовій формі на придбання сировини, матеріалів, палива й інших засобів виробництва — перша стадія кругообігу. У результаті кошти приймають форму виробничих запасів, виражаючи перехід зі сфери обігу в сферу виробництва. Вартість при цьому не витрачається, а авансується, тому що після завершення кругообігу вона повертається. Завершенням першої стадії переривається товарне обертання, але не кругообіг.

Друга стадія кругообігу відбувається в процесі виробництва, де робоча сила здійснює продуктивне споживання засобів виробництва, створюючи новий продукт, що несе в собі перенесену і знову створену вартість. Авансована вартість знову змінює свою форму — із продуктивної вона переходить у товарну.

Третя стадія кругообігу полягає в реалізації виробленої готової продукції (робіт, послуг) і одержанні коштів. На цій стадії оборотні кошти знову переходять зі сфери виробництва в сферу обігу. Перерване товарне обертання відновляється, і вартість з товарної форми переходить у грошову. Різниця між сумою коштів, витрачених на виготовлення і реалізацію продукції (робіт, послуг) і отриманих від реалізації виготовленої продукції (робіт, послуг), складає грошові нагромадження підприємства.

Закінчивши один кругообіг, оборотні кошти вступають у новий, тим самим здійснюється їх безупинний обіг. Саме постійний рух оборотних коштів є основою безперебійного процесу виробництва і обігу. Аналіз кругообігу фондів підприємств показує, що авансуєма вартість не тільки послідовно приймає різні форми, але і постійно у визначених розмірах перебуває в цих формах. Іншими словами, авансуєма вартість на кожен даний момент кругообігу різними частинами одночасно знаходиться в грошовій, продуктивній, товарній формах.

Кругообіг фондів підприємств може відбуватися тільки при наявності визначеної авансованої вартості в грошовій формі. Вступаючи в кругообіг, вона вже не залишає його, послідовно змінюючи свої функціональні форми. Зазначена вартість у грошовій формі являє собою оборотні кошти підприємства .

Момент авансування являє собою одну з істотних і відмітних рис оборотних коштів, тому що він відіграє важливу роль у встановленні їхніх економічних границь. Тимчасовим критерієм для авансування оборотних коштів повинен бути не квартальний чи річний обсяг фондів, а один кругообіг, після якого вони відшкодовуються і вступають у наступний.

Вивчення сутності оборотних коштів припускає розгляд оборотних фондів і фондів обігу. Оборотні кошти, оборотні фонди і фонди звертання існують у єдності і взаємозв'язку, але між ними є істотні різниці, що зводяться до наступного. Оборотні кошти постійно знаходяться у всіх стадіях діяльності підприємства, у той час як оборотні фонди проходять виробничий процес, заміняючи всі новими партіями сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять у процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і залишають підприємство. Оборотні фонди цілком споживаються в процесі виробництва, переносячи свою вартість на готовий продукт. Їхня сума за рік може в десятки разів перевищувати суму оборотних коштів, що забезпечують при здійсненні кожного кругообігу переробку або споживання нової партії предметів праці і залишаються в господарстві, здійснюючи замкнутий кругообіг.

Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості, а оборотні кошти — побічно, через оборотні фонди.

У процесі кругообігу оборотні кошти утілюють свою вартість в оборотних фондах і тому за допомогою останніх функціонують у процесі виробництва, беруть участь у формуванні витрат виробництва.

Якби оборотні кошти прямо і безпосередньо брали участь у створенні нового продукту, то вони поступово зменшувалися б і до моменту закінчення кругообігу повинні були б зникнути.

Порівняння оборотних коштів з фондами обігу, що є функціональною формою оборотних коштів на стадії обігу, приводить до наступних результатів. Кругообіг фондів підприємств завершується процесом реалізації продукції (робіт, послуг). Для нормального здійснення даного процесу вони поряд з основними й оборотними фондами повинні розташовувати і фондами обігу.

Визначення оборотних коштів як авансованих коштів у створювані запаси оборотних виробничих фондів і фондів звертання не розкриває повного економічного змісту цієї категорії. Воно не враховує, що поряд з авансуванням визначеної суми коштів відбувається процес авансування в ці запаси вартості прибавочного продукту, створюваного в процесі виробництва. Тому в рентабельних підприємств після завершення кругообігу фондів сума авансованих оборотних коштів зростає на визначену суму отриманого прибутку. У нерентабельних підприємств сума авансованих оборотних коштів при завершенні кругообігу фондів зменшується в зв'язку з понесеними збитками. Оборотні кошти часто ототожнюються з коштами. Тим часом не можна в буквальному значенні називати їх коштами. Засоби, зайняті у виробництві й у обігу, не слід ототожнювати з грошима. Сукупна вартість авансується у формі грошей і, пройшовши процес виробництва і обігу, знову приймає цю форму. Кошти є посередником у русі засобів. Сукупна вартість, виражена в грошах, перетворюється в реальні гроші тільки часом і вроздріб.

Оборотні кошти підприємства виконують дві функції: виробничу і розрахункову . Виконуючи виробничу функцію, оборотні кошти, авансуючи в оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва і переносять свою вартість на зроблений продукт. По завершенню виробництва оборотні кошти переходять у сферу обігу у вигляді фондів обігу, де виконують другу функцію, що складається в завершенні кругообігу і перетворенні оборотних коштів з товарної форми в грошову.

Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними коштами. Недолік засобів, авансуємих на придбання матеріальних запасів, може призвести до скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми. Зайве відволікання засобів у запаси, що перевищують дійсну потребу, приводить до омертвляння ресурсів, неефективному їхньому використанню.

Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові ресурси, від їхньої організації й ефективності використання залежить не тільки процес матеріального виробництва, але головним чином і фінансова стійкість підприємства.

2. Визначити та охарактеризувати форми фінансової санації.

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи Украї­ни, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фі­нансів базової ланки економіки — підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істо­тне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінан­сової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання ма­ють постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асор­тимент, поліпшувати кість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, кий дів за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належ­ної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--