“Царський уряд став на шлях регламентації зовнішньої торгівлі Української гетьманської держави з іншими країнами. За Петра І почалася примусова переорієнтація торгових шляхів у західні країни. В 1701 р. було видано указ про те, щоб українські купці возили товари до Азова, хоча цей порт практично не мав виходу до європейських країн. Було наказано вивозити прядиво, поташ, юхту, клей, сало, віск, олію, солому та інші товари через Архангельськ на білому морі. В хоіді Північної війни після завоювання Риги ці товари можна було експортувати через названий порт. Було видано кілька указів (1714 р.,1719р), яким заборонялося взагалі вивозити українські товари через чужоземні порти, а тільки через російські (Петербург, Архангельськ) .”[4-173с.]

Міжнародні відносини

З самого початку свого правління Петро І розгорнув (то приховану то явну) боротьбу він “… насторожено стежив з всіма міжнародними контактами Запоріжжя … суворо забороняв їм вести будь-які самостійні переговори з іноземними послами. Законодавчо це ще раз затверджували “Коломацькі статті” договірні умови між старшинами і урядом Росії, прийняті на козацькій раді в Коломаку 25 липня 1697 р.”[1-115с.]

Контроль імпортно-експортних операцій

“Контролювався український імпорт і експорт. Заборонялося вивозити за кордон збіжжя і ввозити деякі товари – дорогі тканини, панчохи, цікор, фарби, полотно, білизну, тютюн, карти, сукно. Це було зроблено для того, щоб названі товари не конкурували з продукцією російських мануфактур. Запроваджені обмеження призвели до зниження цін на українські товари на ринку. Уряд і торгові російські компанії скуповавали ці товари за дешевими цінами, а потім продавали за кордон.

Регламентація торгівлі в Україні негативно позначилася на її зв”язках з Західною Європою, на інтересах зарубіжних партнерів. Гетьман Д.Апостол намагався поліпшити умови для українстької торгівлі: захищав місцевих купців від конкуренції московських, зобов”язав українську владу сприяти виїзду останніх з України, заборонив місцівій владі перешкоджати купцям і чумакам у їхній діяльнгості, ввів мораторій на сплату боргів купців…”[4-174с.]

Монетарна політика

“Протягом XVІІ ст. на території Укаїнської козацької держави поширилися російські срібні і в незначній кількості мідні монети. В Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 р. Карбувалася срібна копійка, лічильну функцію виконував рубль, в якому містилося 100 копійок. У середині XVІІ ст. почали карбувати і мідні копійки, які витіснили срібні, проте швидко знецінилися, що призвело до вилучення іх з обігу. Срібні монети – російські таляри або ефімки в грошовому обігу відікравали незначну роль. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка.

Протягом XVІІІ ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі лівобережної України. Випускалися мідні (копійка,п”ятаки), срібні (рублі, полтиники, гривеника), золоті (до 1753 р. червонці, з 1755 р. 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. В грошовому балансі країни значення золотих монет було незначним (2,7%), зростало карбування мідних і на кінець XVІІІ ст. частка срібних і мідних монет зрівнялася. У 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). В Москві та петербурзі було створено асигнаційні банки, що вільно розмінювали асигнації на мідну монету. В 1786 р. банки були об”єднані, асигнації перестали бути розмінними. За рахунок паперових грошей покривався дефіцит державного бюджету, що призвело їх до емісії та знецінення. Російські гроші протягом XVІІІ ст. поширилися на українські землі, витіснивши з обігу польсько-литовську монету. З”явилася назва карбованець, коли протягом кількох десятиріч випускались рублеві монети з косими нарізами (карбами) на ребрі замість написів. Отже відбулося об”єднання грошових системи Росії й України в єдину грошову систему”[4-175с.]. Згодом це привело до наступного. “Однією з негативних економічних санкцій російського уряду було збування на території українських земель “лихих” мідних грошей, щоб срібні й золоті залишались по можливості в обігу в росії і зосереджувались в державній казні”[1-114с.]

Втручання в бюджетну політику.

“У роки правління Малоросійських колегій (1722-1727 і 1764-1782 рр.) було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків, збирачі яких щомісяця і кожну третину року подавали у колегію рапорти про свою роботу. У 1725р. було відіслано до Росії 2444 255 крб. податків.

Гетьман Д.Апостол реорганізував українські фінанси, відновив посаду генерального підскарбаря, відокремив державний скарб від приватного скарбу гетьмана, встановив окремий державний бюджет (“військовий скарб”), розмір видатків у сумі 155 тис. крб. щорічно. Проте державний скарб залишався під контролем російського уряду. Спеціальні інструкції регулювали діяльність довх гернеральних підскарбіїв, один з яких обов”ячзково був росіянином, фінансового управління “Канцелярії зборів” і “Щетной коміссії”. Вони керували збиранням податків, витратами, контролювали фінанси магістратів. Гетьман К. Розумовський зробив останню спробу відстояти фінансову автономію України, проте успіху не досяг. Царський указ 1754 р. вимагав подавати точні відомості про прибутки та видатки українського скарбу. З скасуванням в Україні гетьманаства (1764 р.) фінансова система України була об”єднана з фінансовою системою імперії Романових.”[4-180с.]

Податки.

“У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. – на всю Україну. В 1770 р. бюджетні надходження з України стали складовою частиною загальодержавних надходжень Російської імперії. 1783 р. відбулися зміни в податковій системі. Замість 1 крб. З селян і козаків збирали по 1крб.20копійок, з купців 1% заявленого капіталу, з поміщицьких і монастирських селян по 72 копійки на рік. Після спекуляризації монастирського землеволодіння селян ціх маєтностей віддали в казенне управління, і крім подушного вони платили податок 1 крб. Дворянство та духовенство були звільнені від сплати прямих податків.”[4-180с.]

Отже, фінанси Гетьманщини були об”єднані з фінансовою системою Російської імперії. Жорстка централізована політика російського царизму призвела до остаточної втрати Лівобережною Україною будь-яких автономних прав у фінансово-кредитній сфері.

Утримання Російського війська

“Дуже обтяжливим для Українського народу безоплатне утримання російської армії. Селяни і козаки-підпомічники збирали гроші, продукти харчування (порції), фураж (рації). До 1707-1709 рр. Збори були незначними. Після Полтавських подій на Лівобережній Україні постійно перебувало до 10 російський полків, а під час військових дій – значно більше. З 1716 по 1783 р. збори стали постійним податком – так звані консистенські дачки. З 1764 р. він існував як грошовий (по 1 крб. З кожного двора).

Населення Гетьманщини виконувало державні “загальнонародні” повинності, обов”язковість яких підтверджували грамоти І.Скоропадського, Д.Апостола. Найпоширенішою повинністю було забезпечення селянами і міщанами підвод, коней, волів і погоничів для російської анмії, перевезення провіанту, пошти, чиновників. Повинності розподілялися нерівномірно. Для селян вони були в два рази більшими, ніж для козаків. Так, в роки російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Було притягнуто до обозної служби 205 тис. Селян, забрано волів і коней на 146,3 тис.крб. Усього збитки для України становили 12 млн крб.”[4-179с.]

Інші повиності

Українських козаків направляли на будівництво каналів між Волгою й Доном, навколо Ладозького озера, під час яких загинуло до 30% козаків, на спорудження ліній укріплень, фортець, гребель, шляхів, мостів.”[4-179с.]

ВИСНОВКИ

Курсова робота присвячена дослідженню фінансів Запорозької Січі. Період існування Січі припадає на кінець ХVІ ст. початок ХVІІІ ст. Форма правління вцілом по Україні не була стійкою та в деякій мірі розвиток України та поширення Запорозької ідеї по всій території залежали від особистостей, таких як Б.Вишневецький, Б.Хмельницький, П.Дорошенко, І.Мазепа та інші.

В Українському менталітеті яскраво простежуються дві риси: перша “моя хата з краю”; друга – риса лицаря-бунтівника. Вищенаведені данні свідчать про те, що Запорозька Січ зібрала працьовитих людей котрі боролися за волю, визнаючи тильки свою владу “здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала. На цих зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків … ”[3-142c.]

Покладаючись на те, що на Січі зібралось не аби-яке населення, а свободолюбивий люд зі своїми поглядами на життя; порівнюючи менталітет козаків з менталітетом теперішніх громадян України; врахувуючи часи адміністративного централізованого правління при котрому придушувалось будь-яке “инакомыслие”; часи тоталітарного правління в які страждала, точніше винищувалась інтелигенція, люди із особистими поглядами на життя, котрі іноді заважали лінії партії. За ці часи багато громадян, націоналістів було просто знищено або емігрувало і нажаль не в “дике поле”, а за кордон в пошуках кращого життя.

Проаналізуємо принципи утворювання складу Верховної ради. Для того, щоб бути обраним поперше – необхідна рекламна підтримка. Звичайно коштів котрі виділяються на це державою не вистачить. Одже необхідно знаходити іншии джерела фінансування. Котрими можуть виступати спонсорські допомоги організацій зацікавлених у лобіюванні власних інтересів. Отже маємо два джерела фінансування передвиборчої компанії: перше – кошти з бюджету (гроші платників податків); друге – кошти безпосередніх комерційних структур з вищезгаданими інтересами та можливостями. Спостерігається ситуація котра відбувалась за часів Руїни “змінився і стиль керівництва. Якщо ватажкам із покоління Хмельницького були притаманні політичне бачення ситуації, сміливість і рішучість дій, то народжені за доби Руїни провідники Гетьманщини дбали про обмежені й прагматичні цілі. Вони скоріше пристосовувалися до існуючих політичних обставин, а не змінювали їх. В основному вони ставили перед собою подвійну мету: утримувати задовільні стосунки з царем і зміцнювати свої особисті соціально-економічні привілеї – як членів новонородженої козацької еліти – за рахунок простого козацтва й селянства.”[3-204с.]

Зважуючи на те, що Україна демократична держава і народні депутати обираються громадянами держави, про останніх дбають на передодні виборів звичайними рекламними засобами: різноманітні концерти за підтримкою…, реклама на радіо, телебаченні і т.і. За часів Гетьманщини “у наслідок зростання впливу старшини прості козаки втратили такі важливі політичні прерогативи, як право обирати старшину та брати участь у радах”[3-234c]. Але ж громадяни України такого права ще не втратили.

Необхідно звернути увагу і на покарання передбачені за не виконання своїх обов”язків перед виборцями, та комерційними структурами котрі фінансували обранця. Можна лише здогадуватись чиї інтереси обранець захищатиме.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА (ЗМЕНШЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВИТРАТ ДОМОГОСПОДАРСТВ)

Iснують два типи витрат зовнішні та внутрішні. Останні ще називають втраченими можливостями фірми. Достатно надруковано матеріалу, щодо зменшення внутрішніх витрат фірм за допомогою вмілого використання податкового законодавства. Існують колсалтінгові фірми, котрі допомогають, вміло застосовувати існуючі закони для збільшення валових витрат фірми. Але важко знайти статті в котрих би зазначалось як зменшити внутрішні витрати домогосподарств (громадяни України, iнших держав, не обмеженi законом у правоздатностi або дiєздатностi, котрі не є суб'єктами пiдприємницької дiяльностi, хоча можуть ними бути ), окрім економії ресурсів.

Цей розділ присвячено збільшенню вільних коштів домогосподарств за допомогою використання податкового законодавства. Викладено саму ідею, і наведені приблизні розрахунки.

Наприклад, громадянин працює на фірмі “Ньютон” (далі ФІРМА), за трудовим договором (програмістом, прибиральником тощо). Заробітна плата становиить 171.00 грн, в таблиці 3.1. наведено нарахування та утримання працюючого; в таблиці. В таблиці 3.2. наведені постійні витрати домогосподарств (плата за комунальні послуги, транспортні витрати ). Витрати ФІРМИ на оплату праці на котрій працює громадянин наведені в таблиці 3.3.

Таблиця 3.1 – Нарахування та утримання працюючого

Вид	%	Сумма
Нараховано	171,00
Разом нараховано		171,00
Соц.страх	0,005	0,86
Пенсійний фонд.	0,02	3,42
Сприяння.Зайн. Нас	0,015	2,57
Профсоюз	0,01	1,71
Подоходн	19,75
Разом утримано		28,30
До видачі		142,70 « 1 2 3 » К-во Просмотров: 189 Бесплатно скачать Реферат: Фінанси Запорозької Січі та Гетьманщини >>> Скачать <<< Меню Поиск