Реферат: Фінансова стійкість підприємства особливості методики її оцінки

Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

6. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів.

Він визначається: довгострокові зобов’язання / довгострокові зобов’язання + власний капітал. Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі – тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.

7. Коефіцієнт структури залученого капіталу.

Він визначається: довгострокові зобов’язання / залучений капітал.[17,с.94-97]

В деякій літературі подаються ще й такі показники фінансової стійкості (див.Дод.5)

З позицією, що показники фінансової стійкості характеризують лише ступінь захищеності залученого капіталу, а значить, і сама фінансова стійкість пов'язана тільки з борговими зобов'язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціону­вання тощо. Підприємство може позбутися боргів нераціональ­ним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового капіталу чи цінних паперів.

Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромад­жений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінан­сових труднощів, у тому числі й вірогідне банкрутство.

До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Ра­зом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.[17, с.87].

Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності ук­раїнських підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони:

— як правило, не включені в систему заставних зобов'язань щодо власного майна;

— організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів;

— не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових до­сліджень;

— не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг;

— їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо воло­діють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні;

— їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповіда­ють сучасним вимогам і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку. [18,с.124]

Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України, та й усіх країн з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Чотири типи фінансової стійкості:

1) Абсолютна стійкість фінансового ста­ну. Характеризується нерівністю 33<ВОК. Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.

2) Нормальна стійкість фінансового стану підприємства належить до другого типу, який гарантує його платоспроможність. Характеризується нерівністю ВОК<33<ІФЗ, де ІФЗ – джерела формування запасів. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів – власні і залучені.

3) Третьому типу фінансового стану відповідає його нестійкість, шо є по­рушенням платоспроможності підприємства. Характеризується нерівністю 33>ІФЗ. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.

4) Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик. [9,с.99]

Фінансова стійкість вважається нор­мальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й по­зичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не переви­щують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не ви­конуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достат­німи для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податко­вих та інших обов'язкових платежів.

Розділ 2. Аналіз фінансового стану підприємства ВАТ “Новоселицький птахокомбінат”

2.1 Загальна характеристика фінансово-господарської діяльності ВАТ “Новоселицький птахокомбінат”

Відкрите акціонерне товариство “Новоселицький птахокомбінат” засновано відповідно до рішення загальних зборів організації орендарів орендного підприємства від 15.03.1996 року, шляхом перетворення державного орендного підприємства у відкрите акціонерне товариство на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року.

Товариство створено для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку, найбільш ефективного використання майна, насичення продуктами харчування споживчого ринку. Підприємство займається закупівлею сільськогосподарської сировини у фізичних та юридичних осіб і її переробку, здійснює торгівельну діяльність, розширення мережі фірмових магазинів і кіосків.