Реферат: Фінансове право в Україні

Тісно стикається фінансове право з адміністративним пра­вом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і викорис­танню фінансових ресурсів держави є за своїм характером уп­равлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансово­го права.

Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально­го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного пра­ва, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, конт­ролю за їх цільовим витрачанням.

Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб дер­жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їхакумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.

Ще тісніший зв'язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету остан­нього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відно­сини. Крім того, деякі органи державного управління спеціаль­ної компетенції, наприклад, Національний банк України, вод­ночас є господарською організацією — юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами — з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприк­лад, на основі кредитної угоди.

Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб'єкта до іншого тощо і тому до предмету фінан­сово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кре­дитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; по­рядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження дер­жави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.

У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозв'язане фінансове право і з іншими галузями права — з трудовим, кримінальним і т.д.

Тісно пов'язане фінансове право, як галузь права і особли­во як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зок­рема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об'єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів — фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінан­сового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом пред­мета фінансового права. Раніше гака підміна зустрічалась навіть в підручниках. В дійсності ж відмінності між фінансовим пра­вом і загальною теорією фінансів не менш яскраві і промо­висті, ніж подібність між ними.

3. Система і джерела фінансового права

Визначення предмета фінансового права і його місця в си­стемі права України в цілому є однією з необхідних умов побу­дови системи фінансового права.Під системою фінансового пра­ва розуміємо об'єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взає­мозв'язку і послідовності. Для створення такої системи необхід­но знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об'єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати еко­номічний зміст в цілому і особливо окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права і користуватись при цьому прийнятою систематикою фінансової науки. З цим погоджуються, і небезпідставно, більшість вчених-правників, які займаються вивченням фінансового права. Однак критерії економічного змісту норм і відносин не можуть бути єдиними при встановленні системи фінансового права.

Фінансове право є галуззю права в цілому, і нехтування юридичними особливостями норм, що входять до нього, в та­кому принциповому питанні, як питання про систему права як галузі, було б підміною права економікою, відмовою від аналізу юридичної форми цих відносин.

Ось чому поряд із встановленням економічних критеріїв змісту норм і відносин фінансового права, а також викорис­танням систематики науки про фінанси, в питанні про систему фінансового права необхідно виходити і з чисто юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права.

Право не тільки відображає суспільні відносини. Його при­значення — регулювати і активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, фор­мування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики.

Тільки таке поєднання юридичних і економічних критеріїв, суспільного призначення права створює достатні передумови для встановлення науково обгрунтованої системи фінансового права. Групування фінансово-правових норм має дві сторони — зовнішню і внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторо­на систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх гру­пування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії — загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансо­во-правових інститутів.

У зв'язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями пра­ва України,фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм — Загальну і Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії цієї галузі права, і розробку питань, пов'язаних з подальшим роз­витком і удосконаленням окремих фінансово-правових інсти­тутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вив­чення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

В Загальну частину фінансового права, як галузі права, вхо­дять фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні прин­ципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави:

систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини: зміст, форми і методи фінансо­вого контролю тощо. Загальна частина фінансового права бу­дується в основному на аналізі правових елементів фінансових відносин.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизу­ються у фінансово-правових нормах Особливої частини. За­гальна і Особлива частини фінансового права перебувають в нерозривному зв'язку, оскільки в своїй основі вони є відобра­женням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини.

Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів (їх іноді в юридичній літературі називають підгалузями), які в свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожний із фінансово-правових інститутів являє со­бою систему фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. А в розділи об'єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. Наприклад, розділ «Правове регулювання державних витрат» складається з інсти­тутів «правовий режим кошторисно-бюджетного фінансуван­ня» і «правовий режим фінансування окремих галузей народ­ного господарства», розділ «Бюджетне право» також складаєть­ся з двох фінансово-правових інститутів — «бюджетний устрій», «бюджетний процес».

В Особливу частину фінансового права входять розділи, що об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; позабюджетних дер­жавних і муніципальних фондів; фінансів державних під­приємств, державних і місцевих податків і інших обов'язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; дер­жавних видатків; банківського кредитування і безготівкових роз­рахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Відповід­но до системи фінансового права як галузі права побудована і система фінансового права як навчальної дисципліни. Досвід показав найбільш доцільне групування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.

В Загальну частинусистеми курсу фінансового права вклю­чаються питання, що стосуються усіх правових інститутів, які об'єднуються в Особливій частині. Вони відображають загальні риси і закономірності внутрішнього розвитку фінансово-пра­вових відносин: поняття, предмет і метод фінансового права;

зміст фінансової системи; структура, особливості і види фінан­сово-правової норми і фінансово-правового відношення; ієрар­хія і компетенція органів держави, які управляють фінансовою сферою, їх завдання і функції, форми і методи роботи; зміст, види і методи фінансового контролю; співвідношення фінан­сового права і фінансово-правової науки.

В Особливій частині навчального курсу фінансового права окремо вивчаються норми кожного фінансово-правового інсти­туту, тобто норми, які регулюють якісно однорідні фінансові відносини.

Таким чином, в системі навчального курсу «Фінансове пра­во» немов би «фотографується», відображається вся фінансова система України в цілому і окремі її ланки зокрема. Така побу­дова навчального курсу фінансового права сприяє більш гли­бокому усвідомленню норм, що регулюють складну єдність фінансових відносин, і спрямовує зусилля вчених і студентів одночасно на розробку загальних проблем фінансового права і його окремих фінансово-правових інститутів, зміст і межі яких в ході ринкових перетворень в Україні такі ж рухливі, як і пред­мет фінансового права в цілому.

Від системи фінансового права як галузі права і як предме­та викладення потрібно відрізняти систему фінансового законо­давства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінан­сового права, що відображає його внутрішню структуру. Нор­ми фінансового права містяться у великій кількості різномані­тних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню фінан­сово-правових відносин. До них належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядуван­ня. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законів, прийнятих Верховною Радою Украї­ни після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах нормативно-пра­вових актів.

Таким чином, джерела фінансового права України — це пра­вові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого са­моврядування, в яких містяться норми фінансового права.

В будь-якій державіголовним джерелом фінансового права є Конституція. В Конституції України закріплені основи право­вої організації фінансової діяльності держави, її суб'єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу ува­гу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінан­сової системи. На відміну від інших галузей права, будь-якого зведеного джерела типу кодексу фінансове право не має. Цей факт, крім всього іншого, відображає також недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Відсутні поки що в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права. Правда, уже розробляється і буде вноситись на розгляд Вер­ховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш відда­леній перспективі ймовірна поява Основ фінансового законо­давства. В даний час існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому вигляді викладені пра­вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль­ності держави¹

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права — конституційного, адмініністративного, цивіль­ного, кримінального і т.д. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Складається тенденція в Україні до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів, Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулю­ють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління.

4. Фінансове право і наука фінансового права

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це, по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільнівідносини в сфері управління державними фінансами, визна­чає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведін­ки суб'єктів фінансово-правових відносин, тонаука фінансово­го права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодав­ства шляхом вироблення рекомендацій. Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових прин­ципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалі­зується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підруч­никах з фінансового права. Як і кожна наука, наука фінансово­го права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Ці знання за своїм елементним складом і структурою, за характером над­звичайно строкаті і різнорідні. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки пер­шим наближенням до власне наукового знання, і потребує ос­мислення, узагальнення. Воно швидше всього «схоплює» яви­ща у всій їх складності, багатоликості і суперечливості, але ще не відображає їх в поняттях і категоріях науки.