Реферат: Фінансове право в Україні

Содержание

Введение 3

1. Поняття фінансового права 4

2. Місце фінансового права в системі права України 8

3. Система і джерела фінансового права 10

4. Фінансове право і наука фінансового права 13

Заключение 16

Список использованной литературы 17

Введение

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобтофінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші ви­датки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні нату­ральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, по­зики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з'явилися власне кредит, а дещо пізніше —державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у ХVІ-ХVIII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

1. Поняття фінансового права

Основним об'єктивним критерієм поділу права кожної дер­жави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відно­син, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансо­вої діяльності держави. Ця діяльність є об'єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розпо­ділу, перерозподілу і використання централізованих і децент­ралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують вико­нання державою своїх завдань і функцій.

До предмету фінансового права належать державні фінан­си, які відіграють провідну роль в системі суспільних відносин. Тому й велика його роль в системі права України. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права зв'язана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності).

Для усвідомлення сутності різноманітності і багатства пред­мету фінансового права можна класифікувати фінансові відносини за їх змістом, суб'єктним складом, методами фінансової діяльності, роллю фінансів в житті суспільства тощо. Наприк­лад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільни­ми відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм влас­ності і населення; фінансування і кредитування; обов'язкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово-кредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінан­сового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регу­люються тільки організаційно-майнові відносини, що випли­вають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутріш­нього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь орга­ни держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регу­люються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кош­ти громадянина на зберігання, використовують їх для форму­вання фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-пра­вових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративно-правових приписів (скажі­мо, порушення правил дорожнього руху) стягується адмініст­ративний штраф, тобто виникають адміністративно-правові відносини. Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміні­стративно-правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. В об'єктивній реальності суб'єктний склад фінансових правовідносин не об­межується вищенаведеними прикладами. Він значно багатший і змінюється в часі.

Між тим, навіть наведені приклади, що входять до предме­ту фінансового права, засвідчують велику різноманітність і складність об'єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи, її зв'язку зі всіма структурами суспільного виробництва. У ви­никненні і реалізації фінансових правовідносин завжди особ­ливу роль відіграє держава. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш до­цільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний кон­троль за правильним використанням фінансових ресурсів.

Нормами фінансового права закріплюються загальні прин­ципи і форми фінансової діяльності держави, методи акуму­ляції коштів до державних грошових фондів, види обов'язко­вих платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових за­собів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і т.д. Регулюючи цю діяльність, держава, в свою чергу, також повинна дотримуватись правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови і базису, нега­тивні наслідки для суспільства і держави.

Таким чином,зміст предмету фінансового права в процесі корінних перетворень і будівництва української держави суттєво змінився. З одного боку, значна частина фінансових відносин відійшла від державних в сферу приватних фінансів і стала ре­гулюватись нормами цивільного права. Причому питома вага цієї частини фінансів в Україні у зв'язку з приватизацією буде зростати. Внаслідок цього значно скоротився розмір держав­ного бюджету. Хоч це не означає, що державні фінанси зника­ють. Поки залишається суспільна потреба в державі — немину­че будуть існувати і державні фінанси як неодмінна умова ви­конання нею свого призначення.

З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в Україні, в порівнянні з тоталітарним, шо йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обов'язкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави. Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в Україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов'язкові відрахування. Це розширення предмету фінансового права пов'язане з динамікою фінансо­вих відносин взагалі, але в першу чергу — з їх перехідним ха­рактером в даний час.

Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, єметод правового регулювання відповідного виду сус­пільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступаєметод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, підметодом фінансово-правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і спо­собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними.

Метод владних приписів притаманний і іншим галузям пуб­лічного права — конституційному, адміністративному, кримі­нальному.

В них також обсяг прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто­совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак­торів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.

У фінансових правовідносинах їх суб'єкти таким правом не наділяються. Коло їх прав і обов'язків чітко визначене законо­давцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точ­но визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них дер­жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи­сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов'язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико­нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож­ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова­женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж­них від суб'єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен­ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор­ганом відповідного рішення.

Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: поряд­ку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова­них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер­жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета­ми, розробленими програмами і планами.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного ха­рактеру — державних позик, казначейських зобов'язань, лоте­рей тощо. Так, держава встановлює умови проведення держав­ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо­бов'язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов'язковими для суб'єктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регу­лювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо­ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відно­син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере­важній більшості випадків знаходяться у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль­ності. Це не виключає правового регулювання фінансових відно­син методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України — університет). Але в цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає­мозв'язках з органами спеціального управління фінансами дер­жави.

Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регу­люванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набу­вають все більшого застосування. Це обумовлено ускладнен­ням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосову­ються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основ­ним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.

Таким чином, фінансове право — це самостійна галузь пуб­лічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

2 . Місце фінансового права в системі права України

Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об'єктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними юками правової системи суспільства в цілому, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношенні між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з'являється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. З огляду на все це, в силу лої низки обставин найбільш «невезучим» є саме фінансове право. В попередньому параграфі було показано, що воно об'єктивно має притаманні йому предмет регулювання, метод регулювання.

Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансо­ве права в системі права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово-правові інститути безпосередньо пов'язані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням в цілому.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--