Реферат: Фінансові аспекти санації
Сучасна економіка напередодні її реформування іменувалася економікою розвиненого соціалізму. Вона формувалася багато десятків років і мала низку специфічних характеристик, невідомих ринковій економіці.
1. На відміну від ринкової економіки, де підприємства створюються і знаходять своє місце на ринку країни як продукт ініціативи підприємців, що зацікавлені в доходах від діяльності, радянська економіка в основному була збудована після 30-х років на основі централізованих планів з розрахунку єдиних і досить низьких енергетичних і транспортних тарифів.
Підприємства будувалися дуже крупними і через це негнучкими. Кожне підприємство зазвичай спеціалізувалося на своїх виробничих функціях. Дублювання (і потенційної конкуренції) допускалося дуже мало.
У результаті створилася мережа дуже великих, малогнучких підприємств з високим ступенем монополізму, з високою енергоємністю і значною залежністю від транспортної мережі. Багато хто з них виявився абсолютно неконкурентоспроможними, коли на український ринок стати надходити імпортні товари.
2. Якщо в одні підприємства вкладалося надмірно багато засобів, інші через дефіцит капітальних вкладень ледве розвивалися. В результаті нагромадилася достатньо висока частка застарілих підприємств, малопродуктивних шахт, сталеливарних заводів, які, на жаль, в умовах ринку виявилися зайвими.
3. Дуже багато заводів будувалися як універсальні виробництва для випуску одиничних і малосерійних виробів. На таких заводах були відсутні конвеєри або виробничі потоки. Подібні заводи, які можна назвати заводами-конгломератами, — це по суті велика добре оснащена майстерня, не здатна, проте, приносити прибуток. В умовах ринку такі підприємства також виявилися неконкурентоспроможними.
4. Соціалістична економіка винайшла особливі форми підприємств, які ніде в світі не існувати, наприклад, колгоспи і радгоспи, які зайняли цілі господарські ніші. Очевидно, що колгоспи і радгоспи в своїй масі, за винятком господарств, що особливо досягли и успіху, неконкурентоспроможні в умовах свободи імпорту продуктів.
Проте реальна перебудова сільського господарства на фермерський спосіб виробництва потребує таких гігантських зусиль і вкладень, які в сьогоднішніх умовах держава не готова навіть осмислити.
5. Соціалістична економіка завжди відрізнялася високим рівнем мілітаризації, великою кількістю оборонних і працюючих на оборонні потреби підприємств, де виробництво цивільної продукції, так званих товарів народного споживання, складало дуже невелику питому вагу.
Зниження державного оборонного замовлення поставило такі підприємства в дуже складне становище.
6. Соціалістична економіка розвивалася на просторі всього соціалістичної о табору, незважаючи на його умовні державні і економічні межі.
Більш того, закладалися і реалізовувалися схеми міждержавної кооперації, коли виріб або вузол машини вироблялися в одній країні, а збирання — в іншій.
Соціалістична адміністративно-планова економіка виробила таке економічне середовище і менталітет, наслідки яких ще довгі роки проявлятимуть себе в економічних рішеннях управляючих.
У 1930— 1950 pp. взагалі неіснувало поняття прибутку. Доходи підприємств вилучалися в повному обсязі, ще у момент від вантаження підприємствами продукції. На вищих рівнях управліннянародним господарством ці доходи складалися і перерозподілялися. Частково вони поверталися на підприємства, але не як зароблене, а як одержане.
Підприємства одержували капітальні вкладення, фонд заробітної плати і так аж до суми витрат на відрядження, тобто фактично були поставлені в умови жорсткого кошторису витрат, який ніколи не ув’язувався з реальною прибутковістю підприємства.
Відповідно розвинувся менталітет, орієнтований:
=> витрачати зароблене і одержане на те, що раніше особливо не допускалося або стримувалося (на інвестиції, елементи зовнішньої розкоші — іномарки, стильні меблі, на закордонні відрядження, тощо). Іншими словами, багаторічні заборона і вимушений прихований аскетизм породили тягу до марнотратства, яке проявляло себе, як тільки представилися відповідні умови.
Вся ця сукупність специфічних характеристик визначила особливу схильність багатьох українських підприємств до кризи і предбанкрутних явищ в умовах реформування економіки.
Безпосередньому початку ринкових реформ передував короткостроковий період первинного становлення приватних комерційних структур. Доходи дуже багато кого з них ґрунтувалися на цінових ножицях між встановленими державними цінами на продукцію і фактичними ринковими.
Ринкові ціни стали орієнтиром для підприємств в умовах відміни державного регулювання цін.
По окремих видах продукції ціни перевищили світовий рівень. Це породило затоварювання або відвантаження товарів без передоплати з високим ризиком, що вони не будуть вчасно сплачені.
Широкого поширення набули розрахунки по так званому бартеру, коли сторони обмінювалися товарами без грошових розрахунків, хоча при цьому виникали податкові зобов'язання і не утворювалися засоби навіть на оплату праці.
Фактично за панування монополій - підприємств-гігантів, що не мали на внутрішньому ринку конкурентів, був спровокований інтерес до зростання доходів підприємств за рахунок зростання цін на продукцію при знижених обсягах виробництва. Це призвело до різкого зростання цін і одночасного зниження обсягів виробництва. Починаючи з січня 1992 p., Україна (і не тільки вона, а й багато країн колишнього соцтабору) фактично підтвердила положення економічної теорії про те, що в умовах монополії за відсутності ринкового регулювання цін коливаннями попиту і пропозиції та державного контролю за цінами неминучі зростання цін і одночасне скорочення обсягів виробництва.
Спад промислового виробництва мав структурний характер. Одночасно з скороченням виробництва окремих видів продукції стала спостерігатися стабілізація випуску продукції інших видів. Така ситуація в промисловості мала місце вперше з початку економічних реформ.
Зростання цін і спад виробництва одночасно супроводжувалися прогресивним зростанням всіх видів неплатежіві, перш за все, між підприємствами.
До певної міри у формуванні неплатежів брала участь держава, яка, продекларувавши ринкові свободи виробників, в той же час зобов'язало їх здійснювати обов'язкові поставки сільському господарству, армії за відсутності реальних розрахунків.
Основна причина неплатоспроможності визначалася складом оборотних коштів, де абсолютно переважав позиковий капітал. Через це підприємство регулярно виявлялися перед вибором:
♦ або розплачуватися своєчасно за узятим и зобов'язаннями, але тоді нічого не залишалося на діяльність;
♦ або продовжувати діяльність, але тоді оплата за зобов'язаннями зволікалася на місяці і роки.