Реферат: Фізичні особи 3

Визнання громадянина недієздатним можливе лише на підставі рішення суду.

Громадянин, визнаний недієздатним, не має права укладати будь-які угоди. Від його імені угоди укладає його опікун.

Слід звернути увагу також на те, що чинне законо­давство України не враховує специфіки перебігу душев­ної хвороби. Адже відомі випадки, коли душевно хворий У певні періоди може розуміти наслідки своїх дій, стави­тися до них так, як це притаманно здоровій людині. В такі періоди він міг би укласти заповіт, інші угоди, але законом це ігнорується. Такі хворі або зовсім не визнаю­ться недієздатними, або суд не враховує такого їх стану.

Громадянин вважається недієздатним з часу набран­ня чинності рішенням суду про визнання його недієздат­ним.

Разом з тим Пленум Верховного суду УРСР в поста­нові від 20 березня 1972 р. «Про судову практику в спра­вах про визнання громадянина обмежено дієздатним і недієздатним» передбачив виключення з цього положен­ня. У випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд, на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судо­во-психіатричної експертизи та інших даних щодо пси­хічного стану громадянина, може зазначити у рішенні -з якого часу громадянин є недієздатним.

У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суп поновлює його в дієздатності.

Місце проживання. Визнання громадянина безвісно від­сутнім або оголошення його померлим. Місцем проживан­ня закон визнає те місце, де громадянин постійно або переважно проживає (ст. 17 ЦК України).

При виборі місця проживання виявляється воля діє­здатної особи, але при цьому слід мати на увазі, що за­конодавство України визнає за громадянином лише одне місце проживання. Держава не визначає місця прожи­вання громадянина, він сам його обирає. Як виняток з цього правила є вказівка закону про те, що місцем про­живання неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти ро­ків, або громадян, які перебувають під опікою, визнаєть­ся місце проживання їх батьків або опікунів (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Громадянин, засуджений до позбавлення волі, також не може самостійно обирати місце прожи­вання.

Точне визначення місця проживання має велике зна­чення для стійкості цивільних правовідносин, для нале­жного захисту цивільних прав.

З місцем проживання закон пов'язує місце виконан­ня зобов'язань. Так, згідно ст. 167 ЦК України, якщо місце виконання зобов'язань не визначене, виконання повинно бути проведено:

1) по зобов'язанню передачі будівлі - за місцем зна­ходження будівлі;

2) по грошових зобов'язаннях (крім грошових зо­бов'язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор під час виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, - то в новому місці прожи­вання кредитора з віднесенням на рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця;

3) по всіх інших зобов'язаннях - за місцем прожи­вання боржника, а якщо боржник є юридичною осо­бою - за місцем її знаходження.

За місцем проживання спадкодавця, як правило, від­кривається спадщина (ст. 526 ЦК України).

Неабиякого значення набуває місце проживання для визначення підсудності по спорах з цивільного права. Підсудність цивільних справ за загальним правилом ви­значається за місцем проживання відповідача. Справи, що виникають у зв'язку із стягненням аліментів, від­шкодуванням шкоди, заподіяної смертю або тілесними ушкодженнями, та деякі інші справи можуть розглядати­ся за місцем проживання позивача.

Як бачимо, з місцем проживання закон зв'язує ви­никнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть тим чи іншим чином впливати на майновий та інший стан громадян.

Слід також звернути увагу на те, що трапляються ви­падки, коли громадянин тривалий час відсутній у місці постійного проживання, не повідомляє про своє місце знаходження, а заходи по встановленню його місця зна­ходження не дають позитивних наслідків.

Виникає невизначеність у правовідносинах за участю відсутнього. Якщо ця невизначеність тягне за собою юридичне значимі наслідки, то зацікавлена особа може захистити свої права за допомогою двох цивільно-пра­вових інститутів: «Визнання громадянина безвісно відсу­тнім* і «Оголошення громадянина померлим».

Визнання громадянина безвісно відсутнім може мати місце при встановленні таких умов:

а) громадянин протягом року відсутній за місцем постійного проживання;

б) про місцезнаходження громадянина протягом цьо­го ж строку зацікавленим особам нічого не відомо;

в) вжиті заходи для встановлення місця перебування громадянина не дали результатів;

г) питання, заради яких заявник просить визнати громадянина безвісно відсутнім, є юридичне важли­вими і не можуть бути вирішені без такого визнання.

Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком безвісної відсутності вва­жається перше число місяця, що йде за тим, у якому бу­ли одержані останні відомості. Коли ж неможливо вста­новити місяця, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з першого січня наступного року.

Визнання громадянина безвісно відсутнім здійснює­ться в судовому порядку за місцем його постійного про­живання.

Суд, крім врахування свідчень заявника про розшук безвісно відсутнього, вживає заходів для встановлення точніших відомостей про відсутнього (надсилає запити до органів внутрішніх справ, інших правоохоронних ор­ганів, виконкомів місцевих рад тощо).

Якщо заявник просить визнати безвісно відсутнім громадянина, стосовно якого порушена кримінальна спра­ва і який з місця постійного проживання зник, поруши­вши при цьому підписку про невиїзд, то суд таку заяву повинен прийняти, дослідити всі необхідні умови для визнання цього громадянина безвісно відсутнім і, якщо умови будуть встановлені, — винести рішення по суті. Рішення суду про визнання такого громадянина безвісно відсутнім не повинно впливати на діяльність правоохо­ронних органів по розшуку цієї особи. Те ж саме можна сказати і про оголошення особи померлою.

Які ж правові наслідки визнання громадянина безві­сно відсутнім?

1. Над майном безвісно відсутньої особи встановлює­ться опіка. З цього майна видається утримання громадя­нам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього ж майна погашається за­боргованість по інших зобов'язаннях безвісно відсут­нього (ч. 1 ст. 19 ЦК України).