Реферат: Фольклор як засіб морально-етичного виховання молодших школярів

Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою; вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом. Авторами і виконавцями цього фольклорного жанру є самі діти. Зразком лічилки є загальновідома “Котилася торба”.

Здебільшого в лічилках використовуються числівники, що вказують на певний порядок у грі:

Раз, два, три, чотири, п’ять

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що зробити?

Триба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять.

У ході гри народжувались і виконувались дражнили – невеличкі пісеньки, складені самими малятами з метою викликати відповідну реакцію у свого противника. У бражниках часто немає логічної послідовності думки, порушений розмір вірша, спостерігається притимітивність побудови, згрубіла лексика. Все це свідчить, що творцями дражнило є самі діти, що іноді нагромаджують і вигадують слова, не замислюючись над їх значенням, над вірогідністю вчинків і фактів, про які йдеться в дражнилках.

Ванька-встанька требуха

З’їв корову і бика.

Сім сот поросят,

Самі ніжки висять.

Широко побутує серед дітей дошкільного і молодшого шкільного віку й такий жанр дитячого фольклору, як мирилки – невеличкі пісеньки розраховані на те, щоб забути недавню сварку, відновити товариські стосунки:

Мир – миром,

Пироги з сиром,

Вареники в маслі –

Будем жить прекрасно.

Хоча мирилки простенькі за змістом і формою твори, коефіцієнт її корисної дії значний. Вони вносять в бурхливе дитяче життя мирне начало, знижують напруження, викликане конфліктними ситуаціями, що спалахують, як правило, без поважних причин.

Фантастичні пісні-небилиці – гумористичні твори, в яких нагромаджено різні предмети, зміщені з звичайного місця, всіляко переплутані, поставлені в невластивий їм порядок. Пісні-небилиці швидко запам’ятовуються, виховують у дітей смак до влучного слова, розвивають творчу фантазію, привчають самостійно мислити, зіставляти факти, критично підходити до прочитаного або почутого. В творах цього жанру спостерігається динамічність і розвиток сюжету, швидка зміна подій.

Ще в глибоку давнину прислів’я і приказки відігравали важливу виховну роль. У них акумулювалася мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи і сподівання. Причиною виникнення цього мистецтва було прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам’яті, - у формах двовіршів, прислів’я , приказок. Трудових лозунгів давнини. Так і виникли прислів’я та приказки – уставлені афористичні вислови, в основі яких лежить якесь узагальнення, важлива думка або повчання.

Легко замінюючи довгі міркування та повчання, ці види народнопоетичної творчості стали ефективним засобом виховання найкращих людських рис. Цікаво, що більшість з них не втратила з століттями своєї виховної цінності. Це трапилось тому, що маленькі перлини народної творчості закріпили тільки найважливіше з досвіду минулих поколінь, те що має стати нормою життя людини і її поведінки, засудили найбільш характерні вади і недоліки громадського і особистого побуту. В жанровому відношенні прислів’я і приказки дуже близькі між собою. Але якщо прислів’я обов’язково містить повчання, то в приказці найчастіше факт тільки констатується, але не оцінюється.

За формую – це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його глибокого живого джерела – вічно юної душі народу, що вічно розвивається. За змістом наші прислів’я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося російське народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів’їв. В них відбилось всі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Серед народних прислів’їв та приказок немає таких, що їх можна беззастережно віднести лише до дитячого фольклору. Багатозначність творів цього жанру, можливість застосувати їх до різних випадків життя, наявність широких узагальнень – все дає змогу говорити про універсальний характер прислів’їв і приказок, які свою виховну функцію зберігають як відносно дорослих, так і дітей. У молодшому віці багато прислів’їв діти не розуміють, адже у них немає життєвого досвіду, вони схильні до конкретного мислення, а твори цього жанру ґрунтуються на широких узагальненнях. Треба уважно відбирати відповіді вікові дитини зразки прислів’їв і приказок, пояснювати їх зміст, викликати до них інтерес.

Прислів’я і приказки можуть бути ефективним засобом виховання, якщо уміло з ним поводитися і доречно користуватися. В маленьких за розміром творах дуже багато виховного матеріалу. Вони вчать любити рідний край, прославляти героїзм і стійкість у боротьбі за свою землю. Прислів’я і приказки сприяють моральному вихованню, бо підносять такі якості, як чесність, правдивість, відданість у дружбі. Особливе педагогічне значення мають ті твори. Що прищеплюють любов до праці, до науки. Всі ці прислів’я і приказки сприяють як своєрідне резюме бесід на етико-моральні теми.

Загадки – лаконічне навмисно завуальоване визначення якогось явища чи предмета, подане в алегоричній формі. В загадках з особливою силою проявились влучність спостережень над явищами природи, вміння народу їх узагальнювати, образне мислення, яскравість і виразність поетичної мови. В стислій, але в образній формі загадки відбивають найрізноманітніші події і явища. Їм властиві таємничість, вони інтригують, і це відповідає психологічним особливостям дитини. Можна уявити її задоволення від того. Що морква уподібнюється до дівчини в коморі, гарбуз до хати без вікон і дверей, сонце до золотої діжі, грім до вола, що ревнув на сто гір. Про рукавичку говорять: “Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту окремо”, про мишку: “Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило”. Загадки завжди містять запитання на яке потрібно дати відповідь. Це спонукає до роботи думки дитини, сприяє розвиткові догадливості, кмітливості, винахідливості. По тому, як розгадує людина загадку, колись судили про її інтелектуальний рівень. Дитина дуже радіє, коли їй вдається дати правильну відповідь. Виникають позитивні емоції, що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідні радість відкриття.

Про велике пізнавальне і виховне значення загадок писав К. Д. Ушинський у своєму методичному пораднику до “Рідного слова”: “Загадки я вміщав не з тією метою, щоб дитина відгадала загадку, хоч це може часто статися, бо багато загадок – прості, а для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказано, можливо вчителем, до загадки і дати привід до цікавої та корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича і цікава для неї загадка заляже міцно в її пам’яті, приєднуючи до себе і всі пояснення, до неї прив’язані. Одне слово, я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета”.

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце займає природа. Немає, жодного явища, предмета, який не став би об’єктом загадки. Часто зустрічаються в загадці певні координати, що полегшують її відгадування, наприклад: “У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється”, а ось такі важко відгадати, у них майже немає стику з реальним станом речей: “Лежить Самсон догори хвостом”. Діти молодшого шкільного віку найбільше люблять такі загадки, в яких дається пряма характеристика предмета, перераховують його ознаки: “Уночі гуляє, а вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі”.

Багато з тих загадок, що частково або повністю перейшли до дітей, перетворилися на запитання-жарти. Вони розвивають здогадливість. Вміння відчути слово у всіх його вимірах. Наприклад: “Яке слово складається з семи однакових літер?”. Близькі до них головоломки, шаради, наприклад: “Дві матері, дві доньки та бабуся із внучкою. Скільки душ в сім’ї?”.