Реферат: Форма держави поняття елементи види Проблеми удосконалення державного правління державного

З одного боку, в межах держави можуть зустрічатись різні форми організації й діяльності державної влади, а з другого – різні держави можуть приймати однакову форму. Ця різноманітність конкретної форми держави будь – якого історичного періоду визначається перш за все рівнем розвитку суспільства, задачами й цілями, яке воно ставить перед собою. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.[2]

Відмітимо інформаційний-сутнісний зміст розглядуваного поняття: форма держави відповідає на запитання, на яких принципах і як територіально побудована державна влада, як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою та населенням, якими методами вона здійснюється.

Ознаки держави в ході історичного процесу розвиваються у форму держави.

Пригадаємо, що держава є універсальною політичною формою організації суспільства, центральним елементом політичної системи, тому що:

-В кожній країні може бути багато політичних організацій, а держава існує лише одна;

-Лише держава може вирішувати будь -, які загально – суспільні справи, а решта організацій вирішують, як правило, справи, що стосуються лише частини суспільства:

-Лише держава має право виступати від імені свого народу;

-Лише веління держави, втілені у правові норми, є загальнообов’язковими для всього населення країни.[3]

Отже, в ній (формі держави) перш за все втілюється зв’язок населення в політичне ціле, тобто ті публічно – владні відносини, що дозволяють розглядати державу, як об’єднання індивідів, одномасштабне суспільству, основаному на обміні товарами і діяльностями. В формі держави втілюється природа й організація публічної влади – система закладів, що управляють справами суспільства. Нарешті, в ній виражається внутрішній територіальний поділ суспільства.

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Усі її елементи мають правову основу – вони фіксуються у конституції, законах, підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституційні закони правила і реальна дійсність можуть не збігатись і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття “форма держави” відображає єдність, взаємообумовленість об’єднаних у ній елементів, в результаті чого народжується нова якість, що не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим – її функціональний аспект.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку й взаємодії. Разом із тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

Перерахуємо три основні структурні елементи поняття форми держави:

1. Державне правління . Державне правління визначається як спосіб організації вищої державної влади.

2. Державний устрій. Державний устрій – це спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між державою та цими частинами.

3. Державний режим. Державний режим - порядок здійснення державної влади певними методами й способами.

Отже, форма держави – це її апарат, що виражається в характері політичних взаємовідносин між людьми, між людьми й державою, між державою й людьми в процесі управління ними (політичний режим), в методах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно – територіальному поділі держави (форма територіального устрою).[4]

Розділ 2. Форма правління – організація державної влади. Порядок її утворення.

Характер форми правління залежить від типу суспільства. В суспільствах, які не мають економічного обміну, і вимушені об’єднуватися через централізовану державну владу, формою правління є монархія. Там, де форма правління не спряжена із системою феодальної власності на землю і її верховним власником в особі монарха, вона має вид деспотії. Для суспільств, що основані на обмінних стосунках між вільними, політично рівними суб’єктами – власниками, характерна республіканська форма правління.

Форма правління обумовлюється також конкретним розташуванням соціально – політичних сил і результатами боротьби між ними; історичними особливостями окремих країн; особливостями культури народу; впливом у країні політичних процесів, в тому числі воєнних.

Політичний режим, будучи сам зумовлений тими ж соціальними факторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначаючи ті її змінні риси, які пов’язані з історично – конкретними політичними ситуаціями в державі.

Теорія держави, фіксуючи в його історії реально – виникаючі форми правління, виробила кілька їх класифікацій. Найбільш поширена з них – це поділ форм держави за кількістю правлячих осіб. Якщо влада належить одному – монархія, якщо багатьом – аристократія, якщо всім – демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом.[5] Однак і критика цього поділу має досить давню історію, піднімаючись до Платона й Арістотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від переважання в державі трьох доброчинностей: мудрості, мужності й помірності, другий – в залежності від співвідношення правильних та спотворених видів правління, називаючи правильними ті, в яких особиста цікавість правителів підлягає загальній цікавості держави, і, навпаки, спотвореними – ті, в яких переважає особиста цікавість.[6]

Допускались й інші класифікації. Монтеск’є, наприклад, звертав увагу на різні принципи – сили, які, на його думку, рухають державне життя. Він вважав, що доброчинство втілюється в демократії (республіці), помірність – в аристократії, честь – в монархії, страх – в деспотії.[7]

Зафіксований Геродотом поділ форм правління дійшов до наших днів. Фішеровський словник права називає його класичним. Правда, середня ланка геродотовської тріади – аристократична форма – була втрачена в ході розвитку державності. В результаті сьогодні мова йде про монархію й республіку, хоча окремі елементи аристократичної форми правління існують і до цих пір ( наприклад, палата лордів в англійському парламенті).

Монархія як форма правління відрізняється наступними ознаками:

· існуванням одноосібного носія верховної влади, - монарха (фараона, короля, імператора, шаха і т.п.), який користується цією владою довічно;

· порядком передачі верховної влади спадкоємцям;

· тим, що монарх представляє державу за власним правом, яке не походить від влади народу (підкреслюється божественне походження монарха);

· відсутністю юридичної відповідальності монарха, як глави держави.

Ці признаки у своїй ідеальній сукупності зустрічаються досить рідко. У Візантії, наприклад, де зі ста дев’яти імператорів сімдесят чотири були вбиті, у всіх випадках престол переходив до царевбивці не по спадщині, а за правом захоплення.