Реферат: Форми cпівучасті

1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

2) спільність їх участі у злочи­ні;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки в теорії кримінального права при­йнято вважати об'єктивними, а останню - суб'єктивною.

Першою об'єктивною ознакою співучасті є мно­жинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Та­ким чином, участь у вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і ви­падків, коли лише один з учасників такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав її як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що дозво­ляло визнавати співучастю і відповідним чином оці­нювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність не були притягнуті до криміналь­ної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочи­ну для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких спів­учасників, як організатор, підбурювач, пособник наяв­ність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які зако­ном встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленність злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку[1] .

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчи­нення злочину. Вони діють разом, вносячи кожний свій внесок у

вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних обставин є необ­хідною умовою для вчинення злочинних дій (бездія­льності) іншим співучасником, а, зрештою — необхід­ною умовою настання спільного злочинного результа­ту. Прагнення досягти різні злочинні результати є під­ставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного, посягання.

Найбільш значний елемент спільності вчинення злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотньо викликає його, З вказаного зв'язку за часом випливає, що суб’єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть[2] .

Суб'єктивна ознака розглядуваної злочинної діяль­ності проявляється в умисній формі вини співучасті, що передбачає:

1) наявність умислу кожного з учасни­ків стосовно їх власних дій (бездіяльності);

2) наяв­ність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;

3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;

4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на

5) досягнення загаль­ного злочинного результату.

У своїй сукупності зазна­чені ознаки утворюють спільність психічної діяльно­сті співучасників.

Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.[3]

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливо­сті діяти спільно з ними, наявності умислу в їх діях, спрямованості їх дій на досягнення загального зло­чинного результату тощо, тобто усвідомлення обста­вин, які відносяться до усіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасни­ків вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприя­ли вчиненню злочину і настанню злочинного резуль­тату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового співпадання їх мотивів: злочинна діяль­ність кожного зі співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного зло­чину - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до зло­чинної діяльності), а також закінченого злочину. Спів­участь на стадії закінченого злочину можлива у єди­ному випадку: коли пособник, відповідно до попере­дньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи пред­метів, здобутих злочинним шляхом, на придбання чи збут таких предметів, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій є не лише юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, але й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетно­сті до злочину.

Вид умислу частково залежить і від ролі суб’єкта в спільно вчинюваному злочині. Організатор і підмовник діють, як правило, з прямим умислом; виконавець і пособник можуть діяти і з непрямим умислом[4] .

2. Форми та види співучасті

Форма співучасті передбачає специфіку об'єд­нання співучасників, яка обумовлюється змістом об'єктивних і суб'єктивних ознак спільної участі кіль­кох суб'єктів у вчиненні злочину. Такими ознаками є спосіб взаємодії співучасників і наявність та характер змови між ними.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть ділиться на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників у вчи­ненні злочину, співучасть поділяють також на просту і складну.

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дозволяє обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

2.1 Проста форма співучасті

Проста співучасть (співвиконавство) передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якого кожен із них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Різновидами такої форми співучасті є група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою змовою. Ця форма співучас­ті характеризується тим, що всі співучасники безпосе­редньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину. При цьому можливі такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю об'єктивну сторону злочи­ну; 2) окремі співучасники, діючи за розподілом ро­лей, виконують лише частину об'єктивної сторони злочину. Як у першому, так і в другому випадках зло­чинні наслідки настають у результаті сукупної діяль­ності співвиконавців і є спільними для них. Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика ви­знає і тих осіб, котрі хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями єди­ним умислом, спрямованим на позбавлення потерпіло­го життя, здійснили частину того обсягу дій, який гру­па вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

2.2 Складна форма співучасті