Реферат: Форми світової економічної інтеграції, наднаціональні економічні інститути. Участь української держави в них

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

· економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;

· закономірностями науково-технічного прогресу;

· тенденціями демографічного розвитку;

· наявністю та необхідністю розв¢язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);

· різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;

· ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

В цілому, послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об¢єктивно зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації країн-учасниць на пріорітетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння соціально-економічних та політичних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:

· націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн, ідеологічні розходження;

· політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов¢язані із розширенням інтеграційних угруповань і та ін.

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників:

· усунення дискримінації та бар¢єрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва;

· стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

· динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва;

· забезпечення достатнього рівня конкуренції.

2. Ретроспектива розвитку інтеграції і вплив її на сучасну систему світових господарських зв ¢ язків

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції, впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн та регіонів світу. На мікрорівні внаслідок горизонтальної та вертикальної взаємодії формуються інтернаціональні ринки факторів і результатів виробництва, виникають, розвиваються домінуючі у сучасній економіці транснаціональні корпорації.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних об¢єднань країн. Інтеграційні імпульси виходять, насамперед, із міжнародних угруповань загальноконтинентального значення. У Європі - це Європейський союз (ЄС), у колі якого формуються інтеграційні інтереси не тільки західноєвропейських, а й східноєвропейських країн. На американському континенті - це Північноамериканська угода про вільну торгівлю із домінуючою роллю Сполучених Штатів Америки. В Азії інтеграційна політика концентрується навколо створення інтеграційного угруповання величезного як за кількістю країн-учасниць, та і за сукупним потенціалом. Контури континентальної інтеграції можна також виявити, аналізуючи сучасні економічні взаємовідносини країн Латинської Америки і Африки. Для такого типу угруповань характерні чітко орієнтовані на глобальну конкуренцію механізми регулювання і координації при певних відмінностях організаційного оформлення. Водночас розвиваються традиційні і створюються нові регіональні та субрегіональні угруповання країн, які безпосередньо не впливають на глобальну конкуренцію. Вони мають інші, локальні, цілі і використовують відповідні інтеграційні механізми. Поряд з могутніми угрупованнями країн ефективно функціонують середні та малі інтеграційні угруповання, хоча їхній розвиток багато в чому і зумовлюють зовнішні фактори інтеграції.[5c.95]

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

· динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об¢єктивних факторів, так і "ланцюговою" реакцією країн на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

· нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

· розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибоки корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Дослідники визначають, що у сучасному світі інтеграція і дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Корсика у Франції), але й глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги). Інтеграція та дезінтеграція являють собою об¢єктивні взаємопов¢язані процеси. Більш того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах. У окремих випадках можуть складатися умови для реінтеграції. Але. Не зважаючи деякі дезінтеграційні процеси у сучасній системі національних економік, їй більш притаманна загальна глобальна інтеграція. Таким чином, на початку третього тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливості для здійснення стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробнично-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Отже, аналізуючи сучасні тенденції світового розвитку, інтернаціоналізацію національних економік, перетворення світового економічного механізму в єдину глобальну систему, для України виникає гостра необхідність процесу активної інтеграції до сучасної системи господарських зв¢язків для успішного подальшого економічного, соціального та політичного розвитку.

3. Історичний аспект створення міжнародних економічних інститутів

В 1947 році Міжнародний валютний фонд вперше розпочав свої фінансові операції з країнами-членами для вирішення проблем дефіциту платіжного балансу. Постало завдання вивчення причин виникнення цих дефіцитів у різних країнах, аналізу факторів якісного та кількісного впливу, визначення необхідних заходів економічної політики з їх подолання. З 1950-х роках МВФ була прийнята монетарна модель, котра враховувала вплив на формування доходу та платіжного балансу двох найбільш важливих змінних - зміни в експорті та зміни розміру внутрішнього банківського кредиту або, в монетарних термінах, - додаткові зовнішні та внутрішні пропозиції грошей в країні. Базові рівняння моделі виходили з того, що: 1) попит на гроші є пропорційним доходу; 2) попит на імпорт залежить від зміни доходу країни та показника граничної схильності до імпорту; 3) розмір зміни пропозиції грошей є сумарним показником зміни розміру валютних резервів країни та внутрішніх кредитів банківської системи; 4) розмір зміни внутрішніх резервів визначається як різниця між експортом та імпортом плюс чистий вхідний потік капіталу від небанківського сектора.

Припущення моделі дозволяють характеризувати її і як монетарну, основану на постійній швидкості обертання грошей, і як кейнсіанську (мультиплікаторна модель з граничною схильністю до споживання). Як інструмент аналізу поточних проблем, за результатами якого визначалися заходи економічної політики країн-реципієнтів з 1950-х років, модель була орієнтована на короткотермінові ефекти. Хоча МВФ продовжує застосовувати таку модель як основу, суттєво розширювалися та поглиблювалися умови запозичень. Багато з програм МВФ останніх років містять в собі розуміння необхідності проведення структурної перебудови, лібералізації цін та торгівлі, дерегуляції ринку праці, приватизації тощо. Оскільки результативних спроб інтегрувати ці складові в модель зроблено не було, фінансове програмування на основі монетарної моделі визначає запозичення МВФ, тоді як зміст правил надання допомоги стає все більш складним.

За час існування МВФ значно еволюціонувала обумовленість програм, особливо з початку 1980-х років. Останнє десятиліття характеризувалося найбільшим розширенням обумовленості, зокрема, в структурній сфері: якщо до 1980-х років структурні умови практично не застосовувалися, то з 1990-х - майже всі програми МВФ включають елементи структурної обумовленості. Розширення структурного змісту програм, а також суттєві зміни у підходах до їх моніторингу викликали занепокоєння тим, що МВФ перевищує свої повноваження, прямо використовуючи свої фінансові важелі і обмежуючи масштаби прийняття рішень на національному рівні. Більше того, якщо обумовленість занадто широка - це підриває впевненість урядів стосовно можливості отримання фінансування, оскільки збільшується вірогідність невиконання всіх умов, навіть коли виконуються найбільш важливі для досягнення цілей програми заходи економічної політики.