Реферат: Форми світової економічної інтеграції, наднаціональні економічні інститути. Участь української держави в них

4. Наднаціональні економічні інститути

Інституціональне забезпечення міжнародних економічних відносин – це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно. Правові інституції мають різні назви, й тому виникає необхідність у з’ясуванні основних відмінностей між ними.

Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, коли конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово «конференція». Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва.

Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це – постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах; також комітетами і комісіями називають підрозділи організацій. Працюють вони, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання якогось одного завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР), працює п'ять комітетів і п'ять регіональних комісій.[21]

Міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями, і вони бувають залежно від:

рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими;

роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку і т. д.;

рівня представництва — урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх. Напевно, варто відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважають розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні перепони.

Сучасний етап світового розвитку характеризується інституалізацією процесів регулювання економічних взаємовідносин. Глобалізація якісно змінює співвідношення національного та наднаціонального компонентів світової регулятивної системи: держави самостійно уже не в змозі реально і ефективно впливати на економічні процеси в умовах розширення і поглиблення міжнародної інтеграції підприємницьких структур і ринків. Постійно зростаючий обмін товарами, послугами, фінансовими ресурсами, інвестиціями, інноваціями все більшою мірою регулюється відповідними міжнародними інститутами, серед котрих чільне місце займають міжнародні фінансові організації (МФО). Тому важливим з теоретичної та практичної точки зору є аналіз механізмів, за допомогою яких МФО виконують покладені на них світовим співтовариством повноваження та функції.

Посилення нерівномірності, асинхронності та диспропорційності розвитку міжнародних фінансово-інвестиційних відносин, що наочно показала остання світова фінансова криза, обумовлюють необхідність реформування існуючої глобальної фінансової архітектури. Аналіз дій урядів країн з розвинутою економікою, керівництва МФО в кризових умовах має винятково важливе значення для розуміння умов і шляхів реформування, концентрує дослідницький інтерес на заходах своєчасного запобігання фінансових криз, а в разі їх виникнення - нейтралізації чи пом’якшення їх негативних наслідків.[22]

5. Участь української держави в наднаціональних економічних інститутах

Правові засади співробітництва України з ЄС.

Проблема „наближення до Європи” значною мірою полягає у правовій площині. Так, ще в 1995 р. Єврокомісія опублікувала так звану „Білу книгу про підготовку асоційованих країн Центральної та Східної Європи до вступу у внутрішній ринок ЄС”. Після цього значно інтенсивнішим став процес узгоджень законодавчих систем зазначеної групи країн відповідно до загальноєвропейських стандартів. За оцінками фахівців, реалізація аналогічного завдання щодо узгодження законодавчої бази для України, відповідно до 150 конвенцій Ради Європи, 60 міжнародних європейських угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численними прецедентними рішеннями Євросуду, видається справою особливо непростою. Адже належить внести зміни та доповнення не менш як до 4 тис. національних законодавчих актів. [7,c.20]

На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, яка складається з 9 розділів та 100 статей.

Угода встановлює як рамки широкого політичного діалогу між сторонами, так і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.

Узагалі цей документ можна вважати одним з найважливіших міжнародних документів, які були коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановила загальні принципи двостороннього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На нашу державу було поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт з найбільш захищених від імпорту в ЄС товарних позиціях – текстилю, виробів зі сталі та ін.

У відносинах між Україною і ЄС, крім базової – Угода про партнерство та співробітництво, діє ряд угод, які регламентують різні аспекти двостороннього співробітництва. Це, зокрема, такі акти:

Угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.1993 р.);

Угода між Урядом України і Комісією європейських співтовариств про заснування представництва Комісії європейських співтовариств України та про його привілеї й імунітети (підписана 17.09.1993 р.);

Угода між Урядом України та Комісією європейських співтовариств про створення Контактної групи щодо вугілля та сталі (підписана 08.06.1994 р.);

Угода між Європейським співтовариством з вугілля та сталі й Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.1997 р.);

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії у галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.1999 р.);

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.1999 р.);

а також інші документи, які стосуються сфер науково-технічного співробітництва, мирного використання ядерної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами та ін. [20]

Участь України в регіональних інтеграційних об’єднаннях.