Реферат: Формування іншомовної міжкультурної комунікативної компетенції елементарного рівня. Навчання транскрипційних навичок письма учнів 4класу
Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. До них відносяться: комунікативна функція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна функція, культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційна функція, контактовстановлювальна функція, волюнтативна функція, демонстраційна функція, дейктична функція.
3.2 . Комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови.
Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів.
Комунікативна функція – одна з найголовніших та основних функцій – з моменту свого народження з дитиною спілкуються мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, просто знайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуються з нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходить зовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом ця бесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини – розвивається і її мова, спілкування з собі подібними /і не тільки – іграшки, тварини і т.п./ набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володіє дитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування з оточуючими.
Для розвитку мовлення дитини потрібно докласти чимало зусиль. Цим повинні займатися не тільки фахівці /вихователі, вчителі/, але і в родинному колі необхідно приділяти достатньо уваги для розвитку мовлення дитини. Це не є складною задачею і існує безліч способів для внесення вправ з розвитку мовлення в щоденне життя дитини. Читаючи книгу, розглядаючи малюнки, продивляючись художній фільм або дитячу передачу достатньо обговорити з дитиною почуте та побачене, розсудити вчинки, поведінку або слова героїв, виказати свою думку та послухати думку дитини щодо розглянутого, зробити висновки. Важливо під час бесіди слідкувати за мовою дитини, вживати якомога більше лагідних, ввічливих та і просто добрих слів, навчити новим словам. Задача батьків полягає не тільки в тому, щоб дитина була сита й охайна, потрібно побільше спілкуватися з дитиною, обговорюючи різні життєві ситуації, підштовхувати її на розмови при цьому уважно слухати та коректно виправляти неправильно сказані дитиною слова. Розвитку мовлення сприяють різні ігри, участь в яких дозволяє вживати нестандартні слова і фрази, поповнювати словниковий запас. Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв’язок усіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, про інтеракційну взаємодіючу діяльність" /А.Менг/. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності: мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо. Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в шкільному закладі є формування культури спілкування, тому завданнями формування комунікативної компетенції в дітей є:
А. розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;
Б. засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;
В. формування культури мовлення;
Г. формування культури спілкування.
Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих ,однотипних, ситуаціях мовленнєвого спілкування .Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент. Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному віці.
4. Іноземну мов у краще починати вивчати в молодшому віці
Малі діти, все ще здатні застосовувати свої індивідуальні, природні стратегії опанування рідної мови, коли усвідомлюють, що ті ж самі стратегії можна використати й для вивчення англійської.
• Малі діти можуть вивчати мову, якщо вони залученідо діяльності, яка нагадує гру. Вони опановуютьмову, беручи участь у певних видах діяльностіразом із дорослими. Спочатку діти усвідомлюють смисл самої діяльності, а потім починають розуміти мову, якою вони спілкуються з дорослими.
• Малі діти мають більше часу в своєму розпорядкудня для англійської мови. Шкільні програми длядітей цього віку зазвичай є менш формальними імозок дитини іще не перевантажений інформацією,яку треба запам’ятати. Домашні завдання, як правило, нескладні або їх немає зовсім і діти менше відчувають стрес, викликаний необхідністю досягтивстановлених стандартів.
• Діти, які мають можливість опанувати другу мову в молодшому віці, здатні застосовувати ті ж самі підсвідомі природні стратегії вивчення мови у своєму подальшому житті, коли їм потрібно вивчати іще й інші мови. Опанувати третю, четверту та навіть іщебільше мов стає легшим, ніж вивчення другої мови.
• Малі діти, які опановують мову природним шляхом, а не вивчають її свідомо, як це змушені робити підлітки або дорослі, скоріше матимуть кращу вимову та відчуття природи самої мови та відповідної культури. Коли діти, які володіють тільки однією мовою, досягають зрілості і набувають більшої самосвідомості, їхня здатність опановувати мову зменшується і вони починають відчувати необхідність вивчати англійську на свідомому рівні, користуючись програмами, що побудовані на принципі пріоритету граматики. Вік, в якому відбувається ця зміна, значною мірою залежить від індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини, а також від вимог та очікувань суспільства.
5. Особливості викладання англійської мови для цільової аудиторії віком 9-10років
У сучасних соціально-економічних умовах дедалі більшого значення набуває досконале володіння іноземною мовою. Вивченню мов відводиться все більше програмного навчального часу не лише в школах і вузах, а й у дитячих садках.
Починаючи з 2002/2003 навчального року вивчення іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах починається з другого класу, а у гімназіях та спеціалізованих школах - з першого, що вказує на особливу актуальність і того питання, яке розробляється в даній роботі. Іншим, не менш важливим, пріоритетом у розв'язанні питання є орієнтація на комунікативно спрямоване навчання учнів іншомовного спілкування, а також пошук таких видів діяльності на уроці, які були б ефективним інструментом у вивченні іноземної мови молодшими школярами. Проблема оволодіння дітьми 7-10 років другою мовою досить добре висвітлена в науковій літературі . Як свідчать результати проведених досліджень, дитина оволодіває іноземною мовою легше, ніж доросла людина. Розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови характерний для дітей 4-10-річного віку. На цей період уже визначилася локалізація мовних функцій як у лівій, так і у правій півкулях головного мозку, що означає здатність дитини сприймати значну кількість інформації, аналізувати її і адекватно оперувати нею як на вербальному, так і на мовленнєвому рівнях. Психологи довели, що молодші школярі мають стійку довготривалу пам'ять, їхній мозок характеризується пластичністю, здатністю швидко реагувати та переключатися з одного виду діяльності на інший, їм властиве володіння мистецтвом імітації . Усі згадані психологічні чинники свідчать про те, що для вивчення іноземної мови на початковому етапі навчання є всі необхідні передумови, а тому воно є виправданим.
Із закінченням дошкільного періоду формується спрямовування до суспільно-корисної діяльності, вміння робити прості узагальнення, керувати власною поведінкою, практично оволодівати мовленням і вмінням будувати взаємозв'язки та співпрацювати з іншими людьми . З цими новоутвореннями дитина переходить до наступного вікового періоду.
Молодший шкільний вік (з 6-7 до 9-10 років) визначається важливими зовнішніми обставинами в житті дитини - вступом у школу. Досягши віку 6-7 років, дитина в основному вже готова до систематичного навчання у школі. Про неї можна вже говорити, як про особистість, оскільки вона усвідомлює власну поведінку, може порівнювати себе з іншими. Майбутній школяр вже розуміє, яке місце він займає серед людей і яке місце він займе у найближчому майбутньому (він піде до школи). Таким чином, він відкриває для себе нове місце у соціальному просторі людських відносин.
Перехід до шкільного віку пов'язаний з значними змінами у діяльності, спілкуванні, відносинах дитини з іншими людьми. Основною діяльністю є навчання, змінюється уклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають відносини дитини з оточуючими її людьми.
Нова соціальна ситуація вводить дитину у строго нормований світ відносин та потребує від неї відповідальності за дисципліну, розвиток виконавчих дій, пов'язаних із набуттям навиків навчальної діяльності, а також за розумові здібності. Нова соціальна ситуація розвитку впливає на умови життя дитини та виступає для неї як така, що провокує стрес. Цей вік називається кризою семи років. Це період народження соціального «Я» дитини.
Зміна самосвідомості веде до переоцінки цінностей. Старі спонукальні мотиви замінюються новими. Все, що пов'язане з навчальною діяльністю, виявляється більш важливим. Криза семи років виникає на основі особистої свідомості. Педагог має намагатися зробити уроки на засадах індивідуального підходу в умовах колективних форм навчання.
Спостереження психологів стверджують, що спілкуючись, діти переконуються в тому, що іноземна мова є реальним засобом спілкування, і водночас отримують можливість проявити свою індивідуальність.
Треба звернути увагу на те, що для молодших школярів зовнішні враження - це сильний відволікаючий фактор. Їм важко зосередитися на незрозумілому складному матеріалі. Їхня увага характеризується невеликим об'ємом, малою стійкістю: вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хвилин (у той час як для підлітків цей час - 40-45 хвилин, а для старшокласників - до 45-50 хвилин). Тому урок для цієї вікової групи школярів не може тривати більше 35 хвилин.
Щодо особливості мислення молодших школярів, то воно конкретне. На початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Чим менша дитина, тим більше навчальний процес має опиратися на її практичні дії, бо їй недостатньо лише дивитися та мислити, їй необхідно взяти предмет до рук, тримати в руках, погладити його, побудувати щось тощо. Усі види діяльності, типові для молодшого школяра, маються бути по можливості включені в загальну канву уроку іноземної мови. І чим більше буде задіяно видів сприйняття, тим ефективнішим буде навчання.
Новий цікавий підхід до вивчення іноземної мови - це комунікативно-ігровий метод навчання. Він забезпечує дійове, зорієнтоване на особистість навчання іншомовного спілкування. Психологічні, фізичні і фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмів мовлення, що сприяють швидкому і якісному запам'ятовуванню, на основі якого легко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищена сенситивність, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюються здатністю до наслідування, - все це є передумовами успішного вивчення молодшими школярами іноземних мов. Виходячи з цього, психол?