Реферат: Формування основ лікарської етики в країнах Стародавнього Сходу

11. Масаж (Дуй-на).

12. Китайська дихальна терапія (Ци-гун).

13. Щипкова терапія хребта (переважно у дітей)
(Ні-жі).

14. Надрізи шкіри (Га-чжі).

Різні методи знаходять в даний час в Китаї багатоманітне застосування в лікарській практиці і по можливості удосконалюються.

У пошуках типових ознак, що відрізняють медицину Китаю від сучасної західної медицини, натрапляєш на два вирішальні чинники:

1. Розгляд людини як єдина ціла (Чжен-ді).

2. Діалектична діагностика і лікування залежно від синдромів (Бінь-чжен)*.

Китайська медицина розглядає людину як органічної цілої, центральне місце в якому займають накопичувальні і порожнисті органи (Цзян-фу), а внутрішні комунікації забезпечуються каналами (меридіанами) і сусідніми судинами (Чин-люо). Всі явища навколишнього світу, включаючи людину і природу, інтерпретуються китайською медициною як взаємодія між двома засадами інь і ян, що є різними аспектами єдиної дійсності. Виникнення і розвиток хвороби розглядаються китайською медициною як результат боротьби між захисними силами організму (Чжен) і зухвалим хворобу порушенням (Ха), як прояв неврівноваженості між інь і ян або як результат внутрішніх причин, існуючих усередині людського організму. Так, в частині Су-вень книги «Ней-цзін» сказано: «Там, куди проникає зухвале хворобу порушення (Ха), безумовно є недолік ци (функціональний початок, «енергія»)».

А в доповненні до тієї ж частини Су-вень читаємо: «Туди, де знаходяться захисні сили (Чжен), не проникає зухвале хворобу порушення (Хе)».

При лікуванні захворювань найбільшу увагу китайська медицина надає профілактиці. В цьому відношенні в даний час, як і тисячоліття тому, знаходить застосування принцип «лікувати пацієнта, перш ніж виникне хвороба». Основним правилом лікування є «усунення причини захворювання (Бень)». До терапевтичних правил відноситься також лікування пацієнта при строгому обліку його індивідуальної схильності, географічного положення і пори року.

Цілісний підхід до аналізу явищ

Характерний для китайської медицини цілісний підхід до аналізу явищ грунтується переважно на двох чинниках:

1. Розгляді людського організму як органічно єдиний цілий.

2. Визнання цілісності взаємовідношення між людиною і
природою.

Людське тіло як органічно єдине ціле

Китайська медицина виходить з того, що різні частини людського тіла знаходяться між собою в тісному органічному взаємозв'язку. Центр цього органічного цілого знаходиться в п'яти щільних органах, відносини яких до інших частин тіла встановлюються через систему каналів (Чин-люо), включаючу згідно традиційним китайським уявленням кровоносні судини і нервові шляхи. Дія системи каналів виявляється у взаємодії між окремими щільними і по-лимі органами і в обміні між внутрішніми органами і іншими частинами тіла.

Так, наприклад, серце зв'язане через систему каналів з тонким кишечником, воно ведает* кровоносними судинами. Ключем до розуміння його стану є поверхня мови. Легені знаходяться у зв'язку з товстим кишечником, вони відповідають за шкіру і волосяний покрив тіла. Ключем до розуміння їх стану є ніс. Селезінка зв'язана через систему каналів з шлунком, вона відповідає за м'язи і кінцівки. Ключем до розуміння її стану є рот. Печінка пов'язана з жовчним міхуром, обидва відають сухожиллями. Ключем до розуміння її стану є очі. Нирки зв'язані каналами з сечовим міхуром, вони відають кістками. Ключем до розуміння їх стану є вуха.

Відхилення від норми в роботі нутрощів відображаються згідно представленням китайської медицини через систему каналів на поверхні тіла. З другого боку, хвороби, проникаючі всередину через поверхню тіла, можуть розповсюджуватися далі по канальних судинах. Наповнювальні і порожнисті органи також можуть надавати дію один на одного через систему каналів. Враховуючи взаємозв'язок, китайський лікар при встановленні причин захворювання робить на основі оцінки стани так званих п'яти отворів (мова, ніс, рот, очі, вуха), зовнішнього вигляду, кольору особи і пульсу висновок про зміни усередині організму. Таким чином можна встановити, чи знаходяться внутрішні органи в стані спорожнення (Ху) або наповнення (Шиа), сильні і рясні (Чен) або слабкі (Шуай) ци і кров, яке співвідношення між захисними силами організму (Чжан) і хвороботворним початком (Хе) і т.д.

Відповідно до того ж підходу в практиці китайської медицини використовується метод лікування «охолоджування печінки» (Цин-гань), якщо пацієнт скаржиться на паління в очах, що мають почервонілий запалений вигляд. Метод «охолоджування серця» (Цин-синь) і «відведення вогню тонкого кишечника» (Хе Сяо-чан-хуо) застосовується, якщо пацієнт скаржиться на появу міхурів в роті і на мові. Грипозну інфекцію і кашель можна вилікувати, сприяючи функції «розширення» (Хуань) легенів. При хворобах шкіри, фурункульозі і інших ознаках захворювання на поверхні тіла застосовуються методи «внутрішньої підтримки» (Дуо-лі) і «внутрішнього знищення» (Ней сяо), що також засноване на теорії цілісності, що лежить в основі китайської медицини, згідно якої внутрішній стан і зовнішній вигляд людського тіла утворюють нероздільне ціле.

Взаємостосунки між людиною і природою

Розглянутий в попередньому розділі цілісний підхід до аналізу явищ не обмежується тільки людиною. Для китайської медицини останній є складовою частиною оточуючої його природи і знаходиться в постійних взаємостосунках з тим, що розглядається як єдине ціле навколишнім світом, в живому обміні зі Всесвітом. Таким чином, і для традиційної китайської медицини є саме собою розуміючим, що людина одержує всі необхідні для існування передумови з оточуючої його природи. У книзі «Су-вень» ми читаємо: «Життя людини утворене з ци неба і землі і знаходиться під впливом чотирьох пір року». Аналогічну думку знаходимо в 9-й главі тієї ж праці: «Небо живить людину п'ятьма ци (дія погодних умов), земля забезпечує його п'ятьма різними смаками (йдеться про види зернові)».

Продукти харчування, необхідний для дихання повітря людина одержує з оточуючої його природи, до умов якої він повинен пристосовуватися в бажанні мати сприятливіші умови життя. Це відноситься також до погодних умов чотирьох пір року, які постійно враховуються китайською медициною як можливий початковий пункт захворювання. Так, весняне тепло, літня жара, осіння прохолода і зимовий холод можуть викликати хвороби, унаслідок чого вони і по теперішній час зараховуються в сучасній китайській медицині до причин виникнення хвороб. У книзі «Лін-шу» знаходимо: «Якщо стоїть тепла погода, а люди продовжують носити товстий одяг, то пори відкриваються і піт виходить назовні... У холодну погоду пори закриваються, волога не може вийти назовні, вона прямує до сечового міхура, перетворюючись там на сечу і ци». Тут описується процес природного пристосування людини до температури навколишнього середовища: при жарі виступає піт, який випаровується, щоб адаптувати людину до жаркої погоди. При низькій температурі пори закриваються, обмежуючи виділення поту, відбувається виділення рідини у вигляді сечі, температура тіла зберігає свою постійність. Аналогічно людський організм пристосовується до зміни місць, зміни дня і ночі. При порушенні регуляторного механізму людського тіла виникають захворювання. У разі інфекційних хвороб і епідемій також знаходить свій вираз єдність взаємостосунків між людиною і навколишньою природою. У Китаї виникає весною багато захворювань, пов'язаних з дією температури; влітку збільшується число випадків теплових ударів, дизентерії, малярії; взимку - більшість пацієнтів страждає на простудні захворювання. Численні хронічні хвороби реагують на несподівані зміни погодних умов. До них відносяться хвороби ревматичного характеру (по-китайськи б), астма, мігрень. На перебіг інших захворювань робить вплив природна зміна дня і ночі. При деяких хворобах наступає полегшення в першій половині дня і погіршення в другій, при інших навпаки.

Китайська медицина постійно враховувала минулий людський досвід, що свідчив про те, що завдяки розумній поведінці можна уникнути шкідливих дій навколишнього середовища. Так, наприклад, в книзі «Су-вень» міститься наступне попередження: «Коли п'ять інфекційних хвороб досягають найбільшого розповсюдження, можна легко піддатися зараженню... людина повинна уникати їх отруйного дихання». У тій же книзі читаємо в 1-й главі: «Знаходячись в стані слабкості, уникай збудливого хворобу вітру». Китайці вже давно знали про рекомендацію лікарів, регулярно полоскати рот після ухвалення їжі. Їм рекомендували частіше міняти одяг, регулярно купатися і робити запобіжні щеплення (наприклад, проти віспи). Велике значення надавалося також збереженню фізичної рухливості. Вже згадуваний нами лікар Хуа-Туо розробив для цієї мети спеціальні гімнастичні вправи, вдосконалений варіант яких, відомий під назвою «Таї-жі-цюань», до теперішнього часу користується популярністю у всьому Китаї.

Таким чином, і в цьому випадку беруться до уваги обидва полюси діалектичних відносин в системі «людина – оточуюче середовище». Китайця привчали пристосовуватися до природи, але йому роз'яснювали також і необхідність підвищення опірності власного організму. Крім того, класики медицини учили його змінювати навколишнє середовище у власних інтересах. Все це входить важливими складовими елементами в традиційну китайську медицину.

Діалектична діагностика залежно від синдромів і лікування

Діагностика залежно від синдромів (Бієнь-чжен) і пов'язане з нею лікування є особливостями китайської медицини. Захворювання аналізується за допомогою діалектичної діагностики, виділяється з числа інших захворювань шляхом диференціальної діагностики і класифікується відповідно до те симптомами. Для цього китайська медицина використовує численні твердо встановлені синдроми. У тісному поєднанні з цими діагнозами знаходиться вживана в китайській медицині терапія, причому синдром і метод лікування повинні підходити один одному, як ключ до замку. Тим самим діагностика залежно від синдромів є передумовою ефективності лікування, байдуже чи йде мова при цьому про призначення медикаментів, масаж, застосування «мокса», банки, акупунктуру і т.п. Ця терапія має на меті, як і в західній медицині, лікування хворого. Проте одночасно вона служить з діалектичною гнучкістю для контролю діагностики. Тобто якщо вона виявиться безуспішною, лікар повинен переглянути свій діагноз. Більш того, лише якщо до початку лікування була проведена діалектична діагностика по методу китайської медицини, яка привела до встановленого синдрому, можна взагалі вести мову про раціональне застосування китайської медицини.

Особливість діалектичної діагностики і терапії полягає у тому, що в даному випадку не застосовується просто симптоматичне лікування, а з другого боку, не вимагається (як в сучасній західній медицині) повного пізнання хвороби, щоб використовувати потім для її лікування одновимірний цілеспрямований метод. Китайська медицина виходить з того, що різним стадіям хвороби відповідають різні симптоми і що різні хвороби можуть мати на різних стадіях схожі симптоми. Тому для властивої китайській медицині терапії характерні два абсолютно різних підходу:

1. Застосування різних методів лікування одного і того ж захворювання.