Реферат: Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім ях

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Клевченя М. та Красневська Г. виокремлює певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини:

1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються
через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя,
мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспіль­
ства чи окремих його соціальних верств.

2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування
саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке
добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впли­ви. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орі­єнтаціями членів сім'ї.

3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з
різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації
дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей
поза сім'єю.

4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що
базуються на любові й симпатії [30, с.35].

Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття (ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і терпимість (самостійність, воля) — стримування (контроль), що визначають переважаючий у сім'ї тип контролю і дисципліни.

1.2. Сутність поняття «однодітна сім’я» та її види

У суспільстві зростає соціальна цінність сім`ї у вихованні та розвитку особистості дитини. Для більшості людей сім`я сьогодні являє собою необхідний життєвий осередок, який захищає індивіда від деструктивного сьогодення та продовжує виконувати соціальні функції. Така суперечливість породжує проблеми в сімейному вихованні. Однодітна сім`я займає особливе становище у цьому контексті, оскільки її функціональні параметри суттєво змінені.

З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків.

Саме слово «сім'я» у щоденному спілкуванні українців репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й жінку), дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Велич і краса її підносяться аж до небес як ознака особливого авторитету й ролі в житті кожної людини [19, с.121-124].

Розкриття змісту ключового поняття окресленої проблеми дослідження вважаємо за необхідне почати розглядати із поняття «сім’я».

Так, у великому тлумачному словнику сучасної української мови «сім'я» трактується як мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості [ 16, с.542].

Ширшим тлумаченням є вислів О. Докукіної сім'я – як «об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об'єднання, що грунтується на шлюбі або кровній спорідненості» [20, с.6].

В. Каюков подає своє розуміння сім’ї. Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [29, с.12].

Зокрема, однодітна сім’я – це сім’я, де виховується одна дитина, як правило батьки усю свою ласку, любов, тепло дають своїй дитині, задовольняють усі її інтереси, потреби, дуже часто виконують певні її завдання, які б вона могла виконати сама. Зазвичай, батьки возвеличують свою дитину, говорячи їй, що вона є найкращою серед усіх. І у дитини вибудовується підвищена самооцінка, вона може зневажливо, байдуже, а інколи і егоїстично ставитися до інших [10, с.68].

Незаперечним є той факт, що сім’я, в тому числі й однодітна, є мікромоделлю суспільства. На мікрорівні вона виступає як соціальна група, на макрорівні – як соціальний інститут. Інститут сім’ї не є сталим, він постійно змінюється відповідно до змін і розвитку потреб суспільства. Характер і структура сім’ї залежать від конкретних соціально-історичних умов. Змінюються форми сім’ї, деякі її функції, з’являються нові типи сімей, але все одно сім’я залишається однією з головних клітин суспільства, будучи вільним союзом, що заснований на коханні, співробітництві, спільному ведені домашнього господарства і вихованні дітей [77, с.40-42].

Дослідник А. Коваль виділяє такі типи однодітних сімей:

•класична сім’я – це сім’я, яка складається з батька, матері, які перебувають у шлюбі і виховують спільну рідну дитину;

•сім'я змішана, або знову створена (з подружнім ядром, один з батьків є для дитини нерідним, можуть бути спільні діти);

•сім'я неповна, яка первісно була побудована на основі зареєст­рованого шлюбу. До цього типу належать сім'ї, де є один з батьків (розлучений або вдівець) і дитина. У неповних сім'ях досить часто присутній співмешканець матері, доволі часто такі співмешканці змінюються. Іноді неповна сім'я складається з матері, дитини і їх рідного батька, з яким втім мати офіційно розлучена, але який зареєстрував дитину;

• сім'я, побудована на основі цивільного шлюбу,яка складається з матері, дитини, рідного батька;

•материнська сім'я, у складі якої:

а)мати, яка ніколи не була в шлюбі, дитина;

б)мати, дитина від чоловіка, який є біологічним батьком і утримує та опікає їх, але має іншу сім'ю;

в)мати, дитина і чоловік, який не є їх батьком, але утримує та опікає їх;

• прабатьківськасім'я, в якій дитину виховують бабуся і дідусь
або хтось один. Ланцюг «батьки» відсутній через смерть, розлучення,
ув'язнення, позбавлення батьківських прав [31, с.76].

Отже, така особливість сучасної української сім'ї як радикальні зміни в її структурі зумовлює прогноз на XXIсторіччя — зниження класичних нуклеарних сімей до однієї третини від загальної кількості родин і провокує одну з небезпечних тенденцій — руйнування вихов­ного потенціалу сім'ї.