Реферат: Формування ринку майнового страхування
- майновий економічний інтерес;
- найвищий ступінь довіри сторін;
- причинно-наслідковий зв'язок подій;
- виплата відшкодування в розмірі реального збитку;
- використана франшиза;
- суброгація;
- диверсифікація ризиків.
Фактично ці принципи відповідають основним етапам взаємодії страхувальника і страховика:
1. Переговори щодо укладання договору страхування.
2. Повідомлення всієї необхідної інформації для забезпечення ефективного страхового захисту.
3. З'ясування причини настання страхового випадку.
4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування. Економічний інтерес майнового захисту пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів власності та збереженні життя та здоров'я при настанні несприятливих подій або нещасних випадків. Відшкодовуються лише конкретні збитки конкретної особи. Основні риси економічного інтересу:
- повинен піддаватися фінансово-економічній оцінці;
- повинен виникати на законних підставах;
- особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоївши злочин, не може одержати від страхування незаконну вигоду.
Принцип найвищої довіри сторін полягає втому, що на стадії укладення договору страхування страховик може нічого не знати про об'єкт страхування, а клієнт — майбутній страхувальник — повинен розкрити суттєві обставини про останніх, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших страхових полісів та ін.
Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування обставин його винекнення. Якщо при цьому буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.
Принцип причинно-наслідкового зв'язку. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, деякі причини ведуть до страхової виплати на користь страхувальника, а інші — ні. Важливим є визначення саме фактичної причини настання збитку.
Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування) — центральний принцип страхування. Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст.9 Закону України «Про страхування»).
Для об'єктів із однаковою вартістю розмір залежить від величини страхової суми, зазначеної в договорі страхування. Чим ближче вона до вартісної оцінки об'єкта, тим більший розмір відшкодування одержить потерпілий страхувальник. Відшкодовується, як правило, не весь збиток. Майже завжди є франшиза — мінімальна частина збитку, завданого страхувальнику, але яка не відшкодовується страховиком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в абсолютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Виділяють умовну та безумовну франшизу.
Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідальність за збиток, якщо його розмір не перевишує розмір франшизи, але відшкодовує збиток повністю, якщо розмір збитку перевишує суму франшизи.
Безумовна франшиза означає, що страховик виплатить страхувальнику суму збитку за мінусом суми франшизи, тобто страхове відшкодування дорівнює збитку, зменшеному на франшизу.
Франшиза та страхова сума, як і набір ризиків, що страхуються, — основні ціноутворюючі фактори у страхуванні.
Принцип суброгації означає право страховика на регресні вимоги, які страхувальник може мати до третіх сторін, котрі повністю або частково відповідають за збитки, претензії, за якими було оплачено страховиком.
Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу, обмежені.
За формою взаємодії страхувальників та страхових товариств виділяють обов'язкове та добровільне страхування.
Обов'язкову форму страхування визначають такі принципи.
1. Встановлення законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати встановлені об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі. Закон передбачає: перелік об'єктів обов'язкового страхування; обсяг страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок із наданням права їх диференсації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників.
2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням зазначених у законі об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів та їх стягнення у встановлені терміни.