Реферат: Форсирование Днепра
Битва радянського народу проти німецько-фашистських загарбників в Великий
Вітчизняній війні пройшла багатьма відомими битвами, котрі показали подальший розвиток світової війни проти німецьких окупантів. Найважливіше місце серед великих перемог займає битва за Дніпро, п’ять десятиліть відділяють нас від того часу, коли Радянська Армія Сходу форсировала Дніпро, визволила столицю
України - місто Київ, та нанесли тяжкі втрати фашистським військам. Вписала в історію війни одну із славетних і героічніших сторінок. З цих пір Дніпро по праву іменується річкою героїв.
Після розгрому німецько-фашистських військ на Курській дузі вкінці серпня – вересня 1943 року почалися потужні наступи Радянської армії на фронті більше 2 тисяч кілометрів – від Великих Лук до північного Кавказу. В ньому брали участь дев’ять радянських фронтів. П’ять із цих фронтів отримали наказ (Центральний, Воронезький, Степовий, Південно- Західний та Південний) розбити ворога на Південному крилі радянсько-німецького фронту, звільнити Лівобережну Україну і Донбас. Вийти до Дніпра, форсувати його та захопити плацдарм на правому березі річки: Бакинський, Західний та Брянський фронти мали завдання розбити війська групи армій “Центр”. Північнокавказький фронт з взаємодією з Чорноморським флотом повинен був звільнити Таманський полу острів. Такі завдання були поставлені перед радянськими військами іще в ході війни під Курськом.
Гітлерівське командування розглядало річку Дніпро як головнішу лінію оборони, укріпило його правий берег, планувало перетворити Дніпро в головну частину (Східного валу). Гітлерівські війська поклали великі надії на те, що стабілізацію на лінії фронту на Дніпрі вони зможуть врятувати свої війська, та утримати укріплення Правобережної України. Вони тішили себе надією, що ім. Удасться відсидіти за укріпленнями Східного валу та доповнити свої сили для продовження війни. Зрозуміло, що історія та час показали зовсім інший хід цієї битви. Німці були безсильні зупинити великий наступ Червоної армії.
Сьомого серпня перейшли в наступ Західний, а через кілька днів і Калінський фронт розверталася Смоленська операція. 13 серпня почалася Донбаська операція, Південно-Західного і Західного фронтів. Ворожі війська були сковані і на Північному, і на Південному направленнях.
На початку грандіозної битви за Дніпро приймали участь п”ять фронтів – Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-Західний та Південний – почали визволення Лівобережної України. Такого одночасного удару німецькі війська ще ніколи не відчували.
13 серпня 1943 року як передбачалося планом Ставки, перейшли в наступ з”єднання лівого крила Калінінського фронту ( командуючий А.І.Єременко). Головний удар наносила 39 армія генерала Н.Ф.Папівінає. В перший день бою німці прийняли 24 конратаки, підтримані танками та авіацією.
За час битви командуванню верхмахта вдалося зміцнити групіровку, яка протидіяла західному фронту, двум дивізіям, я проти Калінінського фронту кинули іще дві дивізії бої приймали затяжний характер. Верховне Головнокомандування вирішило зупинити наступ перегрупіровати війська, підтягнути тили.
28 серпня наступ було обновлено і зразу прийняло широкий розмах. 30 серпня війська Західного фронту захопили місто Ельне, звідки відкрився шлях на Смоленськ. Війська п”ятої армії 31 серпня сходу форсували Дніпро та третього дня звільнили місто Дорогобич. Так пройшло перше форсування Дніпра. В той час 26 серпня перейшли в наступ війська Центрального фронту під командуванням генерала армії К.К.Рокосовського. Головний удар фронт наносив в направленні на Івськ, Новгород-Сіверський. Ворог, як і в інших битвах вів жорстокий бій, в результаті чого, наступи радянський військ йшли в декількох направленнях. На півдні Іваська більш успішно наступала 60 ариія під командуванням генерала-лейтенанта І.Д.Черняхівського. З”єднання армії успішно прорвали оборону ворога і -30-31 серпня захопили місто Рильськ і Глухів. 29 серпня – визволили м.Люботин,
3 вересня Мерево. 2 вересня визволили від ворога м.Суми. На Київському направленню в тісній взаємодії з військами з Центрального фронта наступали війська Воронезького фронта під командуванням генерала армії І.Ф.Ватутіна. 2 ве-
ресня вийшов наказ, в якому говорилося про те, що захоплені області України Червоною Армією однині є українськими (точніше радянськими). Та 540, 167 та 239 стрілковим дивізіям присвоїли найменування Сумських. Так пройшли за місто Суми. Командуючий Центральним фронтом генерал армії К.К.Рокосовський згадує, як в ході завершення Курської битви Ставкою Верховного Головнокомандування йому було наказано приготуватися до нової операції: “Центральний фронт повинен наступати на Південно-Західному направленні на Шостку,Бахмач, Ніжин, Кіїв , форсувати річки Дніпро та Десну і з взаємодією з Воронезьким фронтом оволодіти Києвом”.
13 серпня почалася Донбаська операція Південно-Західного та Південного фронтів, яка мала велике значення в подальшому ході Великої Вітчизняної Війни. Верхи фашистської Німеччини надавали велике значення по утриманню Донбаса – головнішого індустріального району на півдні Радянського Союзу. По свідоцтву Шпеєру, на раді, яка проходила у другій половині серпня, Гітлер заявив: “Дуже важливо Донецький басейн утримувати в наших руках і разом з тим, що є необхідним Донецькій області, знищити, з тим, щоб, якщо при деяких умовах прийдеться примусово піти, залишивши ворога без головних економічних позицій”.
Донбаська операція почалася в той час, коли Воронезький Степний фронт розвивали наступ на Харків, роблячи загрозу флангу та тилу німецько-фашистського угрупування, яка захищалася в Донбасі.
Командування верхмахта придало усі зусилля, щоб зупинити рух радянських військ на Харківському напрваленні . Сюди було перекинуто 15 дивізій, в тому числі 4-танкові із Донбаса. Ослаблені угрупування , зробили дуже чудові умови для наступу Радянської Армії.
Ставка Верховного Головнокомандування поставила військам Південно-Західного фронта завдання: нанести сильний удар з рубіжа Ізюм , Богородичне в напрямі Барвенково , Павлоград , Оріхів , розбити ворога та вийти на фронт Запоріжжя , Пологи і відрізати донбаському угруповуванню відхід на захід .Військам Південного фронта під командуванням генерала Ф. І. Толбухіна повинні були прорвати сильнійший захист ворога на річці Міус, взаємодією з військами Південно-Західного фронта розвивати наступ на південному та південно-західному направленнях і знищити угрупування верхмахта в районах Таганрога та Артемівська, Горлівки, Красного Луча. В подальшому наступали в направленнях Криму та нижньої течії Дніпра. Наступ радянських військ повинен був підтримати 17, 8 повітряна армія, якими командували генерали В.А.Судець і Т.Т.Хрюкін.
Координували дії Південно-Західного та Західного фронтів представники Ставки
А.І.Василевський, а Воронезького і Степного фронтів Г.К.Жуков.
Для проведення Донбаської операції Ставка віддала крупні сили. На двох фронтах налічувалося 1053 чоловік біля 21 тисячі автоматів і мінометів, 1257 танків і самохідно-артилерійських установ, біля 1400 бойових літаків.
Гарячий відклик визвало у шахтарів визволення взимку районів Донбасу до воїнів Південного фронта. “Гнать безостановочно немцев с Донбасса, освободить исстрадавшуюся горницкую землю, вернуть Родине наши шахты и заводы”.
Німецька армія захищалася в Донбасі, мала наказ любою ціною утримувати зайняті рубежі. Тут діяла перша танкова і знову з”єднана армії, якими командували генерали Є.Макензен та К.Холдіт. Ці армії входили в групу армії “Південь”. Вони мали біля 540 тисяч особистого складу, 5400 автоматів та мінометів, 900 танків та штурмових стволів, біля 1100 бойових літаків.
На підступах до центральних районів Донбасу командування верхмахта зробило потужню оборону. Передній край головної смуги проходив по північному Донцеві та Міусу. В глубині були захисні рубежі по річках Кринка, Кальміус, Самара.