Реферат: Форсирование Днепра
Перехід радянських фронтів в наступ, в Донбасі проходив неодночасно. Першим вступив в дію більш сильний Південно-Західний фронт, використавши раніше захоплені плацдарми на західному березі Північного Донця. 13серпня почався наступ військ його правого крила, а 16 серпня – ударного угруповування в центрі фронта. Те, що першим вступили в битву війська правого крила, пояснюється тим, що Ставки хотіли надать допомогу Степному фронту, котрий в цей час вів тяжку боротьбу в Харківському напрямку.
З перших днів бої прийняли затяжний характер. Ворог чинив опір наступу військ Південно-Західного фронта, використовуючи для котратак крупні сили танків, артилерії, авіації, піхоти. 18 серпня після тяжких боїв війська правого крила в районі Харкова значно ускладнилися. Але в цей час наступ військ Центрального угруповування фронта розвитку не отримало. 18 серпня в наступ підключився Південний фронт. Прорив захисту на Міусі робили на вузькій ділянці п”ята ударна армія генерала В.Д.Цветаєва і 2-а гвардійська армія генерала Г.Ф.Захарова.
Після потужної артилерійської і авіаційної підготовки 5-а ударна армія вклинилась в оборону ворога вже в перший день пройшла на 10 км. Всі спроби німецького командування ліквідувати прорив та розбити тих, хто наступав назавжди. Радянські війська відбивали конрнапади ворога, продовжували розвиток наступу на Амвросівку, 6-а армія була розділена на дві частини. Успішні дії Південного фронта зробили реальну загрозу розгрома гітлерівців на Південній частині фронту .
Над флангом та тилом німецьких армій, захищавшихся в Донбасі, повисла загроза з півночі. З 23 серпня війська степного фронту при активній дії флангів військ Воронезького та Південно-Західного фронтів визволили Харків.
Ставка Верховного Головнокомандування вже 24 серпня поставила Степному фронту завдання продовжити наступ всіма силами в загальному направленні на Валки і разом з лівим крилом Воронезького фронту знищити валковське угрупування ворога і розвивати наступ на Красно град. В цей же час Ставка зміцнила Воронезький фронт, передавши йому із свого резерву 52 армію. Вона вводилася в битви на захід Ахтирки.
27 серпня в Вінницю прибув Гітлер. На пройденій нараді, Ман штейн наполягав на тому, щоб значно зміцнити групу армії “Північ”, без чого на його думку, не можна було припинити наступ радянських військ в Донбасі.
З кожним днем положення 1-ої танкової та 6-ої німецьких армій все більш ускладнювалося. Війська Південно-Західного фронту1 вересня визволили Лисичанськ. Війська Степного фронту, розбили опір ворога, оволоділи залізнодорожним вузлом Люботин та вели в напрузі бої за Мерефу. В тяжких боях за Люботин брало участь 5-та гвардійська танкова армія генерала П.А.Ротмістрові і 53-та армія генерала І.М.Моногарова. Визволення Люботина відкрило шлях до Полтави.
Розгром німецьких з”єднань на Міуському рубежі, продвинув Степного та Воронезького фронтів південніше Харкова і те, що значні сили ворога скувало наступ Південно-Західного фронта, зробили загрозу для знищення донбаського угрупування ворога. Таким чином, не пройшло і 10 днів після завершення битви під Курськом, як положення ворога під Курськом стало критичним.
Вермахт вже не міг виконувати роль захисника німецьких монополій на схід форпостах Донбаса. Представники об”єднання Крупа, Фліг, Манесмана, Плейгерата та інших магнатів фінансового і промислового капіталу Німеччини повинні були успішно із цього району. Після неодноразових прохань Манштейна, щоб вивести війська із Донбаса Гітлер ввечорі 31 серпня дав дозвіл командуванню групи армії “Південь”відводити 6-ту армію та правий фланг та 1-ої танкової армії на підготовлену тисову позицію.
Дуже погано для фашистів складалися часи та бої, які проходили на сході України, особливо для груп армії “Центр” та “Південь”. Радянське командування не давало ворогу перепочити. Іще 16 серпня Ставка Верховного Головнокомандування уточнила задачу центрального фронту. Центрального фронту потрібно було наступати в направленні на Івськ, Хутір-Михайлівський і десь 1-5 вересня вийти на границю річки Десна, південніше Трубченська, Новгород-Сіверський, Шостка, Глухів і Рильськ. В подальшому розвивати наступ в направленні на Конотоп, Ніжин, Київ та благополучно форсувати Десну і вийти на правий берег у напрямку Чернігова. Операцію думали почати 19-20 серпня, але із-за того,що не вистачало боєприпасів, вона була відкладена на неділю.
Не дивлячись на ускладнення, темпи наступу військ в Донбасі збільшувалися. 10 вересня з”єднання Південного фронта разом із десантом, якого висадили з кораблів Азовсько-воєної флотилії, визволили Маріуполь.
В захисті вермахту були дві здоровенні дири на Київському напрямку і на Південному – групи армії “Південь” в Донбасі.
Протягом 8 вересня в Донбасі війська продовжували успішно наступати й пройшли вперед від 15 до 20 км., оволоділи обласним центром Донбаса м.Сталіно,
Яснувата і Ново-Економічний, райцентром Авдіївка, райцентром Селі ловка, а також зайняли 150 інших населених пунктів: Золотий Колодязь, Володимирівна, Ясинівка, Олександро-Григорівка та залізнодорожними станціями: Мерцалово, Готівка, Желанне, Галушкіно.
Таким чином Донбас був визволений від німецьких окупантів. Це повідомлення було опубліковане в газеті “Партизанская правда”, З цієї битви та визволення від окупантів можна зробити висновок,що радянське керівництво вже мало чудову стратегію.
26 серпня після перегрупування військ, Центральний фронт почав наступ. Головний удар наносився на Новгород-Сіверському направленні військами 65-ої армії П.І.Батова, а також частиною сил 48-ої та 60-ї армії (командуючий генерал П.О.Романенко та генерал І.Д Черняхівський). Тут же вступила у бій друга танкова армія С.І.Богданова. Їм потрібно було прорвати міцні позиції 2-ої армії, яка входила в групу армії “Центр”. Гітлерівці організували боротьбу та захист, вводили в бій свіжі резерви. Але, не дивлячись на жорстокий опір противника, до вечора 27 серпня війська П.І.Батова та С.І.Черняхівського зайняли Івськ. 30 серпня визволили м.Глухів, 31 Рильськ і продовжили визволення України . На розсіченому фронті ворога діяв прорив до 100 кілометрів. Не знижаючи наступального пориву, війська форсували Сейм та 6 вересня визволили важніший залізничний та вузол-Конотоп, а 9 вересня-Бахмач, на півдні якого окільцювали та знищили залишки _ четверо ворожих піхотних дивізій.
2 вересня війська правого крила Воронезького фронту визволили м. Суми від німецьких загарбників. Відрізнилися війська генерал-лейтенанта Лібісова та особливо 340 дивізія генерал-майора Мельникова та 232 стрілкова дивізія генерал-майора Уштіна.
За досягнутий успіх 540, 167 та 232 стрілковим дивізіям присвоїли найменування “Сумських”.
Війська Степного фронта після жорстоких боїв 4 вересня визволили місто та залізничний вузол Мередоу. Командуючий Степним фронтом генерал І.Є. Конєв, оцінював все, що пройшло за ці дні та писав: “Открывался путь для более быстрого наступления 57-й и 7-й гвардейской армии к Днепру. Но предстояла еще упорная борьба с сильной полтавской группировкой 8-й немецкой армии. В направлении Полтавы и Кременчуга под ударами Степного фронта отступала самая крупная группировка 8-й армии немцев, состоящая из 3-го, 47-го танковых и 11-го армейского корпусов”.
Радянська Армія швидко просувалася на захід, один за одним визволяючи донецькі міста Горлівку, Можайськ, Артемівськ, Краматорськ. Тільки 6 вересня було визволено більше ста населених пунктів.
9 вересня зам. Верховного головнокомандуючого Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков і командуючий Воронезьким фронтом генерал Н.Ф. Ватутін на основі раніш отриманих указів Ставки розбили план наступальної операції на Київському напрямку. Швидко його утвердив Верховний Головнокомандуючий. Воронезькому фронту потрібно було нанести удар в напрямленні на Київ. Головні зусилля фронту були націлені на правому крилі. Тут були розгорнуті 38, 40 та 3-я гвардійська танкова армії, три танкові та кавалерійські корпуса.
Степовий фронт продовжував наступ на полтавсько-кременчугському напрямку.
7 вересня в телеграмі зам. Начальника Генерального штаба командуючим Західним, Брянським, Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-Західним та південним фронтами казалося: “В результате успешного наступления противник вынужден производить отвод своих частей в дневное время. В отдельных случаях противник отходит крупными колонами в 1000-2000 машин, 2-3 ряда по одной дороге. На железнодорожных узлах и станциях противник, производя погрузку, допускает иногда скопление 50 и большего числа эшалонов. Необходимо усилить воздействие нашой авиации по отходящим колоннам противника и его эшалонов как на железнодорожних станций, так и в пути”.1 Авіація фронтів, утримувала панування у повітрі наносила удари по відходячим з”єднанням ворога з переправаю через Дніпро, Сож, Десну, Прип”ять.
Плани німецького командування здержали наступ Радянської Армії мав отримати одну тільки розруху. Вже 4 вересня Ставка верхмахта видала наказ про підготовку до так званого “маневру Криамхиль.
1“Киев – город герой” Военное издательство Минестерства оборони ССР Москва 1978г. писатель Д. Ф. Григорович стр. 106.
Війська Центрального фронту визволили 15 вересня м. Ніжин (100км від Дніпра) – головний опорний вузол вогрожого захисту на підступах до Києва. Наступавши на півдні війська правого крила Воронезького фронту 10 вересня прорвали захист міста Ровни.
13 вересня з”єднання 40-ї армії генерала К.С. Москаленко на широкому фронті форсували ріску Сула та визволили місто Лохвицю. В захисних боях ворог ніс важкі втрати. В вересні вони перевищили липневі близько 269 тис. Чоловік. Не булол у гітлеревців на Східному фронті резервів, широким наступром Радянської Армії залишили німецьке командування, можливості заповнити в стратигічному фронті ролзриви.
15 вересня німецьке командування віддало наказ, щоб вивести війська групи армії “ Південь” на лінію Мелітополя, Дніпра. Відступ за Дніпро та Молочно, на Східний вал, повинен був пройти всіма військами групи армії “Південь”.
Армії, які захищалися на Україні отримали нові завдання 4-а танкова армія відходила на границю Десни та Дніпра: лівим флангом – на Чернігів, а правим – до Канева. 1-й танковій армії було наказано відходити до Дніпра від Кременчука до Запоріжжя, їй потрібно було утримати плацдарм у Запоріжжі. 6-та армія відступивши, повинна була зайняти позиції на річці Молочна і перед залізною дорогою Мелітополь– Запоріжжя. Кінцева мета наміченого виступу вважалася утримання захисної границі на Дніпрі.