Реферат: Франція - шляхом демократії

Державна

ПАРЛАМЕНТ рада

Рада Голова

Республіки РАДА МІНІСТРІВ

НаціональнаМіністри

Асамблея

Економічна рада

Генеральна рада Префект Генеральна рада Префект

ДЕПАРТАМЕНТ ДЕПАРТАМЕНТ

в) Конституційні реформи

Перед післявоєнною Францією постало безліч важливих проблем: економічних, соціальних, політичних. Однак цен­тральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового держав­ного ладу, проблема нової конституції Франції.

Політичні партії по-різному уявляли собі перспективи розвитку державного ладу Франції, а в умовах багатопартійності це вело до появи значної кількості програм, розмежування політичних сил.

Наприкінці війни серед політичних партій відбулися зміни.

Найавторитетнішою, наймасовішою партією стала комуністич­на партія Франції. Навколо неї об'єдналися численні прогресивні організації країни: Асоціація колишніх партизанів, Спілка республі­канської молоді, Спілка французьких жінок тощо.

Другою за своїм авторитетом була створена в 1944 році партія Народно-республіканського руху (МРП), яка відбивала інтереси монополістичного капіталу.

Буржуазні учасники руху Опору утворили в 1945 році Демокра­тичну і соціалістичну спілку опору (ЮДСР).

Значно похитнулися позиції таких партій, як радикали і радикал-соціалісти.

Серйозних змін у соціальному складі зазнавала соціалістична партія, значну частину якої становила дрібна буржуазія.

На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми:

1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами. Другу палату вони хотіли скасувати, владу президента обмежити. Комуні­сти вважали необхідним дати в Конституції перелік основних прав і свобод людини і громадянина.

2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську респуб­ліку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд.

3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку.

Більшість політиків наполягала на необхідності прийняття нової Конституції. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року? 2) чи вважаєте ви, що проект конституції, прийнятий Установчими зборами, слід затвердити на референдумі? Більшість виборців 21 жовт­ня 1945 року дала позитивну відповідь на обидва запитання.

На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів зібрали комуністи (більше п'яти мільйонів), які увійшли до складу уряду на чолі з генералом де Голлем.. Незабаром відбувся конфлікт між Установчими зборами і де Голлем, внаслідок чого він у січні 1946 року подав у відставку.

У квітні 1946 року проект конституції, побудований на комуні­стичних засадах (однопалатний парламент, обмеження президентсь­кої влади тощо) був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів, які сказали «Ні».

У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Дру­гий проект був компромісним, він ураховував платформи різних політич­них партій і на референдумі 13 жовтня 1946 року був затверджений.

Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. Політична система, яка базувалася на класичному парламентаризмі, виявилася нездатною швидко і актив­но реагувати на складні соціально-економічні проблеми. Через це від­бувалися постійні зміни в політичному режимі Четвертої республіки.

Наприкінці 1946 року відбулися вибори Національних зборів, які проводилися на основі пропорційної виборчої системи. Компартія зібрала близько шести мільйонів голосів і провела в Національні збори 182 депутати. П'ять комуністів увійшли до складу уряду. Четверо з них і очолили міністерства: охорони здоров'я, праці, оборони, реконструкції. П'ятим був генеральний секретар КПФ М. Торез, який посів пост віце-голови ради міністрів Франції. Усі вони сподівалися відновити законодавство Народного фронту, провести демократичні перетворення.

Все це добре розуміли реакційні кола, які негайно вжили заходів. У квітні 1947 року почався страйк на заводі «Рено» з приводу введення преміальної системи заробітної плати. Конфлікт дійшов до уряду, де страйкарів підтримали тільки комуністи, а увесь склад уряду був на боці адміністрації заводу. Розбіжності серед членів уряду були використані проти комуністів. Їх звинуватили в підриві принципу міністерської солідарності і відправили у відставку. Це був фактич­но державний переворот.