Реферат: Функції держави у ринковій економіці
- грошовий обіг та інфляція;
- ціни;
- платіжний бізнес;
- блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідгтовка кадрів, соціальний захист тощо);
- умови конкуренції;
- навколишнє середовище (екологічні проблеми);
- регіони.
Все вищенаписане дало уявлення про дану проблему у тезовому вигляді. Далі ця проблема буде розглянута більш докладно.
В останні десятиріччя система планування в сукупності з елементами ринкових відносин навіть в умовах ринкової стихії та анархії дозволила подолати багато негативних процесів і явищ та забезпечити ефективне ведення господарства в багатьох розвинутих та розвиваючихся країнах. Практика свідчить, що соціально-економічному прогресу заважає не система планування та адміністративні методи, а жорстке директивне планування і контроль, суттєво обмежуючі свободу економічного маневра, підприємницькі здібності та ініціативу у виборі найкращих господарчих вирішень. Тому потрібно не відмовлятись від довівших свою ефективність розпорядительних та організаційних методів методів регулювання соціально-економічними процесами за допомогою плану, розробленого на основі наукових нормативів та методів наукового передбачення, а як умога більше вдосконалювати самі ці методи шляхом заміни жорсткого директивного планування направляючим, регулятивним, індикативним та іншими видами планування, найбільш відповідаючі сучасним ринковим відносинам.
Ринок не може бути самоціллю. Суспільству потрібен не ринок як такий, а високоефективна і соціально орієнтована економіка, чутлива до інновацій та науково-технічних нововведень, здатна забезпечити високий рівень та якість життя для всіх прошарків населення.[ 2,стор.31]
Ринок і торгівля завжди були складовими функціонування національної економіки, стан, зміст та характер якої визначались перед усім відношеннями власності на засоби виробництва, виробляємі продукти. Власне, коли говорять про необхідніть встановлення ринкових відносин, то насправді мають на увазі відродження підприємництва, вважаючи, що при цьому одразу ж підвищаться ініціативність, заповзятливість та зацікавленість в інноваціях. Однак у наших умовах помітних здвигів у цьому напрямі поки не спостерігається. У всіх сферах економіки втрачена керованість, спостерігається спад виробництва, посилюється інфляція, знижується рівень життя населення.
Очевидно, що необхідно як умога скоріше відновити керування економічними та соціальними процесами, відмовитись від чисто монетаристських методів регулювання економіки. В той же час централізоване керування економікою не зводиться до всеохоплюючого директивного планування. Забезпечити відповідність між суспільними потребами та ресурсами можна й іншими методами. Існує багато засобів активного впливу на виробництво і приведення його у відповідність із суспільними потребами : програмно-цільове, орієнтуюче та коригуюче планування, заказно-адресне виробництво, його організація на основі господарчих договорів та ін. Таким чином, питання полягає у науково обгрунтованому розграниченні функцій планування, у виборі найбільш ефективних форм плану і методів організації господарчої діяльності.
Держава повинна регулювати не стільки сам ринок, скільки умови, впливаючі на нього : розвиток і розміщення продуктивних сил, спеціалізацію підприємств, раціональне використання природних та людських ресурсів, формування та використання доходів тощо. Закони ринка по своїй природі можуть визначати перспективи розвитку всього суспільства лише стихійно, з непередбаченими результатами. В цьому полягає їх обмеженість і саме це диктує необхідність їх сполучення з планомірністю й плановим регулюванням всієї економіки.
Механізм державного регулювання ринкової економіки.
Економічні потреби та їх задоволення складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства, тому першочергова задача держави – обгрунтовано визначити ці потреби, зв’язати їх з ресурсами, які маються і можливі у перспективі, а також створити такий механізм регулювання економічних відношень, котрий в найбільшому ступені забезпечив би ефективне використання ресурсів. Економіка завжди була і не може не бути головним об’єктом політики, так як основу життя будь-якого суспільства складає виробництво життєвих засобів. Політика як концентрований вираз економіки безпосередньо витікає із головної функції держави – формулювати потреби суспільства, забезпечити стабільність його організації і життєдіяльності, а це потребує в першу чергу виявлення назрівших та перспективних економічних задач, бо без ефективноїорганізації економіки життя будь-якого суспільства не може бути стабільним і забезпеченим.
Серед прямих та непрямих методів державного регулювання економіки найбільш вагомими є наступні.
Держава як власник і активний суб ’ єкт ринку.
Держава повинна виконувати свою головну функцію – бути політичним організатором суспільства, його соціальних і перш за все економічних відношень. Крім того, вона сама повинна стати активним суб’єктом ринку, тобто бути власником, активно беручи участь в ринкових відносинах на основі свободно складаємих договорів купівлі-продажу, контрактів, держзаказів і т.п., і тим самим діяти на ринок, його ціни, співвідношення попиту та пропозиції, використання ресурсів тощо. Акумулюючи значні кошти у бюджеті, держава виступає в ролі кредитора комерційних банків, приватних фірм та компаній, а нерідко вона сама виступає позичником, здійснюючи через кредитну систему активний вплив на грошовий обіг, інвестиційну політику та на інші ринкові відносини.
Приватизація та роздержавлення власності.
Як свідчить досвід багатьох країн, привтизація та роздержавлення підкоряються чітким цілям, таким як : скорочення державних витрат на утримування нерентабельних підприємств (Великобританія, Франція); створення благоприємного конкурентного середовища (Японія, США); відновлення соціальної справедливості на основі повернення майна пострадалим від несправданої націоналізації, конфіскації чи секвестризації (Чехія, Німеччина, Китай та ін.). В Україні приватизація та роздержавлення повинні бути напрямлені на створення в економіці найбільш благоприємного конкурентного середовища.[3, стор. 16]
Правова регламентація підприємницької та комерційної діяльності.
Більшість держав не видає прямих установок господарюючим суб’єктам на те, що, в які строки та скільки вони повинні виробляти. Проте це не означає, що держава взагалі залишається байдужим спостерігачем підприємницької діяльності. Особливий теоретичний та практичний інтерес для нашої країни представляють наступні аспекти правової регламентації бізнеса : порядок регістрації знов відкриваємих підприємств; закони про їх банкрутство (ліквідацію); антимонопольне законодавство; закони про захист споживачів від недобросовісної ділової практики.
Державна підтримка малого бізнеса.
Малий бізнес являється каталізатором конкурентного ринкового середовища та сприяє підвищенню ефективності всієї підприємницької дільності. В той же час він в значнму ступені залежить від зміни ринкової кон’юнктури. Тому в багатьох державах йому надається відчутна підтримка зі сторони держави. В сучасних українськиз умовах необхідні спеціальні програми допомоги малому бізнесу, розробка чіткої та жорсткої системи видачі займів на льготних умовах, зменшення податків, надання різноманітного рода безкоштовних технічних, фінансових та консультаційних послуг, що дозволить створити порівняно рівні умови в конкуренції з великими корпораціями та буде допомагати розвитку найбільш ефективних форм господарчої інтеграції великих та дрібних підприємств на основі укладення контрактів про довгострокове співробітництво.
Податкова політика.
Налогова система України підлягає серйозній та справедливій критиці. Вона має в основному фіскальний характер і саме ця функція господарює над функціями регулювання ринкової економіки та стимулювання її розвитку. При встановленні податків не враховуються розрізнення у видах державної дільності. Часто одні і тіж самі податки держава (федеральні і місцеві органи) збирає і з великої фінансової компанії, і з виробничого об’єднання, і з комерційного кіоску. Податкова система не стимулює вітчизняних виробників, так як використовується однаковий підхід до тих, хто виробляє національний прибуток, і до тих, хто його тільки перерозподілює.А у підсумку підприємства-виробники продукції фактично платять більше, в особливості за рахунок податків на майно, земельних податків та ресурсних платежів. Недостатньо враховуються специфічні особливості малого бізнесу. Не застосовуються добре проявивша себе патентна податкова система. Збільшення збору податків перешкоджають й інші недоліки нашого законодавства. Наприклад, досить суворі фінансові санкції нерідко застосовуються до добросовісних платильщиків, припустившим випадкову помилку в балансах. Діючі податкові закони та інструкції до них часто протиречні й допускають можливість їх різного тлумачення. Податковиї кодекс повинен стати основою ефективної, всім зрозумілої, комплексної системи оподаткування, яка забезпечує фінансами всі рівні державного управління. [1, стор.72]
Соціальний захист та соціальні гарантії.
Ринкові відносини об’єктивно обумовлюють майнову нерівність та неоднакові можливості в здійсненні основних прав кожної людини. Світовий досвід свідчить, що за рахунок тільки однієї благодійності не можна вирішити жодної соціально-економічної проблеми. Саме тому практично повсюди існують системи безкоштовної освіти, медицинського обслуговування, пенсійне забезпечення, соціальне страхування на випадок хвороби, безробіття тощо.
В україні найважливішою проблемою в теперішній час є необхідність вирівнювання положення різних верств населення та їх можливостей в користуванні соціальними благами шляхом встановлення визначених гарантій зі сторони суспільства. Перед усім потребується скорочення несправдженої поляризації в розподіленні доходів та предоставлення соціальних гарантій забезпечення права на труд.