Реферат: Генеза та семантико-функціональні особливості звороту "туди й дорога"

(В.Шишков, “Вихрь”)

У таких випадках вираз туди й дорога вживається передусім для вираження схвалення того розвитку подій, який може призвести до смерті. Висловлюючись таким чином, мовець виявляє також і свою оцінку певної особи, завжди різко негативну. В таких випадках у семантиці виразу туди (кому) й дорога домінують оцінні конотації: ‘особа, про яку йдеться, заслуговує найгіршого покарання’, ‘вона не варта того, щоб за нею шкодувати’ тощо. Аналогічний сенс має вираз у ситуаціях, коли в розмові згадується покійний, до якого мовець ставиться негативно, див. (5):

(5) Встретивши Дантеса в Бадене, который, как богатый человек и барон, весело прогуливался с шляпой набекрень, (вел. кн.) Михаил Павлович три дня был расстроен. Когда графиня Сологуб-мать, которую он очень любил, спросила у него о причине его расстройства, он отвечал: "Кого я видел? Дантеса!" — "Воспоминание о Пушкине вас встревожило?" — "О, нет! туда ему и дорога!" — "Так что же?" — "Да сам Дантес! бедный! — подумайте, ведь он солдат". Все это было в нем — не притворство, но таков был склад идей.

(В.Ф.Одоевский “Дневник”)

Якщо ж у розмові згадувався покійник, до якого мовець не ставився негативно або прийнаймні не афішував свого негативного ставлення, було прийнято промовляти формулу типу Царство йому небесне.

Крім комунікативних ситуацій, у яких йдеться про смерть, зворот туди й дорога вживається як реакція на повідомлення про покарання людини чи такі події, які розцінюються як життєвий крах. Різновидом типової комунікативної ситуації, представленої в (1), є ситуація (6), де зворот використовується не як репліка у відповідь на повідомлення, а як безпосередня реакція мовця на певну подію, що відбулася перед його очима.

(6) Берко і Волько (приступають до Гострохвостого). Ходім в суд позиватися. Ви нас дурили.

(Гострохвостий хоче втекти, жиди його ловлять за руки і ведуть з двора)

Берко і Волько. Гвульт! В суд його! Гвульт! (Виходять з Гострохвостим)

Євфросина та інші. Отуди тобі дорога!

(І.Нечуй-Левицький “На Кожум’яках”)

Наскільки широко можуть варіюватися прагматичні змісти звороту туди й дорога, демонструє контекст (7). Це фрагмент з діалогу Раскольникова та його слідчого Порфирія Петровича під час слідства. Йдеться про деклароване Раскольниковим право “особливих” людей проливати кров людей “звичайних”. Одним з аргументів героя на користь цього права є те, що “звичайні” люди забезпечили себе системою карних установ, отже, вони можуть захиститися від “особливих” людей, яких іронічно названо тут “ворами”, тобто злочинцями. Вживаючи вираз туда ему и дорога, Раскольников хоче створити у співрозмовника враження, що не тільки не належить до злочинців, а й засуджує їхні дії та визнає право закону їх карати.

(7) — ...Вот он говорил сейчас, что я кровь разрешаю. Так что же? Общество ведь слишком обеспечено ссылками, тюрьмами, судебными следователями, каторгами, — чего же беспокоиться? И ищите вора!..

— Ну, а коль сыщем?

— Туда ему и дорога.

(Ф.Достоевский “Преступление и наказание”)

В усіх розглянутих випадках залишається інваріантним різко негативне ставлення мовця до людини, яка є об’єктом висловлювання Туди й дорога.

Для українського народного мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) й дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльон. Його прагматичний зміст аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропав, бодай він зслиз і т.п., а буквальний сенс можна представити так: "хай N загине й опиниться у пеклі". Висловлювання Туди (кому) й дорога! набуває сенсу прокльону лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім гострого конфлікту, сварки, бійки тощо, див. (8)[6] :

(8) Шкандибиха. Сучко! <..> Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї хати!

Кнур. Отуди к лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують! <..>

Шкандибиха. А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила! <..>

Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко... Прощай, Наталко. <..> Не подумай, що ми на тебе гніваємося.

Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.

Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.

(Панас Мирний “Лимерівна”)

Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекта ‘незворотність’: використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи повернення об’єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що сталося, тощо. У таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об’єкт не вартий того, щоб за ним шкодувати’, притаманний семантиці звороту туди (кому) й дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):

(9) Дніпро ріже лівий берег і потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам’ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А втім — може туди йому й дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною Росією на поневолення України.

(С.Єфремов “Щоденники”)

Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенника першої особи однини, що цілком невластиво для виразів, які передають різко негативну оцінку об’єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог истинный, бог всемогущий... все видит) є клятьбою у невиновності з покликанням на Бога (“Бачить Бог, що я не брав валюти”), а продовження фрази (а мне туда и дорога) вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.