Реферат: Географія головних типів ґрунтів. Ґрунти України
Основними заходами підвищення родючості ґрунтів Полісся є вапнування, поглиблення орного горизонту, внесення високих доз органічних і мінеральних добрив, осушення перезволожених ґрунтів, гайнування піщаних ґрунтів тощо.
Ґрунти Лісостепу. Зона Лісостепу займає 20,2 млн. га, або 34 % земельної площі України. Тут зосереджено 37 % орних земель України. Ґрунтовий покрив зони дуже різноманітний. У структурі ґрунтового покриву значні площі займають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи вилутуваті, сірі лісові і чорноземи реградовані, чорноземи типові та ін.
Сірі лісові ґрунти сформовані переважно на лесах і лесовидних суглинках різного механічного складу - від легких до важких суглинків, яким характерна карбонатність, За ступенем опідзолення і гумусованості їх поділяють на три підтипи: ясно-сірі, сірі і темно-сірі.
Ясно-сірі зовні схожі на дерново-підзолисті ґрунти. Характерними особливостями цього підтипу є чітко виражений елювіальний горизонт (Е).
У сірих лісових ґрунтів суціального елювіального горизонту немає, тут він замаскований гумусом і має бурувато-сіре забарвлення, темніше, ніж у ясно-сірих. Порівняно з іншими підтипами сірі лісові грунти найпоширеніші в Лісостепу.
Темно-сірі лісові ґрунти відрізняються від перших двох підтипів більш глибоким заляганням гумусного горизонту і слабшим опідзоленням.
Вбирний комплекс сірих лісових ґрунтів насичений Са2+ , Мg2+ і Н+ . Увібраний водень становить 20-25 % загальної кількості увібраних основ. Сума увібраних основ становить: у ясно-сірих - 6,9 - 8,8, сірих - 9-15, темно-сірих - 12-22 мг-екв на 100 г ґрунту.
Реакція ґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки ясно-сірих лісових ґрунтів становить 4,8-6,0, сірих - 5-6,1, темно-сірих - 5,5-6,5.
Вміст гумусу збільшується від ясно-сірих до темно-сірих ґрунтів (від 4 % у ясно-сірих до 6-10 % у темно-сірих). Всі сірі лісові ґрунти України мають середній і високий ступінь забезпеченості рухомими формами поживних речовин.
Отже, сірі і темно-сірі лісові грунти належать до категорії високо родючих ґрунтів. Ясно-сірі лісові грунти при систематичному удобренні, вапнуванні та високій агротехніці можуть також давати високі і стійкі врожаї сільськогосподарських культур.
Чорноземи типові займають 35 % загальної площі лісостепової зони і становлять 54,6 % її орних земель. Поширені від передгір'я Карпат на заході до лівого берега Осколу на сході. Сформовані на лесових породах під лучними степами і характеризуються потужним гумусним горизонтом (0,6-1,2 м). Вміст гумусу збільшується з півночі на південь і з заходу на схід: у цілинних ґрунтах його 5-9 %, в освоєних - 3-5 %.
Чорноземи типові мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину, високу ємкість вбирання (20-40 мг-екв на 100 г ґрунту), міцну грудкувату структуру.
Чорноземи опідзолені поширені в основному на Правобережжі навколо Подільського лісового масиву і в передгір'ях Карпат.
Характерною особливістю цього підтипу є глибоке вимивання карбонатів, які «скипають» в породі на глибині 120-140 см. Основна морфологічна ознака опідзолених чорноземів - наявність борошнистої присипки, яка вкриває структурні агрегати в нижній частині горизонту А і у верхній частині горизонту В.
Чорноземи опідзолені пройшли степову і лісову стадії розвитку. Тому поряд з ознаками типових чорноземів вони мають ознаки, властиві сірим грантам: вилугуваність, кислотність, знижена насиченість основами тощо.
До підтипу чорноземів опідзолених відносять і чорноземи реградовані, походження яких трактують двояко.
1) чорноземи реградовані є результатом окультурення опідзолених і вилугуваних чорноземів;
2) формування реградованих чорноземів є природний ґрунтоутворенний процес в місцях знищення лісу і розвитку багатої трав'янистої рослинності. У реградованих чорноземів спостерігається відновлення ознак, властивих чорноземам.
Чорноземи випугуваті вклинюються або облямовують масиви чорноземів опідзолених і типових. Вони сформувалися під розрідженими парковими лісами, на узліссях та під різнотравно-злаковими степами на більш вологих ділянках
У вилугуваних чорноземів немає елювіально-ілювіальної диференціації профілю і кремнеземистої присипки, які характерні для чорноземів опідзолених. Карбонати у цих ґрунтів також вимиті до ґрунтоутворюючої породи.
Вплутуванні чорноземи містять 4-8 % гумусу, мають слабкокислу, близьку до нейтральної, реакцію ґрунтового розчину (рН = 6-6,8), вбирний комплекс на 93-98 % насичений основами.
Чорноземні ґрунти мають високу природну родючість. Вони містять до 0,4 валового фосфору, 2-3 % валового калію, і до 0,35 % валового азоту, багато кальцію, магнію і мікроелементів у водорозчинних сполуках. Винятком є фосфати (зокрема, фосфат кальцію), які погано розчиняються у воді. Тому на чорноземах широко застосовують суперфосфат як легкорозчинну форму фосфату.
Чорноземи мають сприятливий водний, повітряний і тепловий режими їх «населяє» значна кількість (до 3,5 млрд. особин на 1 г ґрунту) бактерій, які розкладають велику кількість органічної маси, формують гумус, переводять хімічні елементи у доступну для рослин форму.
Лісостеп - зона інтенсивного землеробства Сільськогосподарськими угіддями тут зайнято 85,2 % земельної площі. Орні землі становлять 13,7 млн. га, або 67,4 % загальної площі ґрунтів зони. Ґрунтово-кліматичні умови зони сприятливі для вирощування зернових, цукрових буряків, плодових і овочевих культур.
Основними заходами поліпшення родючості ґрунтів лісостепової зони є боротьба з водною ерозією, вапнування ділянок кислих ґрунтів і регулювання водного режиму (осушення, зрошення, снігозатримання). В результаті багатовікової експлуатації ґрунти Лісостепу значною мірою виснажені на гумус і поживні елементи, зруйнована їх структура. Тому вони потребують внесення високих доз органічних і мінеральних добрив.
Ґрунти Степу. Зона Степу займає майже 25 млн. га, або 40 % території України. Вона охоплює частково або повністю Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Херсонську, Миколаївську, Одеську області і Республіку Крим. За ґрунтово-кліматичними умовами Степ поділяють на дві підзони - північну і південну. Ґрунтовий покрив зони відносно однорідний, тут сформувались головним чином чорноземи. В структурі ґрунтового покриву чорноземи звичайні займають 64, чорноземи південні - 23, чорноземи на нелесових породах - 6, лучно-чорноземні, лучні ґрунти та їх солонцюваті види - 6 % площі орних земель зони.
Чорноземи звичайні поширені в північному Степу на лесах. Мають добре розвинений гумусний горизонт зернистої структури потужністю від 45 до 120 см. За потужністю гумусного горизонту їх поділяють на глибокі (85 см), середньоглибокі (65-85 см), і неглибокі (45-65 см). 3 півночі на південь у міру наростання посушливості клімату потужність гумусного горизонту і вміст гумусу зменшується (з 4,7-6,1 до 4,0-4,6 %).
Реакція ґрунтового розчину нейтральна, до низу профілю слабколужна. Сума увібраних основ становить 20-50 мг-екв на 100 г ґрунту.
Ґрунти цього підтипу мають високу родючість, але недостатня кількість вологи обмежує повне їх використання.