Реферат: Гігієна води Організація водопостачання населених місць

Населення необхідно забезпечувати достатньою кількістю води, до того ж якісною. Вода не повинна викликати ніяких патологічних змін з боку організму, бути причиною розповсюдження заразних захворювань, а також викликати неприємні відчуття своїм вигля­дом, смаком і запахом.

При організації водопостачання населення враховується наяв­ність й характер джерела води, його доступність, можливість одержати достатню кількість води потрібної якості. При виборі джерела води враховуються дебіт його і якість води, яка значною мірою визначається походженням і умовами формування, а також характе­ром і ступенем її забруднення. При цьому необхідно також врахувати перспективи розвитку даного населеного пункту і його благоустрій.

При всій різноманітності джерел води можна все ж таки вказа­ти на їх можливий дебіт. У великих річках кількість води обчис­люється в сотнях і тисячах метрів кубічних за секунду, в малих до 2-3 м³ /с. Повноводність річок змінюється по сезонах року: різко зростає під час весняного паводка І знижується в літню межень. Вирішуючи питання водопостачання із відкритих водойм, орієнту­ються на середній рівень кількості води в літні місяці, встановлений за ряд років. Природно, що для водопостачання може бути викори­стана лише частина дебіту водойми.

Дебіт артезіанських свердловин дорівнює в середньому 10-18 м³ /год, шахтних колодязів, які живляться ґрунтовими водами -1,5-6,5 м³ /добу. Зіставлення цих величин показує, що можливість одержати велику кількість води із підземних джерел обмежена.

Далі необхідно вирішити питання про відповідність якості води у джерелі гігієнічним вимогам. Багаторазові лабораторні дослідження не повинні залишати сумніву щодо якості води і того, що одержані дані характеризують істинний стан джерела, а не випадкові зміни, які виникли під впливом перехідних факторів. Особливе значення це має стосовно відкритих водойм, в яких склад води міняється залежно від пори року, стану погоди, а тому необхідний цикл се­зонних досліджень. Щодо відкритих водойм потрібно також знати санітарний стан водозбірних площ, їх заселеність, наявність ви­пусків стічних вод і характер використання річки вище майбутньо­го місця водозабору.

Що стосується підземних вод, то необхідно знати глибину за­лягання водоносних шарів, їх захищеність водотривкими породами, характер порід (тріщинуваті, піщані, глинисті тощо) і санітарну ха­рактеристику зони живлення, відстань від місць можливого забруд­нення води. Ці та інші відомості потрібні насамперед для судження про надійність, стійкість позитивної в гігієнічному відношенні якості води, можливість ліквідації, виправлення чи попередження впливу негативних факторів і організації надійної санітарної охорони джерела води. При виборі джерела питної води необхідно одночасно вирішувати питання і про джерело промислового водопостачання, щоб не витрачати доброякісну воду на технічні цілі. При відсут­ності на місці доброякісної води водогони прокладають за десятки і сотні кілометрів (Одеса, Донецьк, Харків, Баку).

При організації централізованого водопостачання перевагу не­обхідно віддавати підземним водам, оскільки:

1) вони захищені шарами землі від забруднення з поверхні;

2) під час фільтрації че­рез шари грунту покращуються фізичні й бактеріологічні показни­ки якості води. Усе це здешевлює витрати на покращання якості води. Крім цього, вода може забиратися в межах самого населеного пункту або поблизу нього, що спрощує інженерні комунікації водо­гону і зменшує витрати на одержання питної води.

Найкращими джерелами води для питного водопостачання є артезіанські води. При неможливості їх використати слід орієнту­ватися на інші джерела води в такому порядку: міжпластові ненапірні; грунтові води; води з водойм з незарегульованим стоком (річки); в останню чергу водойми з за регульованим стоком (озера, водосховища, ставки, заплави тощо).

Норми водопостачання. Гігієнічні вимоги до водопостачан­ня стосуються не тільки якості, але і кількості води. Достатня кількість води забезпечує населенню високий рівень особистої гігієни, господарсько-побутового водокористування і загального санітарно­го благоустрою населеного пункту. В основу цих норм покладено: фізіологічну потребу у воді, приготування їжі, підтримання гігієни тіла, чистоти житла, витрати води в громадських установах, на підтримання чистоти садиб, доріг, поливання зелених насаджень, влаштування фонтанів тощо.

Розраховуючи необхідну кількість води, враховують рівень са­нітарно-технічного благоустрою жител і доступність води. При де­централізованому водопостачанні на одного мешканця потрібно 30-50 дм³ /добу, тоді як при централізованому водопостачанні — 80-420 дм³ /добу. Відповідно до "Санітарних правил проектування, будівництва і експлуатації господарсько-питних водогонів", норми води для районів жилої забудови населених місць залежать від до­ступності води, характеру водонагрівних приладів і наявності кана­лізації (табл. 4.2).

Таблиця 4.2 Норми водоспоживання для житлових і громадських будівель

Житлові будинки квартирного типу	Принцип розрахунку	Норма води (л/добу)
Житлові будинки квартирного типу із водопроводом, каналізацією, без ванн	на 1 мешканця	80-100
Теж саме із газопроводом	-“-	100-125
Житло з ваннами і водонагрівачами на твердомупаливі	-“-	120-150
Теж саме з газовими водонагрівачами	-“-	150-200
Теж саме з швидкодіючим водорозбором	-“-	200-250
Теж саме з гарячим і централізованим гарячим водопостачанням	-“-	250-400
Гуртожитки без душу	-“-	50-75
Гуртожитки з душем	-“-	75-100
Лікарні, санаторії загального типу і будинки відпочинку (із загальними ваннами і душовими)	На 1 ліжко	250-300
Поліклініки й амбулаторії	На 1 хворого	15
Бані (без басейну)	На 1 відвідувача	125-180
Навчальні заклади і загальноосвітні школи	На 1 учня	15-20
При заборі оди з вуличних колонок	На 1 мешканця	30-60

Організація централізованого водопостачання

У селах і невеликих містах для влаштування водогону пере­важно використовують артезіанські, грунтові й джерельні води. Експлуатація таких водогонів порівняно проста.

Водогін з підземних джерел водопостачання складається (рис. 4.4) з: 1) джерела води (свердловина, буровий колодязь, кап­таж); 2) насосної станції першого підйому, що подає воду з джерела в резервуар; 3) пристосувань для кондиціювання води (дегазація, опріснення, дезактивація) при необхідності; 4) установки для зне­заражування води; 5) насосної станції другого підйому, що подає воду з резервуара чистої води в резервуар водонапірної башти і у водорозбірну мережу населеного пункту; 6) мережі трубопроводів, по яких вода подається в населений пункт у кожний будинок або до водорозбірних колонок.

Якщо доброякісної підземної води немає або кількість її обме­жена, організовують водогін з відкритої водойми. Так, водопоста­чання Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова та багатьох інших

Рис. 4.4. Схема водогону з підземних джерел:

І — свердловина; 2 — насос підйому води; 3 — хлоратор; 4 - резервуар чистої води; 5 - насос подачі води у водорозбірну мережу; б - водонапірна башта.

міст України і світу організовано з відкритих водойм. У ряді населе­них пунктів використовують для питного водопостачання атмос­ферну, опріснену або воду із водосховищ.

Подавати воду з відкритих водойм безпосередньо споживачам не можна. Природні зміни органолептичних властивостей (кала­мутність під час паводка і після дощу), бактеріальне забруднення, вплив на санітарний стан водойм різних видів його використання не дозволяють розраховувати на стійку якість води і відповідність гігієнічним нормам. Тому для централізованого водопостачання вода з відкритих водойм обов'язково піддається обробці.

Місце для забору води з водойми повинно: а) бути безпеч­ним в санітарному відношенні; б) при будь-яких змінах режиму водойми повинна бути достатня кількість води; в) забірні споруди у воді й на березі необхідно надійно захищати від пошкоджень.

Забір води на річці організовують вище за течією стосовно насе­леного пункту, місць водокористування і спуску стічних вод, водопою тварин, зон відпочинку. Глибина водойми в місці водозабору повинна бути не менше 2,5 м, щоб при заборі води не засмоктувалось болото чи вода з поверхні водойми. Горловину водозабірної труби обов'язко­во закривають сіткою, щоб не потрапляли різні плаваючі речі.

Воду можна забирати не безпосередньо з водойми, а з різного типу водоприймачів, розташованих вздовж берега (рис. 4.5). Основне

Рис. 4,5. Берегові фільтруючі колодязі:

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--