Реферат: Годівля, утримання та догляд за козами

Мінеральні корми - обов”язковий компонент раціонів для кіз. Кухонну сіль використовують протягом року. Молодняку потрібно її 6-10, а дорослим козам - 10-15г на добу. Краще давати сіль з водою, пійлом і перемішаною з кормами. Як молодняку, так і дорослим козам у суміші з кормами згодовують також товчену крейду з розрахунку 7-10г на добу.

Годують кіз три рази на добу в один і той же час з однаковим інтервалом: перший раз о 6 -7-й год, другий - о 12 - 13-й, третій - о 18 -19-й год. Корми дають у певній послідовності - в одну годівлю спочатку пійло, потім соковиті і в останню чергу грубі корми.

Можна порадити такий режим годівлі у стійловий період: зранку пійло з картоплею і концентрованими кормами, після цього коренеплоди, а далі грубі корми; ввечері пійло з кухонними відходами або картоплею, концентровані, грубі корми (віники, солома, кукурудзиння) й напувають.

Грубі корми кози поїдають поступово, і годівниця вночі довше буде заповненою. Коли пійла не дають, а годують сухими кормами, тварини 2 -3 рази напувають нехолодною (8 - 12 С) водою по 2,5 - 4 л на кожне напування.

Годівниця повинна бути двохярусною: зверху відділення з вертикальних планок для грубих кормів, знизу щільне корито для концентрованих і коренеплодів. Така конструкція краща тим, що коза не буде ставати у годівницю ногами. Годівницю регулярно очищають від залишків корму.

Влітку кіз краще утримувати на пасовищі . Коли їх є багато, то можна пасти окремою чередою або разом з вівцями чи коровами. Треба пам”ятати, що при випасанні у садах та в кущах кози пошкоджують молоді деревця - об”їдають гілочки й обгризають кору. Щоб запобігти цьому, використовують гредний ремінь. Роблять його так. На голову надівають найпростішу вуздечку, а тулуб поза лопатками перев”язують вірьовкою. Вуздечку і вірьовку зв”язують проміж передніх ніг ремінцем, щоб коза вільно ходила й паслася. Але з таким пристосуванням вона не стане на задні ноги і не об”їдатиме дерев.

Кіз також зручно утримувати на прив”язі, що дає змогу використовувати малі ділянки пасовищ поблизу городів та посівів. Можна порадити два типи прив”язі. В першому випадку козу прив”язують за один прикіл, на який надівають металеве кільце.

До нього прив”язують повід довжиною (залежно від обставин) 5 -20 м.

У цьому разі прив”язь проста, але площа пасовища для кози обмежується довжиною повода.

У другому випадку прив”язь дещо складніша. Кільце повода надівають на металеву дротину (діаметром 2,5 -3 мм) будь-якої довжини, яку кріплять краями до землі двома кілочками. Кілочки забивають в землю повністю, так щоб повід або кільце не чіплялись. У цьому разі площа пасовища буде значно більшою.

Незалежно від типу прив”язі тварину можна прив”язувати за шию (налигач) або за голову (вуздечка). Повід повинен бути легким і міцним. Щоб він не закручувався, на ньому (біля голови тварини) роблять вертун, який виготовляють з великого (120 -150мм) гвіздка і дроту.

На пасовищі при доброму травостої коза поїдає 7-8 кг трави. Поживна цінність такої кількості корму забезпечує надій молока 2,5 -3 л на добу. При вищих надоях козу підгодовують концентрованими кормами з розрахунку на кожний літр молока понад 2.5-3 л 0,5 кг конц кормів або 1 кг густих кухонних відходів. Підгодовують тварину вранці і ввечері.

Кози добре пасуться на всіх пасовищах, за винятком дуже мокрих та заболочених, де вони заражуються глистами й простуджуються. Переходити від стійлового до пасовищного утримання потрібно поступово, протягом 5 - 6 діб, щоб запобігти розладу діяльності шлунково-кишкового тракту тварин. Першого дня кіз пасуть 1 -1,5 год, другого - 2 - 3 год і так поступово збільшують тривалість перебування їх на пасовищі.

У перший день випасання тварин годують так, як на стійлі, потім поступово зменшують раціон, і коли вже коза наїдається трави, підгодівлю дома припиняють. Кіз не можна випасати на молодій конюшині, люцерні, горосі та інших бобових травах, оскільки це приводить до гострого захворювання на тимпанію (здуття рубця).

У пасовищний період козу обов”язково напувають чистою водою з колодязя, річки чи джерела. Не слід використовувати для цього воду з калюжі, болота або ставу, де вона стояча. Такі водойми - джерело зараження тварин інвазійними та іншими захворюваннями.

Приміщення для кіз.

Кіз утримують у будь-якому приміщенні, але воно повинне бути сухим, чистим, теплим, без протягів, з вентиляцією і добре освітленим. Вікна вставляють на рівні 1,5 - 1,75 м від підлоги з таким розрахунком, щоб кози не розбивали скла. Низькі вікна відгороджують дротяною сіткою.

Приміщення обладнують вентиляційною трубою, за допомогою якої регулюють мікроклімат. Замість труби можна користуватися кватиркою у вікні. Взимку температуру в приміщенні підтримують на рівні 6 - 7 С тепла, а коли є малі козенята, - 8 -10 С.

Підлога може бути двох типів: дощана і земляна. Якщо достатньо підстилки, краще земляна підлога, де на холодний період можна нагромаджувати товстий шар гною, що забезпечує обігрівання приміщення. Дощану підлогу роблять із дощок, щільно підігнаних одна до одної. В кінці стійла встановлюють риштак, у який стікає сеча і падає гній.

Кози люблять спати на підвищеннях. З цією метою біля стінки роблять поміст з дощок шириною 60 -70 см на рівні 40 -50 см від підлоги. У приміщенні кіз краще не прив”язувати. Для кітних маток і маток з козенятами роблять окремі клітки з дверцятами і годівничками. Весь молодняк після відлучення утримують в одній клітці. Навколо приміщення обов”язково обладнують майданчик для прогулянок, куди регулярно випускають кіз. Влітку тоді, коли кози не пасуться, вони там перебувають постійно.

Якщо у господарстві є козел, його утримують окремо, тому що властивий пліднику запах передається козам, а від них - молоку.

Доїння кіз і догляд за вим”ям.

Продуктивність кози значною мірою залежить від правильного доїння та вмілого догляду за вим”ям. Щоб зручно було доїти, коза повинна стояти спокійно. Для цього краще користуватися доїльним станком. Його конструкція проста. На краю низького (35 - 40 см) дерев”яного столика довжиною 100 і шириною 50 -60 см роблять жорстку раму для фіксації на ньому матки за шию. До рами прикріплюють годівничку. Зафіксовану козу доять збоку, сидячи на столику, так щоб вона була праворуч. Щоб під час доїння тварина стояла спокійно, станок встановлюють впритул до стіни.

У кожному випадку козі під час доїння обов”язково дають смачний корм. У першій половині лактації її доять три рази на добу, а потім два з рівномірною перервою між доїнням: при триразовому 8, дворазовому 12год.

Молоко видоюють повністю, оскільки в останніх його порціях міститься у два рази більше жиру. Крім того, систематичне недодоювання знижує надій молока і спричиняє передчасний запуск кози. Перед доїнням ретельно миють руки, вим”я витирають спочатку змоченим у теплій воді, а потім сухим рушником. При доїнні не допускають змочення дійок і вим”я молоком, бо це призводить до утворення тріщин і захворювання вим”я на мастити. Краще доїти кулаком. Перші цівки здоюють в окремий посуд, щоб не забруднити й не зіпсувати все молоко. Доять швидко і безупинно, оскільки повільні рухи нервують козу і знижують надої. Після доїння вим”я витирають сухим рушником, а дійки змазують вазеліном. Перед доїнням і по закінченні його вим”я масажують. Це посилює роботу молочної залози й підвищує надої. Кожну половину вим”я краще масажувати почергово. Молочний посуд повинен постійно бути чистим. Доїльне відро перед доїнням зав”язують зверху марлею, щоб молоко не забруднювалось.

Які ознаки характерні для молочної кози.

Молочна коза повинна мати міцне здоров’я, гармонійну будову тіла, добре розвинене вим”я і походити від батьків з високими продуктивними ознаками. Здорова коза жвава, її вовновий покрив гладенький, блискучий. Шкіра тонка і щільна, легко відтягується на стегнах. У кози з гармонійною будовою тіла мають бути глибокі й широкі груди, широка пряма спина, рівні і широко поставлені ноги з міцними копитами, міцний, добре розвинений кістяк, довгий з широкою задньою третиною тулуб.

Найважливішою ознакою продуктивності є ступінь розвитку вим”я. Краще, коли воно добре розвинене, не відвисає, грушоподібної або кулястої форми, не обросле грубим волоссям. Перед доїнням у молочної кози на вим”ї помітні венозні судини (молочні жили), воно пружне. Після доїння таке вим”я зменшується і зморщується. Якщо після доїння воно не зменшується, то це буде не молочне, а жирове вим”я. Відвисле, що гойдається при ходьбі, а також розділене борозною на дві половини вважається небажаним. Дійки повинні бути середнього розміру і спрямовані дещо вперед і в боки.

Треба пам”ятати , що найкращий спосіб визначення молочної продуктивності - доїння. Походження кози також має велике значення. Продуктивні ознаки передаються за спадковістю. Коза, предки якої давали високі надої молока, буде продуктивнішою порівняно з тією, що походить від низькопродуктивних батьків. Вовновий покрив у молочної кози повинен бути помірним, характерним для місцевих кіз молочного типу. Такі ознаки, як масть, наявність або відсутність ріг чи сережок тощо, не пов”язані з молочністю.