Реферат: Гострі ушкодження сумково-звязкового апарата колінного суглоба

Нестабільність – це стан, коли зовнішні навантаження викликають руйнування структурних елементів опорно-рухової системи з проявами залишкових деформацій.

Відповідно, лікування нестабільності повинно бути направлено на відновлення структур (активних та пасивних стабілізаторів), які забезпечать стабільність КС в нормальному функціональному положенні.

Побудована концептуальна модель дає можливість забезпечити більш коректну побудову лікувально-діагностичної тактики.

Першим кроком у верифікації побудованої концептуальної моделі «Гострі ушкодження СЗА КС» став аналітико-синтетичний огляд літератури як пошук теорій і фактів відносно гострих руйнувань СЗА КС, анатомо-функціональних особливостей СЗА КС, діагностичних і лікувальних дій, прогнозування подальшого перебігу травматичного процесу (непряма верифікація).

Аналіз літературних джерел свідчить, що колінний суглоб за своєю будовою та характером функціонування є складною біологічною, динамічною системою, складається із значної кількості взаємодіючих елементів, з внутрішніми та зовнішніми зв’язками, інтегративною функцією якої є забезпечення стабільності колінного суглоба.

Сумково-зв’язковий апарат колінного суглоба (СЗА КС) – динамічна цілісна система, у функціональному відношенні представляє поєднання взаємопов’язаних багатофункціональних компонентів з внутрішньоміжзв’язковою інтеграцією функцій, забезпечуючи стабільність колінного суглоба і його нормальну кінематику.

Для непрямої верифікації нашого дослідження великого значення набувають знання функціональної анатомії як окремих елементів, так і усіх структур СЗА КС і їх роль в забезпеченні стабільності колінного суглоба.

При аналізі літературних джерел виділена низка фактів, що мають безпосереднє відношення до нашого дослідження та підтверджують коректність концепції ушкоджень СЗА КС у гострому періоді травми:

- СЗА КС – динамічна функціональна система, яка складається із взаємопов’язаних елементів, характеризується внутрішніми і зовнішніми зв’язками й забезпечує інтегративну функцію – стабільність КС;

- стабілізація КС зумовлена взаємодією статичних і динамічних стабілізаторів при нормальному сенсорному забезпеченні;

- випадіння функції одного із стабілізуючих елементів може частково або повністю компенсуватися за рахунок неушкоджених компонентів;

- зв’язки КС – утворення багатофункціональні із складною анатомічною будовою і характером функціонування;

- багатофункціональність елементів СЗА КС ставить складне завдання відновлення втрачених функцій;

- повноцінна клінічна діагностика потребує детального клінічного обстеження при усуненні перешкод (зняття болю і рефлекторної контрактури);

- впровадження діагностичних досліджень, спроможних візуалізувати руйнування м’якотканинних структур КС, дозволяє значно покращити діагностику;

- лікування гострої нестабільності КС потребує чітких знань функціональної анатомії СЗА КС, визначення усіх ушкоджень статичних та динамічних стабілізаторів;

- вибір лікувальної тактики залежить від типу, виду, ступеня нестабільності, характеру морфологічних та функціональних порушень в суглобі;

- основним методом лікування ушкоджень елементів СЗА КС в гострому періоді травми повинен бути хірургічний, оскільки лише він дозволяє відновити ушкоджені структури власними тканинами;

- хірургічна тактика повинна будуватися з урахуванням багатоваріабельності руйнувань у системі СЗА КС, виконуватися в оптимальний термін, забезпечити повноцінне відновлення стабільності.

- для повноцінного функціонування КС як складної динамічної системи необхідно відновити ушкоджені елементи виходячи із двох позицій: найбільш повної відповідності відновлених структур анатомо-функціональним особливостям СЗА КС в нормі; відновлення ушкодженого елемента СЗА КС як повноцінного статичного та динамічного стабілізатора.

Клінічний матеріал дослідження базується на обстеженні та хірургічному лікуванні 416 хворих (від 16 до 63 років) – 267 (64,1%) чоловіків і 149 (35,9%) жінок.

Кількість хворих найбільш працездатного віку (від 20 до 50 років) – 296 (71,1%).

Найбільш розповсюдженим механізмом ушкодження була непряма травма – у 383 (91,9%) пацієнтів.

Більша частина хворих – 306 (73,5%) - поступили в клініку протягом першого тижня, що побічно свідчить про тяжкість ушкоджень. Це підтверджується тим, що у більшості хворих – 332 (79,9%) – ушкодження носили поєднаний характер, і лише в 84 (20,1%) – ізольований.

Ушкодження передньої хрестоподібної зв’язки (ПХЗ) траплялися у 171 (41,2%) пацієнта, великогомілкової колатеральної зв’язки (ВКЗ) – у 257 (61,7%), задньої хрестоподібної зв’язки (ЗХЗ) – у 13 (3,1%), малогомілкової колатеральної зв’язки (МКС) – у 28 (6,7%).

Травматичний вивих гомілки у 4 (0,9%) пацієнтів супроводжувався ушкодженням 3-4 головних зв’язок колінного суглоба.

За локалізацією розриви елементів СЗА КС характеризувалися таким чином:

- відриви ПХЗ від стегнового прикріплення траплялися у 119 (28,6%) пацієнтів, на протяжності – у 38 (9,1%), від великогомілкового прикріплення – у 8 (1,9%) хворих, з кістковим фрагментом – у 6 (1,4%);

- відриви ЗХЗ від стегна траплялися у 6 (1,7%) пацієнтів, на протяжності – у 4 (0,9%), від великогомілкової кістки – у 3 (0,7%);