Реферат: Гризуни
рші самці заважують до 45 кілограмів. Близько 15-18 сантиметрів загальної дов-
жини бобра припадає на унікальний хвіст завширшки 15-18 сантиметрів.
Бобри – чудові плавці. Відштовхуючись від води дужими задніми лапами, вони розвивають швидкість до 10 кілометрів на годину. Цілком імовірно, що саме бо-
брові перетинчасті лапи надихнули винахідника ластів для плавання. Передні, досить маленькі, лапи бобра позбавлені перетинок, зате мають довгі міцні кігті для копання. Плаваючи, бобер стискає передні лапи в кулачки й відгортає ними все, що йому заважає. Ними ж він носить гілки й глину, притискаючи їх до гру-
дей і нижньої щелепи. Від холоду бобра рятує товстий шар жиру й густа гарна шерсть, за якою він старанно доглядає, розчисуючи роздвоєними кігтями задніх лап. Аби хутро не намокало, бобер змащує його маслянистою рідиною зі своїх залоз. Бобри, що живуть біля великої річки чи озера, нерідко викопують собі но-
ру в крутому березі. А уславилися вони тим, що роблять у струмках греблі і зво-
дять неприступні хатинки-острівці. Для будівництва й споживання бобри вико-
ристовують вільху й осику, що густо росте понад берегами. Дерева вони валять, перегризаючи стовбур. Тоненьку вільху бобер перегризає десятьма укусами. Від-
гризені шматки він переносить у зубах на будову й втикає гострими кінцями в дно. Інші цурпалки вкладає так, щоб їх не віднесло течією. Помалу над річкою здіймається рівний вал з хмизу, пригнічений задля певності важкими, до 15-18 кг каменюками. Довершує будову глина, листя та всілякий непотріб.
Якось у США виявили боброву греблю шість метрів заввишки, а завдовжки всього десять метрів. А ось біля містечка Нью-Гемпшир знайшли греблю завдов-
жки 1200 метрів, а в загаті за нею було збудовано 40 бобрових хатинок.
У XIX сторіччі бобри ледь не зникли через моду на їхнє розкішне хутро. Вряту-
вало їх те, що ця мода невдовзі минула, і було ухвалено закон про охорону цих тварин. Бобри почали так швидко плодитися, що в деяких районах завдавали справжньої шкоди, затоплюючи поля, дороги й лісові ділянки. У таких випадках їх доводиться відловлювати й переселяти у віддалені місця, де вони можуть, ні-
кому не заважаючи, будувати свої греблі.
Ховрахи.
Ховрахи належать до родини гризунів. Ці маленькі симпатачні створіння во-
дяться у степах України, Казахстану, Приволжя та на Північному Кавказі. Жи-
вуть ховрахи в норах завглибшки від 80 до 150 сантиметрів. У кінці нори вони облаштовують затишні гніздечка із сухої трави. Дуже часто можна побачити хо-
враха, що завмер біля входу до своєї нори. Він стоїть на задніх лапках, немов стовпчик чи кам’яна фігурка. Та варто наблизитись до нього, як над степом про-
лунає тривожний посвист. Умить безліч фігурок, що якусь секунду тому стояли нерухомо, зникають в норах.
Існує кілька видів ховрахів. Найпоширеніші – малий, крапчастий, європейський, жовтий, рудуватий, великий та червонощокий ховрахи (перші водяться в Украї-
ні ). Живляться вони сочистими частинами степових трав, цибулинами рослин та насінням. Споживають вони також і комах, таких, як сарана, коники, жуки й гу-
сінь. У посушливу пору це маленьке звірятко робить у пошуках корму переходи на відстань 7-10 кілометрів. Попри свою миловидність, ховрахи – одні з найбіль-
ших шкідників. Вони поїдають колоски зернових культур, роблять спустошливі набіги на лісонасадження. Ховрахи за запахом знаходять і викопують посаджені жолуді, насіння клена, ліщини, абрикосу та інших порід дерев. На осінь і зиму ховрахи забивають вхід до нір землею і впадають у сплячку. У цей час вони ні-
чого не їдять. Більше того, перебувають у близькому до смерті стані. Темпира-
тура тіла падає до 1-2 градусів тепла. Серце ледь б’ється – 5 ударів на хвилину. Так вони можуть перебувати більш як півроку. Іноді сон триває до 9 місяців. За цей час вони втрачають до половини своєї ваги. Прокинувшись на весні, ховра-
хи зігріваються до нормальної темпиратури (38-40 градусів), проривають верти-
кальний хід і вибираються назовні. Невдовзі самиці приводять 6-7 ховрашків.