Реферат: Грошово-кредитна система Німеччини
"Опленхайм унд К° Кельн" з балансовою сумою 3,1 млрд марок і "Мерк, Фінк унд К°" в Мюнхені з балансовою сумою 2,2 млрд марок.
Регіональні банки — це переважно середні за масштабами операцій банки, діяльність яких перебуває під контролем гроссбанків.
4. Спеціальні фінансово-кредитні інститути
Кредитна система ФРН складається з ФКІ, які мають чітку спеціалізацію. Це ощадні каси, іпотечні банки, державні кредитні установи, банки споживчого кредиту, кредитні товариства, страхові товариства, інвестиційні компанії.
Ощадні каси. Майже всі ощадні каси у ФРН є державними. За їх зобов'язання відповідає влада общин та міста. За кількістю і величиною активів вони набагато перевищують комерційні банки. їх пасиви становлять заощадження населення. Основні активні операції ощадних кас зводяться до довгострокових іпотечних та житлових кредитів. Надлишки прибутку ощадних кас надходять у бюджети общин та міста. Сьогодні налічується близько 650 ощадних кас. Вони поступово розвиваються в малі універсальні банки.
Центральним органом муніципальних ощадних кас є 12 жиро-центрів. Вони створюють корпорацію, яка, перебуваючи під контролем держави, опосередковує рух грошей між ощадними касами, що належать до неї, і підтримує платіжний оборот за допомогою взаємозалі-ку. Очолює систему ощадних кас та жироцентрів Німецький комунальний банк.
Будівельні ощадні каси пов'язані з фінансуванням будівництва. У 90-х роках у Німеччині діяло 18 приватних і 13 державних будівельних ощадних кас. Це спеціальні ощадні каси. Акумулюючи надходження вкладників до загального фонду, вони надають вкладникам за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових об'єктів і квартир. Вкладник повинен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тільки після цього він отримує право на позику. В цих інститутах беруть участь і гроссбанки.
Іпотечні банки. Німеччина — батьківщина іпотечного кредиту. Після Другої світової війни у Західній Німеччині діяли 33 іпотечні банки. Нині налічується 26 приватних і 12 державних банків. Контрольний пакет акцій більшості приватних іпотечних банків належить гросс-банкам. Основною активною операцією іпотечних банків є надання
довгострокових позик під нерухомість переважно на промислове та житлове будівництво. Кошти для позик вони залучають через продаж цінних паперів.
Державні кредитні установи. До таких установ належить насамперед створений у 1949 р. Банк відновлення, який спочатку видавав кредити для відновлення підприємств. Починаючи з 60-х років банк видає також кредити підприємствам провідних галузей промисловості та експортує капітал у країни, що розвиваються.
Середньострокове кредитування експорту здійснює Експортний банк, створений у 1952 р. 32 банками.
У 1949 р. відновив діяльність Сільськогосподарський рентний банк для довгострокового кредитування сільського господарства. У 1967 р. створено спеціальний інститут для фінансування операцій з торгівлі між ФРН та НДР. До групи спеціальних кредитних установ входять Промисловий кредитний банк, Німецький комунальний банк та ін. Вони надають допомогу приватному сектору, посилюючи вплив держави на процес відтворення. Кошти до спеціальних банків надходять здебільшого з держбюджету відповідно до цільових призначень.
У 1992 р. створено Саксонський будівельний банк для забезпечення доступу підприємств до дешевих кредитів та створення опікунського підприємства "ATLAS" землі Саксонія, призначеного для здійснення санацій (у 1994 р. було врятовано 145 підприємств і збережено 40 тис. робочих місць у галузях, що постраждали від структурної кризи).
Банки споживчого кредиту. Перший банк споживчого кредиту з'явився у Німеччині в 1926 р. Зараз їх налічується 72. До збільшення їх кількості призвели труднощі з реалізацією продукції, зміни структури споживання та недостатній платоспроможний попит населення. З 1987 р. банки споживчого кредиту в самостійну групу не виокремлюються: 42 з них віднесено до регіональних банків, 22 — до приватних банкірських домів і 8 — до кредитних товариств.
Кредитні товариства виникли у XIX ст. Процес індустріалізації країни викликав великий попит на кредити. їх гостро потребували малі та середні підприємства через обмежений доступ до ринку позичкових капіталів. Тому в містах і на селі створювалися кредитні товариства. Основний вид їх операцій — короткострокове кредитування торговців, дрібних промисловців, ремісників. Центральним закладом є Німецький банк кредитних товариств.
Страхові товариства. Страхові компанії ФРН мають великі активи, значну частину яких надають у кредит. У ФРН діє близько 10 тис. страхових закладів, з них понад 9 тис. невеликі. У квітні 1987 р. на 614 компаній, які подали дані Бундесбанку, припадало понад 90 % активів усіх страхових компаній: налічувалося 105 товариств зі страхування життя з активами 329,0 млрд марок, 317 — зі страхування майна з активами 77,8 млрд марок, ЗО компаній займалися перестрахуванням з активами 39,1 млрд марок. Крім того, діє 114 пенсійних кас, 48 товариств зі страхування на випадок захворювання. Наприклад, прибуток страхової компанії Deutsche Kran Kenversicherung AG у 1996/97 фінансовому році становив 281 млн марок.
Інвестиційні компанії. Початок діяльності інвестиційних компаній у ФРН припадає на середину 50-х років. Специфіка операцій інвестиційних товариств полягає в тому, що вони реалізують свої сертифікати (або акції) і на залучений капітал купують акції промислових та інших підприємств. Крім того, інвестиційні компанії за законом 1957 р. зобов'язані мати не менш як 0,5 млн марок основного капіталу. У ФРН налічується 35 інвестиційних компаній, що мають понад 700 різних фондів. Більшість фондів у ФРН працюють за принципом "відкритої системи".
5. Регулювання грошово-кредитної системи
Безпосереднім провідником грошово-кредитної політики є Німецький федеральний банк. Він здійснює її за такими напрямками:
• облікова політика;
• операції на відкритому ринку;
• регулювання норм обов'язкових резервів кредитних закладів;
• регулювання величини грошової маси.
Операції з переобліку спочатку не відігравали у ФРН помітної ролі. Закон про кредитну систему у 1962 р. посилив дію облікової політики за допомогою прив'язування рівня процентних ставок комерційних банків до процента центрального банку.
Операції на відкритому ринку пов'язані з короткостроковими казначейськими векселями, імпортно-складськими свідоцтвами, а з травня 1979 р. — також з іншими цінними паперами. Німецький федеральний банк, купуючи чи продаючи державні боргові зобов'язання, впливає на ліквідність кредитних інститутів відповідно до напрямку грошово-кредитної політики.
Регулювання норм обов'язкових резервів для кредитних закладів впливає безпосередньо на кредитну діяльність комерційних банків, погіршуючи чи поліпшуючи їх ліквідність. Сума мінімальних резервів становила на 1987 р. 61,2 млрд марок, або 5 % усіх вкладів кредитних інститутів (1996 р. — 2 %).
На перший план з 1974 р. виходить регулювання грошової маси згідно з монетаристською концепцією. У 1975—1978 pp. Німецький федеральний банк дотримувався зобов'язання не допустити зростання грошової маси більш ніж на 8 % за рік. Так він намагався досягти стабільності економічного зростання та помірної інфляції. Але поставлених цілей банк не досяг і з 1979 р. він встановлює на кожний рік межі відхилення для змін грошової маси (на 1980 р. — 6—9 %, на 1987 р. — 3—6 %). У такий спосіб створювалася можливість маневрувати в разі зміни кон'юнктури.
Основні форми грошово-кредитної політики Німецького федерального банку, як правило, застосовуються одночасно і в одному напрямку. Наприклад, під час рестрикційної політики облікова ставка зростає, державні боргові зобов'язання продаються за меншими ставками, норми обов'язкових резервів збільшуються. Синхронна дія всіх форм грошово-кредитного регулювання впливає на економічний розвиток, проте не може усунути його циклічності.
Список використаної та рекомендованої літератури