Реферат: Грушевский и его вклад в культуру и историю Украины
М. Грушевський вважав надзвичайно важливим розвивати національну свідомість народу, одним з вирішальних чинників якої була історична пам'ять. І він, не покладаючи рук, працював над тим, щоб випускати нові й нові книги і брошури з популярним викладом і принциповою політичною оцінкою минулого українського народу. Підготовку, видання, перевидання, поширення таких творів Голова Центральної Ради розглядав як політичне завдання першочергової ваги.
У 1917 він випустив книгу «3 політичного життя старої України, Розвідки, статті, промови». До неї ввійшли праці вченого з української історії ХІІ—ХУІІ століть, видруковані свого часу в «3аписках наукового товариства ім. Т.Шевченка» і «Літературно-науковому віснику (1891—1912 рр.). Звертає на себе увагу проблематика відібраних розвідок. Поряд з двома статтями про ранні періоди українства («Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІП віці» і «Галицьке боярство ХП—ХШ в.») автор вмістив у книгу матеріали про ті політичні моменти, які в попередні часи та й в 1917 р. поставали в громадській свідомості як найбільш суперечливі: «Хмельницький і Хмельнищина», «250 літ» (до роковин приєднання України до Московського царства), «Богданові роковини», «Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і «Богданівство».
У грудні 1917 р, друкувалася збірка «3 старого й нового. Статті, промови, замітки», до якої ввійшли матеріали «Байда Вишневецький в поезіі й історії», «Український рух на схід», «Вихрест Олександр», «Барська шляхта», «Капнист в Берліні», «Мазепинець 1820 років», «Про що мріяли наші діти» та ін,
Невдовзі мала вийти в світ книга «Під хмарою стоячою. 3 українського життя».
Тоді ж автор готував до друку ще дві книги. Перша — «3 історії українознавства і національного усвідомлення (Українознавство ХІХ в. Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович, Ол.Лазаревський й ін.)».
Друга -— «Розвідки й причини до української історії» (Вступний виклад з історії України. Звичайна схема «рускої історії». Етнографічні категоріі. Спірні питання староруської етнографії. Нові спроби конструкції початків слов'янського й українського життя. Анти й ин.)". Це була перша частина задуманої публікації.
Спроектував автор і другу частину останнього твору, де мав намір вмістити дослідження «3венигород галицький. Волинська справа 1098—1102. Хронологія галицько-волинської літописи. Чи маємо грамоти кн. Льва й ин.».
Крім того, М. Грушевський у кожній черговій публікації анонсував свої численні історичні твори, які були видруковані в попередні роки і ще пе-ребували у книжкових сховищах.
Нарешті, М.Грушевський планував видати брошуру «Новий лад України», в якій хотів показати «як мае уложитися нове життя України й її відносини до центральних органів Російської республіки».
Невтомний вчений, публікатор, Голова Центральної Ради працював над наболілими проблемами України з велетенським завзяттям.
У 1918 р. М. Грушевський підготував до нового видання і «Ілюстровану історію України», доповнивши її аналізом подій аж до кінця квітня 1918 р. Можна, очевидно, помітити, що останні відтинки україської історії відтворено дещо схематично, але цьому є й цілком зрозумілі пояснення: над науковим підходом превалював політичний, а історичнмй матеріал (часу на збір якого, природно, бракувало) ще раз слугував аргументам для продовження ідеологічної полеміки. 3 цього погляду і «Ілюстрована історія України» (1919 р, видання) теж дуже важлива для розуміння ряду важливих аспектів концепції украінської революції, особливо таких, як її причини, розстановка сил, тощо.
Отже, уже наведений короткий огляд зробленого М. Грушевським у 1917—1918 рр. дає змогу дійти цілком певного висновку про те, що передусім у його уяві оформилася та модель розвитку подій, реалізація якої мала привести до бажаної стратегічної мети. Ще більшою мірою у цьому переконує грунтовний, змістовний аналіз праць М. Грушевського, які в сумі дають досить чіткі й виважені висновки про причини української революції, її масовість, глибинність, про характер і мету революції, шляхи і засоби досягнення запрограмованих завдань, про розстановку сил, рушіїв, суперників і ворогів революції.
Отож, очевидно, що в концепціі, розробленій М, Грушевським, українська революція визначалась за характером національно-демократичною, органічно поєднувала завдання національного відродження і державотворення та необхідність соціальних зрушень в інтересах широких мас українства (демократизацію в найглибшому і сутнісному втіленні). Керівники революції мали на меті забезпечити всі можливості для повнокровного розвитку українського народу, для вільної і ефективної життєдіяльності кожного його індивіда.
Отже, для М. Грушевського безкласовість (або ж брак класової розвиненості, стратифікації) української нації зумовлювала висновки щодо обов'язкозої необхідності об'єднати зусилля різних, незалежно від національних ознак, верств населення для досягнення стратегічної мети ук-раїнської революції — всеосяжного національного відродження. Українська ж революція уявлялась достоту демократичною, понад те — соціалістичною і за змістом і за орієнтаціями та ідеалами.
Отож, є всі підстави стверджувати, що справжнім ідеологом української революції, творцем її концепції став Михайло Сергійович Грушевський. Саме його праці містять найголовніші, найвагоміші елементи платформи українського національно-визвольного руху, національного державотворення, національного відродження в цілому.
Вироблена М.Грушевським концепція, сформульовані на її основі підходи і лозунги ідейно наповнювали український рух, сприяли визначенню політичних орієнтирів, перетворенню їх у суспільну практику.