Реферат: Грушевський та Антонович. Державницька й народницька школа

До М. Грушевського його учні зверталися як до третейського судді, і цікаво, що нерідко у випадках, які стосувався державницьких проблем. Так, в одному з листів до вчителя М. Кордуба дає оцінку однієї з праць С. Томашівського і вказує на брак у ній саме державницького підходу в розв’язанні проблеми міжнародних відносин України середини ХІІ ст.

Навіть конфлікт 1913 р. (низка істориків вбачає його головну причину в непорозумінні між народником

М. Грушевським і державниками – його учнями) був радше психологічним конфліктом «батьків і дітей». В основі його – різниця поглядів репрезентантів галицької політики, до яких долучилися і деякі з учнів голови НТШ (С. Томашівський, І. Кревецький, частково І. Крип’якевич), та давніх співробітників, які мали різні особисті жалі до професора передусім через відсторонення від роботи в товаристві (І. Франко, В. Гнатюк, І. Труш). Соборницька постава голови НТШ не до вподоби була тим українським діячам, які намагалися свою політику на західноукраїнських землях не узгоджувати зі східноукраїнськими реаліями.

Дійсно, учні розійшлися з учителем у 1918 – на початку 1920-х рр. Це визнавав і сам М. Грушевський, який в одному з листів до К. Студинського називає С. Томашівського й І. Кревецького «Юдами-предателями». Негативно сприйняв видатний історик передачу без його погодження редакторства в «ЛНВ» Д. Донцову. І все ж однозначності не було і в цій проблемі. Більшість львівських учнів і далі співробітничали зі своїм учителем і ставились до нього з відповідним пієтетом.

І. Крип’якевич у 1924–1926 рр. знову зблизився з М. Грушевським, активно співпрацював в його журналі «Україна» та інших виданнях історичної секції НТШ. Логічним завершенням міцних взаємин, які, здається, у 20-х роках стали кращими, ніж були між ними на початку століття, стало написання І. Крип’якевичем першої монографії про щойно померлого вчителя.

Те саме можна сказати про В. Герасимчука й М. Кордубу. Перши?