Реферат: Індивідуальні особливості молодших школярів та застосування їх в навчально-виховному процесі

Діти з меланхолічним темпераментом надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі. Вони сором’язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин, відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю у своїх силах, поганим настроєм, острахом перед труднощами. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно. Побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах,

8

вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Чуйне ставлення учителів, батьків до таких школярів, підбадьорювання, доброзичлива і своєчасна допомога сприяють створенню життєрадісного настрою, зміцнюють волю, прагнення до успіху.

Властивості типу нервової системи, які відображаються у темпераменті, позначаються на динамічній характеристиці виявлення здібностей.

Кожній людині притаманні загальні здібності, які виявляються в усіх видах діяльності (розумові здібності, пам’ять, увага) і спеціальні (музичний слух, творча уява тощо). Для успішної життєдіяльності важливе оптимальне поєднання загальних і спеціальних здібностей. Маючи певну залежність від природи, вони є набутими феноменами. Визначальними для їх розвитку є умови життя, взаємини людини з оточуючим середовищем.

До внутрішніх факторів, які зумовлюють індивідуальні відмінності в розумових здібностях, належать особливості співвідношення двох сигнальних систем. Російський фізіолог Іван Павлов зазначав, що люди розрізняються характером свого мислення, переважанням або поєднанням певних ознак і властивостей діяльності (конкретність, логічність, образність та ін.) За індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності він виділяв кілька типів людей:

- мислительний тип, в якого переважає друга сигнальна система;

- художній тип, в якого переважає перша сигнальна система;

- середній тип, в якого обидві системи співвідносяться в діяльності приблизно однаково.

Ці “спеціальні людські” типи зумовлюють певну спрямованість

розумової активності, помітно позначаються на специфіці її саморегуляції.

У процесі навчання і виховання, під впливом конкретних умов життя і

в зв’язку з особливостями вищої нервової діяльності людини формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів,

9

почуттів, волі, спрямованості особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі.

Тому в процесі навчання і виховання треба зважати на індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учнів, тактовно, але постійно і неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.

Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від врахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня.

Він є стрижнем особистості, одним із важливих показників її індивідуальності. Залежно від обставин властивості характеру виявляється по-різному, інколи можуть бути не помітними чи змінюватися. Але для зміни психічного складу особистості потрібний тривалий час, систематичний виховний вплив, створення умов, які б унеможливили прояви небажаних рис характеру. Головне і вирішальне значення у перевихованні характеру має діяльність самої особистості, внаслідок чого у неї формуються якісно нові звички. А для цього необхідно виховувати в учнів тверде прагнення до самовиховання.

Урахування індивідуальних особливостей молодших школярів у навчанні та вихованні – це не пристосовування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосовування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильності і обдаровань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в розвитку.

10

1.1. Індивідуальний підхід до роботи зі школярами.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її інди­відуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхід­ною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на осо­бистість, треба її знати. Передусім важливо встановити до­вірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихован­цями, Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які най­більше потребують індивідуальної виховної роботи, нерід­ко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити на­слідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямову­ватися не лише на проведення бесід з конкретного приво­ду, а й наперед продуманих профілактичних розмов та ін­ших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визна­чають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагу­ють на вчинок одразу, в інших — детально аналізують йо­го і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впли­ву вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологіч­ного стану, темпераменту. В кожному конкретному випад­ку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негатив­них. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або че­рез колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповню­ють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихо­ванця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі

11

на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачи­ти координування впливів на учня педагогів, батьків і ко­лективу. Така координація здійснюється за умови щоден­ного аналізу результатів виховного впливу, обміну думка­ми з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її плану­вання, що враховує характеристики особистості й передба­чувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координува­ти всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати ці­лі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямо­ваною.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронталь­ними.