Реферат: Індоєвропейські мови
Величезний вплив на культурне і політичне життя було завоювання Сінда мусульманами у VIII ст.. і розповсюдження ісламу серед його населення.
Поетична література сіндхі періоду VIII- XV ст.. в основному присвячена легендам про святих, раджах, героях і т.п.. Зразками літературних пам’ятників є поеми про Саві і Пунхо, Дуду і Чанесаре, Момул і Рано та ін.. У них відображена боротьба сіндхів проти насильного нав’язування ісламу, боротьба за владу в країні.
Слід зазначити, що література сінді у XV ст.. розвивалась під впливом ідей ісламу, тоді як література іншими ново індійськими мовами відчули на собі величезний вплив вішнуітського руху бхакти.
В період мусульманського правління (800- 1843), оскільки офіційною мовою був персидський, поети писали персидською мовою або мовою сінді, використовуючи арабську графіку або шрифт гурмукхі.
Видатними поетами XVII ст. Були Шах Абдул Керім Булрі і Лутіфалла Кадарі. У 1600 р. Мухаммедом Маасумом було написано історію Сінда.
Період з XVIII до середини XIX ст.. характеризується розквітом поезії сінді. Цьому сприяла політична ситуація в країні: влада знаходилась у руках правителів місцевої династії Кульхваров, зацікавлених у розвитку рідної мови - сіндхі.
У 1843 р. Сінд був завойований англійцями, що, звичайно не могло не відобразитися на тематиці літературних творів. У поезії починають звучати нові ноти: ідеї суфізму поступаються місцем темам боротьби за національне звільнення.
Значним прозаїком і поетом середини ХІХ- першої половини ХХ ст.. був Мірза Калич Бег (1859- 1929).
У 1852 р. Було проведено реформу графіки сіндхі, яку було розроблено на основі арабської. Було почато роботу над складанням учбових посібників, граматик, словників сіндхі.
Велика увага приділялась перекладу на мову сіндхі з інших індійських мов (санскриту, урду, хінді, панджабі, бенгалі, гуджараті, маратхі та ін.).
В країні видається велика кількість газет і журналів (перша газета мовою сіндхі була видана у 1875 р. В Карачі).
29 червня 1962 р. у Національному зборі Пакистану вперше в історії країни було проголошено промову мовою сіндхі.
Широку боротьбу за визнання рідної мови в Індії ведуть сіндхі- індуси, які емігрували у 1947 р. з Пакистану. Так, в кінці 1957 р. в Делі відбулась перша Все індійська конференція на якій розмовляли сіндхі, яка вимагала внесення сіндхі в число “основних індійських мов”. Покійний прем’єр-міністр Індії Дж. Неру підписав заклик про те, що “сіндхі повинен отримати ті ж права, які мають інші мови”. Результатом цього заклику було рішення використовувати мову сіндхі в університетах, у Міністерстві освіти і наукових дослідженнях, в Центральному управлінні по середній освіті, в Департаменті пошти і телеграфу та ін.
Раджастхані поширена на північ від Пенджаба, в основному в штаті Раджастхан. Розмовляють нею до 18 млн. осіб. Писемність- на деванагарі.
Гуджараті - офіційна мова штату Гуджарат в Індії. Чисельність мовців 44 млн. осіб. Має власне письмо, яке подібне до скорописного варіанта деванагарі.
Носії гуджараті проживають в багатьох великих містах Індії (Бомбей, Пуна, Бангалор, Мадрас, Калькутта) і за її межами - в Пакистані (Карачі) Бірме (Рангун), Сінгапурі і в Південній Африці. Генеалогічно гуджараті належить до індо арійської групи мов індоєвропейської родини. По своєму устрою гуджараті займає проміжне положення між хінді і маратхі.
Формування гуджараті почалось з XII ст. На базі пізніх середньо індійських мов - апабхранша. На території Гуджарата в кінці І- початку ІІ тисячоліття н.е. розповсюджувалися гуджара і нагора апабхранша. Ці та інші місцеві різновиди апабхранша відобразились у граматиці Хемачандри (ХІ- ХІІ ст.). Спершу гуджараті тісно пов’язувався з діалектами раджастхані; остаточне відокремлення обох форм мов завершилося до середини ХІV- XVст. Історія розвитку гуджараті простежується по писемним пам’яткам з XV ст. Сучасний літературний стандарт мови формується з другої половини ХІХ ст. Вивченню гуджараті приділялось менше уваги ніж хінді і маратхі. Перші граматики гуджараті з’явились до середини ХІХ ст., але їх кількість невелика. Із числа досліджень з історії мови виділяється монографія Т.Н. Даве.
Література гуджараті розвивається з середини ХІІІ ст.
Література Середньовіччя має релігійний характер, в ній переважають ідеї, образи і форми з літератури санскриту і пракриту. Першим відомим поетом, який писав мовою гуджараті, вважається Нарсинх Мета (1414- 1480). Найвидатніші поеми “Говінда- гамана”, “Страта- санграма”, “Судама- чаріта”. Представником гуджаратської лірики був Премананд (1636- 1734).
Одним з перших гуджаратських драматургів був Ранчходбхаі Удайрам (1838- 1923). Його п’єси “Джаякумарі” і “Ланіта- дукхадаршана” мали величезний успіх.
Представниками сучасної гуджаратської поезії є Сундаррам, Умашанкар Джоні, Сундараджі Бетай та ін.
Маратхі - офіційна мова індійського штату Махараштра з центром Бомбей, одна з основних літературних мов Індії. Користуються нею 64 млн. 783 тис. осіб. Писемність на деванагарі.
Серед діалектів маратхі своїми фонетичними і граматичними особливостями виділяється південний конкані, розповсюджений, в основному, на території Гоа.
Власне маратхі має два головних діалекти - деші і конкані (кокні). Основні різниці між ними полягають в тому, що кокні властиві відсутні в діалекті деші назалізація голосних, а також деякі архаїчні риси флексі.
Інші діалекти і говори або суміжні з деші або мають значні відміни від нього завдяки впливу сусідніх мов і діалектів.
Література маратхі з самого початку створювалась в значній мірі на кокні, однак в теперішній час літературна мова орієнтується на діалект деші, який є провідним діалектом маратхі, на основі якого формується національна мова. Центр області Деш, де представлена зразкова мова маратхі,- м. Пуна.
Маратхі властиві ті ж риси граматичного строю і лексики, що властиві і мовам Північної Індії (хінді, Пенджабі, гуджараті, бенгалі та ін.).
Синтаксис маратхі у порівнянні з синтаксисом інших індоарійських мов відрізняється значно меншим індоєвропейським характером.
В основному словниковому фонді маратхі значне місце займають елементи, відсутні в інших індоарійських мовах. В їх число входять деякі родинні імена, назви частин тіла і багатьох інших важливих предметів і процесів.