Реферат: Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
де S0 – сума грошей, що підлягає індексації;
N0 – кількість товарів, які можна було купити за цю суму грошей
Z0 – ціни товарів до інфляційного періоду;
Z1 – ціни товарів інфляційного періоду.
Отже, в скільки разів зросли ціни на товари, в стільки разів повинна бути індексованою і сума заощаджень. Саме в стільки разів і обезцінились заощадження населення під впливом дії цього чинника. Як уже зазначалось, ціни в 1995 р. зросли порівняно з 1990 р. приблизно в 100 тис. разів. В стільки ж разів повинні були б відбутись і індексації заощаджень.
Але, на жаль, держава не поспішає виконувати свій обов`язок перед населенням. Виданий в кінці 1994 р. Президентом України Л. Кучмою указ про індексацію заощаджень населення збільшує їх лише в 2 200 разів.
Але навіть прості розрахунки вказують на помилковість таких тверджень. Наприклад, якщо у вас на ощадній книжці у 1991 році була 1000 карбованців, то, враховуючи і ту індексацію, котра уже була до цього (в 1,4 раза), ваша сума зросте до 2 680 тисяч. Якщо за 1 000 карбованців ви могли тоді придбати 25 пар жіночих чобітків, то за ці індексовані гроші – хіба що одну пару. Аналогічне і з іншими товарами, як і з продуктами харчування. Адже на ринку по суті діють старі ціни 1991 року, щоправда, збільшені в 100 тисяч разів. То ж для розрахунку коефіцієнта індексації заощаджень не треба вдаватися у якісь складні формули. Тут достатньо визначити лише індекс зростання цін загальної товарної маси. Тобто варто порівняти, що можна було придбати за певну суму грошей тоді, ще до інфляції, і яка сума грошей потрібна для придбання цього товару тепер. Оце і вся арифметика.
Але і це ще не все. Індексовану суму, як зазначається в указі Президента України, вкладник не може взяти готівкою, щоб таким чином купити необхідні товари. Гроші йому видадуть у формі сертифікатів, призначених для приватизації майна. Тому пенсіонер, який кровавими мозолями заробляв усе життя свої заощадження, щоб забезпечити власну старість, змушений, бачте, стати капіталістом, власником засобів виробництва, які йому уже ні до чого. І щоб одержати живі гроші, він повинен йти з цим капіталом (сертифікатом) на ринок і продавати його. Зрозуміло, що за безцінь. Кому це вигідно? Звичайно, хіба що тим, хто хоче стати справжнім капіталістом. А для вкладника, й особливо пенсіонера, це перетворюється в додаткові муки.
Такий складний шлях повернення грошей вкладникам пояснюють потребами уникнення нової інфляції. Якщо замість карбованців видадуть сертифікати, то вони можуть бути продані за реальні, існуючі уже в обігу гроші, а, отже, така індексація грошей не вимагає додаткової емісії грошей. Але цю ж саму проблему можна розв`язати, якщо запропонувати вкладникам купити за сертифікати або чеки необхідні їм товари. І нарешті держава сама може продавати на аукціоні своє майно і виручені гроші повертати вкладникам, як це роблять банкроти в усіх країнах світу, а не доручати цю справу тим же пенсіонерам, які не обізнані з таємницями комерції.
І тут, поряд з тим, що держава грубо порушила свої обов`язки перед вкладниками, перекладає роботу на них, ставиться все ж та мета, що й при підрахунку коефіцієнта індексації – поставити людину у таке становище, щоб вона продала свій сертифікат за безцінь. А на поверхні все буде виглядати так, ніби уряд виконав свій обов`язок, індексував заощадження, а вкладни