Реферат: Іноземці як суб єкти конституційних правових відносин

РЕФЕРАТ

на тему:

“Іноземці як суб ’ єкти

конституційних правових відносин”

Вступ

Будь-яка країна має поширювати свої конституційні права, свободи та обов’язки не тільки на своїх громадян, але й на осіб, які у тій чи іншій ролі перебувають на її території. Тому, з точки зору конституційного права, є важливим дослідження іноземців у ролі суб’єктів конституційних правових відносин.

В Конституції та Законі України "Про правовий статус іноземців" пішли по шляху зрівняння у правах своїх грома­дян і іноземців, за винятками, встановленими Конституцією України, законами або міжнародними договорами України. Різниця тут полягає в тому, що всі права, свободи та обов'язки належать громадянам України, інші, як права лю­дини, — іноземцям.

Зокрема, Закон передбачає, що іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, став­лення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

1. Поняття іноземців, їх правовий статус на території України

Поряд з громадянами України на її території перебува­ють іноземці та особи без громадянства, а також біженці і мігранти. У загальному вигляді основи правового статусу перших порівняно зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і методами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи між­народними договорами України[1] .

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

В той же час слід врахувати, що розбіжність принципів набуття і припинення громадянства у ряді країн породжує такий стан, як безгромадянство і багатогромадянство.

Правовий статус осіб, які не мають громадянства, у біль­шості країн світу збігається з правовими положеннями іно­земних громадян. Це повною мірою збігається з конституційним законодавством України, зокрема зі ст. 26 Конституції України і Законом України "Про правовий статус іноземців", прийнятим 4 лютого 1994 р.

Стаття 1 цього Закону визначає поняття "іноземці".

Іноземцями визнаються іноземні громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства — апатриди тобто особи, які не належать до громадянства будь-якої держави[2] .

Деякі держави (Болгарія, Іспанія) у своїх конституціях виділяють права та обов'язки, які притаманні всім, а також такі, що належать лише громадянам цих держав.

В Конституції та Законі України "Про правовий статус іноземців" пішли по шляху зрівняння у правах своїх грома­дян і іноземців, за винятками, встановленими Конституцією України, законами або міжнародними договорами України. Різниця тут полягає в тому, що всі права, свободи та обов'язки належать громадянам України, інші, як права лю­дини, — іноземцям.

Зокрема, Закон передбачає, що іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, став­лення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Мі­ністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чин­ності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Кон­ституції і законів України, шанувати традиції та звичаї наро­ду України.

Закон України "Про правовий статус іноземців" визна­чає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні[3] .

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та імміг­рувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з гро­мадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших випадках, передбачених законами України. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або

для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки від­повідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається За­коном України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабі­нетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з Украї­ни після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змі­нюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх націо­нальні паспорти або документи, що їх замінюють.

Відповідно до Конституції та законодавства України іно­земцям може надаватися притулок.

Іноземці можуть також набути статусу біженця з підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 р.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--