Реферат: Інституційна система Європейського союзу
Для забезпечення роботи ЄК у тісному контакті з урядами держав-членів ЄС, їй підпорядковані комітети, до складу яких входять представники урядів. Це комітети трьох видів: консультативні, адміністративні та регулюючі. Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів щодо питання, яке розглядається.
Незважаючи на те, що ЄК повинна всебічно розглянути зауваження консультативного комітету, вони не обмежують її при прийнятті рішення і тому консультативний комітет не може безпосередньо вплинути на результати розгляду питання в ЄК. Процедуру консультативного комітету використовують в основному при розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку.
Адміністративні комітети створені для вирішення проблем аграрного ринку. Кожний такий комітет розглядає питання відповідної категорії продуктів. Процедура полягає в тому, що та пропозиція, якій ЄК передбачає надати правовий статус, подається на розгляд відповідного адміністративного комітету. Останній приймає рішення кваліфікованою більшістю, причому вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів.
І в цьому випадку ЄК приймає рішення незалежно від висновків комітету - лише враховуючи їх, тому Комісія залишається абсолютно вільною у виборі. Проте, якщо висновки комітету і ЄК не збігаються, справа передається у Раду Міністрів, яка може переглянути рішення ЄК протягом місяця. Якщо ж рішення ЄК співпадає з висновками комітету або ж останній не зміг визначитись (не набрав кваліфікованої більшості голосів ні "за", ні "проти"), то рішення Комісії є остаточним і не підлягає оскарженню у Раді.
Регулюючі комітети працюють на тих же засадах, що й адміністративні, але в інших галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони навколишнього середовища тощо. У регулюючого комітету більш широке коло питань, які можуть бути оскаржені в Раді Міністрів. Якщо заходи, що плануються ЄК, суперечать думці комітету або якщо комітет не визначив свою позицію, Комісія виходить до Ради Міністрів зі своїми пропозиціями. У цьому випадку Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.
Якщо рішення не вдається прийняти протягом відповідно визначеного терміну після надходження матеріалів (як правило - три місяці), Комісія приймає рішення на свій розсуд. Винятком є ті випадки, коли Рада Міністрів чітко висловила своє ставлення та відхилила пропозиції ЄК простою більшістю. У таких випадках ЄК не може приймати рішення з цього питання, а повинна надати нову пропозицію.
Існує також спеціальна процедура прийняття рішень при розгляді заходів торговельної політики. Ця процедура дозволяє ЄК приймати рішення прямої дії після того, як вона була ознайомлена з висновками консультативного комітету. Проте ці рішення мають бути схвалені Радою Міністрів у тримісячний термін. У протилежному випадку вони анулюються.
Існуюча в ЄС процедура підготовки та прийняття рішень є складною, проте закладений у ній механізм перевірок та противаг забезпечує демократичність процесу, ґрунтуючись на відкритій дискусії, консультаціях та консенсусі.
2. Прийняття рішень Радою Євросоюзу після ратифікації Лісабонського договору
З 1 грудня 2009 року набрав чинності Лісабонський договір - новий основний документ ЄС, ратифікований всіма 27 країнами-членами. Лісабонський договір був підписаний 13 грудня 2007 року. Ним внесено зміни до Договору про Європейський Союз та Договору про запровадження Європейського Співтовариства. Цей договір став своєрідним виходом із конституційної кризи в ЄС Документ спрямований на спрощення процедури прийняття рішення в рамках Євросоюзу і посилення його ролі у світовій політиці, допоможе зробити Європу більш демократичною і ефективною.
Договір засновує дві нові посади - президент ЄС і глава європейського зовнішньополітичного відомства. Першим президентом Європейської Ради став бельгійський прем'єр Херман ван Ромпей, главою дипломатичного відомства - британка Кетрін Ештон, яка очолювала раніше комісію ЄС з питань торгівлі
Як верховний представник з міжнародних справ баронеса Ештон буде мати більші повноваження і ширший штат дипломатичної служби.
Одним з ключових нововведень Лісабонського договору [1] є скасування права вето держав-членів одразу в декількох областях, в тому числі в боротьбі зі змінами клімату, в питаннях енергобезпеки і екстреної допомоги.
Абсолютна одностайність як і раніше, буде необхідною для прийняття рішень з питань оподаткування, міжнародної політики, оборони та соцзахисту.
Після ратифікації Лісабонського договору Європейський парламент, з одного боку, став значущішим, оскільки матиме статус, рівний статусу Ради, а з другого, планується оптимізувати його діяльність, зокрема шляхом зменшення кількості депутатів до 750.
Запровадження нового правила прийняття рішень «подвійною більшістю» дасть Євросоюзу можливість уникати «патової ситуації» під час ухвалення рішень, до того ж забезпечить належне представництво всіх громадян держав-членів у процесі їх вироблення. З 1 листопада 2014 року голосування в Раді з питань, які не є пропозиціями Комісії чи Високого представника Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки, потребуватиме кваліфікованої більшості принаймні у 72% членів Ради, що представляють держави-члени, населення яких становить близько 65% населення Союзу. Також у разі, якщо не всі члени Ради братимуть участь у голосуванні, кваліфікованою більшістю вважатимуться голоси 55% членів Ради, що представляють держави-члени, які беруть участь у голосуванні та населення котрих становить близько 65% населення Союзу. Блокувальна меншість має складатися хоча б із мінімальної кількості членів Ради, що представляють понад 35% населення держав-членів, які беруть участь у голосуванні, плюс один член. Утримання під час голосування не перешкоджатиме прийняттю рішення, що потребує одностайності.
Таким чином, Лісабонський договір істотно (на цілих 44 позиції) збільшує кількість сфер, де рішення ухвалюватимуться кваліфікованою більшістю, а не одностайно. Іншими словами, у цих сферах держави-члени ЄС втрачають право вето. Серед них – сфера свободи, безпеки та юстиції (прикордонний контроль, надання притулку, імміграція, Євроюст та Європол), деякі питання у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, сфери енергетики, інтелектуальної власності, гуманітарної допомоги тощо.
Євросоюз досить повільно просувається шляхом інтеграції, поступово долаючи складнощі і перепони. ЄС перетворюється на складний структурний елемент політичної і економічної організації субконтиненту. Разом з тим ЄС вступає у період складної внутрішньої трансформації, яка матиме вагоме значення для його майбутнього і для майбутнього Європи.
Висновки
Правова динаміка системи ухвалення рішень Європейського союзу заснована на демократичних тенденціях в міжнародному праві, оскільки методи ухвалення рішень в ЄС залежать від ієрархії питань, а процедури - від консенсусу в державах-членах. Аналіз нормативно-правових документів ЄС показує, що одним з основних завдань Союзу є, з одного боку, поліпшення системи ухвалення рішень, яка могла б спрощувати механізми взаємодії держав у всіх сферах, а з іншої - враховувала б, по можливості, правоздатність як ЄС, так і окремих його членів. Специфіка правової класифікації використовуваних методів ухвалення рішень в Європейському союзі полягає в тому, що вона грунтується на юридичних властивостях рішень, враховує інститут, в якому вони оформляються в закінченій формі, а також процедури проходження і ухвалення рішень. Саме процедури є стримуючим правовим механізмом в уніфікації і рішень, і методів їх прийняття, оскільки функціонально направлені на повноціннішу і конструктивнішу реалізацію правоздатності держав-членів ЄС. Метод ухвалення рішення кваліфікованою більшістю при використанні зваженого голосування є інноваційним методом, застосовуваним в рамках різних міжнародних організацій. Найбільший розвиток цей метод отримав в Європейському союзі. Змінюючись з часом, він служить посиленню «ваги» думки окремих держав-членів при процедурі ухвалення рішень.
Багато державних діячів сподіваються, що Лісабонський договір зміцнить ефективність ухвалення рішень в ЄС, вдосконалить його внутрішню демократичність та сприятиме консолідації європейської зовнішньої політики, стане новим виміром розбудови Європи.
Україна має враховувати тенденцію розвитку Євросоюзу в реалізації свого євроінтегрційного курсу, ставлячи за мету стати частиною об’єднаної, стабільної та процвітаючої Європи без розподільчих ліній.
Список використаної літератури
1. Конституційні акти Європейського Союзу .Частина I/ Упорядник Г.Друзенко,за загальною редакцією Т.Качки.-К.: Юстініан, 2005 р.- 512 с.
2. Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів (2001/C80/01). /Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, N 12, грудень, 2002 р.
3. Ентін Л. М. Право Европейского Союза: основные категории и понятия: Навч. посібник. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - 101с.
4. Ентін Л.М. Інституційна структура та механізм прийняття рішень у Європейському Союзі: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони". - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. — 136 с.
5. Паппас Спірос. Європейське управління: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні ; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони".-К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004.-192 с.
6. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. – М.: Юристъ, 2002. – 925 с.
7. Рудік Олександр Миколайович. Конституція ЄС: етапи розробки та основні положення / Національна академія держ. управління при Президентові України. Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. — 84 с.
8. Шевчук С., Кравчук І. Ніццький договір та розширення ЄС / С.Шевчук (наук.ред.), А. Пендак (пер.). – К.: Логос, 2001. – 195 с.