Реферат: Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ре­сурсів, підвищення ефективності еко­номічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

9. Саме на європейському фінан­совому ринку, який сьогодні є най­більшим у світі, Україна може мобі­лізувати кошти, необхідні для забез­печення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцент­ровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товар­ного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Євро­пейського Союзу великою мірою визна­чатиметься саме якісним рівнем спів­робітництва України з цим інтегра­ційним угрупованням. [3]

Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати склад­ність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку європейських країн, у тому числі тих, рівень еконо­мічного розвитку яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Бри­танія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення Європейського Союзу. [25]

Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і попу­лістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забез­печення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної без­пеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування супереч­ностей, сприяє стабільності у відно­синах з усіма сусідами. В цьому кон­тексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відпо­відних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на євро­пейському континенті - перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані еко­номічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Мож­ливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зов­нішнього тиску. Після початку роз­ширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом озна­чатиме самоусунення від загальноєв­ропейських процесів і небезпеку ізо­ляції. В такому разі ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

1.2. Нормативно-правова база відносин України з ЄС.

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і - в ширшому розумінні - свою незалежність на "поверненні до Єв­ропи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Євро­пейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які вис­ловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демокра­тичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членс­тва в Європейському Союзі було про­голошено стратегічною метою, а отри­мання статусу асоційованого члена ЄС - головним зовнішньополітичним пріо­ритетом України у середньотерміновому вимірі. [18]

У 1998-1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно з Угодою про партнерство і співробіт­ництво (УПС) і проведено перші засі­дання Ради (8-9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада1998 р.) з питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а також перше робоче засідання Комітету парламент­ського співробітництва (ЗО листопада - 1 грудня1998 р.). Регулярні консультації між Україною і "Трійкою"ЄС та саміти Україна -ЄС стали нормою двосто­ронніх взаємин, все це відображено у Таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Розвиток стосунків Україна – ЄС :

базові стратегічні нормативно-організаційні документи.

На відмінувід інших центрально-східноєвропейськихкраїн, які мають з Європейським Союзом угодипроасоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередніперегово­ри про вступ до нього,в УПС прямо нейдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перс­пективи набуття Україною повноправ­ного членства в ЄвропейськомуСоюзі ів Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.Разомз тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" іпривітав її "проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, роз­раховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше від­повідає інтересамЄвропейського Союзу, було,зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи тадопоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільнастратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питанняпромайбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувалановісфери і можливостідля поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриютьУкраїні дверідо Європейського Союзу. [19]

Очевидно,що сучасні слабкієвроінтеграційні позиції України та її невід­повідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є зако­номірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ- Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Доміну­вання "декларативної" і брак "імплементаційно'і" культури в органах вико­навчоївлади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріори­тетностіполітики європейської інтег­рації у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейськоїї інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угодипро партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсуватибрак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опози­ційністю" Верховної Ради.

1.3. Гармонізація Українського законодавства з Європейським.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток полі­тичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах - членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачаєреформування її правовоїсистеми та поступове приведенняу відповідність із європейськими стан­дартами іохоплює приватне, митне, трудове,фінансове, податкове зако­нодавство, законодавство про інтелек­туальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічніправила і стандарти,транспорт, а також інші галузі, визначеніУгодою про партнерство та співробітництво. Важ­ливим чинником реформування правової системи України слід вважатиучасть України у конвенціях Ради Європи,які встановлюють спільнідля цієї організації та ЄС стандарти.

Етапами правової адаптації є ім­плементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод,приведення чинного законодавства Україниу відповідність із стандартами ЄС,створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідністьіз нормами ЄС. [25]

Євроінтеграція має стати першочерговим пріоритетом для всіх гілок і рівнів влади в Україні, Під цим кутомзорупослідовне здійснення адміністративної реформи має містити чітку реалізацію цієї пріоритетності і забезпечити відповідні зміни в структурі міністерств і відомств та механізмах міжвідомчої координації. Досвід іншихцентрально-і східноєвропейських країн свідчить, що доцільним є запровадження посади Спеціального уповноваженогоУряду з питань європейської інтеграції у ранзі міністра, наділеного необхідними повноваженнями з координаціїзусильусіх органів виконавчої влади щодо співпраці з ЄС.

Для більш плідної координації ді­яльності Уряду та Верховної Ради варто було б створити в парламенті спеціальний Комітет з питань євро­пейської інтеграції.Така новація логічно відбивала б стратегічність напряму європейської інтеграції,сприяла б більшій симетричності міжпарламент­ських контактів і ефективнішому пар­ламентському контролюза процесомєвропейської інтеграції, надто ж у напряму гармонізаціїзаконодавства України із законодавством ЄС. Комітет у закордонних справах такожмав би відстежувати питання європейської інтеграції,але це не було б його основною функцією.Такий розподілкомпетенції існуєпрактично в усіх парламентах країн-кандидатів на вступ до ЄС. Уцілому Верховна Рада, як інститут, що прямопредставляє гро­мадян України,могла б відігравати помітнішуроль у заохоченні кращого розуміння і підтримкисуспільствомпроцесу європейської інтеграції. [26]

Реалізаціяєвропейського виборувимагаєне тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовленихкадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному і місцевомурівнях,Загальна програма перепідготовки і навчаннямає забезпечити необхідні знання і навички щодо розуміння цілей інтеграції і Європейського Союзу, його основних інституцій і процесу ухвалення рішень, вміннявести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. Спеціальніпрограми перепідготовки службовців за секторами мають супро­воджувати і дещо випереджати процес гармонізації законодавства та імп­лементації УПС. На державному рівні необхідно визначити політику перепід­готовкиі навчання, Її конкретні цілі, провести аналізпотребі наявних ресурсів, оцінити зміст і вплив навчаль­них курсів,врахувати механізми моти­вації державних службовців щодо участі у навчальних програмах і програмах перепідготовки. На порядку денномумаєбутивдосконалення і посилення інс­титуцій, що пропонують курси з питань європейської інтеграції, атакож прис­корення запровадження відповідної спеціалізації у рамках навчальних програм університетів таінститутів, як це передбачається Стратегією інтег­рації України до Європейського Союзу. Має бутистворена і підтримуватися база даних з питаньєвропейськоїінтеграції. [10]

Особливу увагу слід приділити проблемі імплементації. Найближчим часом має бути проведена інвен­таризація виконання Стратегії інтеграції і відповідних постанов Уряду, імпле­ментації УПС. Підготовка і видання Білої книги з питань європейської інтеграції України може стати надзвичайно важливим кроком у цьому напрямі. Цілком неадекватною сучасним потре­бам є якість експертно-наукових роз­робок про європейську інтеграцію України. На порядку денному стоїть розробка і дискусія щодо можливих сценаріїв "входження в Європу" у світлі Копенгагенських критеріїв. Для того, щоб успішно імпортувати успіхи інших країн і уникнути запозичення їх помилок, треба приділити особливу увагу дослідженню досвіду європей­ської інтеграції країн-кандидатів на вступ до ЄС, що перебувають на різній стадії готовності. При цьому важливо пам'ятати, що такий аналіз завжди має підтримувати і стимулювати відповідні дії, а не бути просто ще однією аналі­тичною вправою.

Європейська інтеграція має стати не тільки пріоритетом для всіх владних структур, а й свідомим вибором сус­пільства в цілому, 3 огляду на це оче­видною є потреба в широкомасштабній інформаційно - просвітницькій програмі, завдяки якій суспільство значно поліп­шило б знання про природу і сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС тощо. Це положення міститься в Стратегії інтеграції, але поки що не виконується. Ініціатива тут має належати Уряду, який повинен підтримувати постійний діалог із суспільством стосовно реалізаціїсвоєї європейської політики.Варто запо­чаткувати постійно діючийфорум для представників неурядових організацій. на якому вони малиб можливістьконсультуватися і дискутувати з уря­довими структурами і політиками. Це, до речі, допоможе Україні краще пред­ставлятисебе як сильного партнера і повноправного учасника процесу єв­ропейської інтеграції. Якщо ми хочемо, щобнас саме такими сприймали І відповідно поводились,треба бутиго­ товими на рівних дискутувати з приводу всіх поточних проблем євроінтеграції, а не тільки тих,що стосуються відносин України з ЄС. [11]

Українітакож варто подбати про подолання необізнаності Європи про Україну,зцією метою Уряду варто розробити спеціальну програму "про­сування" України в ЄС та всіляко сприяти налагодженню й розвиткові широких зв'язків з країнами-членами ЄС.

Також варто не тільки запитувати, що Європейський Союз може дати Україні, а й шукати пере­конливі аргументи того, що Україна мо­же дати Європейському Союзу. Чим упевненіше ми відповідатимемо на ці запитання, тим переконливіше будемо виглядати і діяти.

В висновку до цього розділу можна зазначити, що європейська інтеграція - це магіст­ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро­можності вітчизняного товаровироб­ника, вихід на світові ринки, насам­перед на ринок ЄС.

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС.

2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС.

Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.

З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потен­ціал, на її місцесеред інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.