Реферат: Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил
3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія Норвегія,
Швейцарія, Ліхтенштейн.
4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва
(АТЕС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур Таїланд, Нова Зеландія,
Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни Тайвань, Гонконг, Японія, Південна
Корея, Китай Канада, США, Мексика, Чилі.
5. МЕРКОСУР — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.
6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) —Ангола Ботсвана,
Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Південно-Африканська
Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.
7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) — Кот
дівуар, БуркІна-фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.
8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) -
Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал.
9 .Андський пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор Перу Болівія.
Своє завершення цей економічний інтеграційний процес одержав з моменту укладання між цими шістьма державами 25 березня 1957р. у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву спільного ринку. Паралельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другий західноєвропейський інтеграційний блок — Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, а з 1961р. - в якості асоційованого члена — Фінляндія.
Європейський союз (ЄС) виник на базі Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), договір про створення якого був підписаний, як вище зазначалося, у Римі 25 березня 1957 р. і набрав сили 1 січня 1958 р.
Тенденція до економічної інтеграції отримала поширення і серед країн, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці, Азії виникло близько 20 економічних угруповань. Причини інтеграції розвинутих країн та країн, що розвиваються, різні. У випадку з розвинутими країнами інтеграція породжується високим рівнем розвитку продуктивних сил, що переросли національні межі, і прагненням підприємств розширити сферу свого панування. Щодо країн, що розвиваються, то економічна інтеграція породжується скоріше низьким рівнем розвитку економіки, прагненням завдяки об'єднанню створити кращі умови для індустріалізації і становлення національної економіки, послабити свою економічну залежність від західних держав.
У Латинській Америці ще на початку 1960-х рр. були створені два економічних угруповання - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яку пізніше перетворили в Латиноамериканську асоціацію інтеграції, і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Крім того, в цьому регіоні виникли Андський пакт розвитку (МЕРКОСУР), Карибське співтовариство (КАРИКОМ).
В Африці діють два угруповання західно-африканських країн -ЕКОВАС і КЕАО та ряд інших. В Азії вирішальну і зростаючу роль відіграє АСЕАН. Розширюється Організація економічного співробітництва, що об'єднує країни центральної Азії.
Таким чином, міжнародна торгівля в даний час проходить під знаком розвитку інтеграційних процесів. Результатом цього є зростання масштабів і якісних змін характеру міжнародної торгівлі, що впливає на інтернаціоналізацію економічного життя всіх країн світу.
З. Необхідність включення економіки України в систему світового господарства. Участь України в світових інтеграційних процесах.
Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Перші кроки в цьому напрямі в Україні вже зроблено, а саме — прийняті нові Кримінальний, Земельний, Сімейний, Цивільний, Бюджетний кодекси, і інші не менш важливі законодавчі документи.
Україна має все необхідне для включення її у процеси регіоналізації міжнародного співробітництва. Безумовно, це, перед усім, її вигідне геоекономічне положення (яке надає їй важливу роль транзитної країни між Європою і Євразією). Україна займає велику територію на південному-сході Європи; має вихід до Азовського і Чорного морів, знаходиться на схрещенні торгових шляхів: з півночі Європи - на південь, на азіатський і африканський континенти, в арабський світ, а також з заходу, з країн Європейського Союзу, на схід, у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону; має сухопутний і морський кордон з великою кількістю сусідів. По-друге, Україна має досить значний економічний потенціал (збільшення якого у 2003-2004 рр. отримало нового поштовху), що дозволяє їй бути активним експортером і імпортером товарів, давальницької сировини і послуг.
За роки, що минули з моменту здобуття Україною незалежності, безумовно одним із стратегічних курсів для нашої країни є інтеграція до європейських структур шляхом набуття асоційованого, а згодом і повного членства в Європейському Союзі (ЄС). Це наочно підтверджується
поглибленням конструктивного співробітництва України з ЄС та іншими міжнародними організаціями.
Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також необхідністю подолання її штучної відокремленості від світового господарства внаслідок одностороннього розвитку в рамках високоспеціалізованих колишніх СРСР та РЕВ, деформованих зовнішньоекономічної політики і механізмів зовнішньоекономічної діяльності та ін.
Очевидно, що успіх досягнення мети України щодо європейської інтеграції залежатиме від послідовності, е