Реферат: Інтраопераційна профілактика ускладнень хірургічного лікування стоматологічних хворих
Об’єкт дослідження – післяопераційний рановий процес у хворих стоматологічного профілю після хірургічного втручання.
Предмет дослідження – вплив методики інтра- та післяопераційної профілактики (з використанням препаратів «L-лізину есцинату» і «Тіотріазоліну») на клінічний перебіг запальних і відновних реакцій у м’яких тканинах щелепно-лицевої ділянки, а також на показники лабораторних і функціональних методів дослідження у хворих після хірургічного лікування аденоми привушної залози.
Методи дослідження – клінічні, біохімічні, цитобіохімічні, цитологічні, а також додаткові функціональні (електродермографія і локальна термометрія) з метою оцінки ефективності хірургічного лікування хворих стоматологічного профілю в умовах застосування традиційного і запропонованого методів медикаментозної терапії. Статистичний метод для визначення вірогідності результатів.
Наукова новизна дослідження. Вперше розроблено методику інтра- та післяопераційної місцевої і загальної терапії ранового процесу із застосуванням препаратів «L-лізину есцинату» і «Тіотріазоліну» та підтверджено її ефективність. Уперше на тлі використання згаданих препаратів вивчено цитобіохімічні показники лактатдегідрогенази (ЛДГ) і сукцинатдегідрогенази (СДГ) нейтрофілів периферичної крові, ЛДГ в сироватці крові, продуктів ліпідного обміну (ліпопротеїни високої щільності – ЛПВЩ, ліпопротеїни низької щільності – ЛПНЩ, холестерин, тригліцериди) і ПОЛ – малоновий діальдегід (МДА) у сироватці крові, а також результати цитології у прооперованих хворих стоматологічного профілю. Крім того, вивчено зміни значень локальної термометрії і біопотенціометрії в умовах використання запропонованих лікувально-профілактичних медикаментозних засобів.
Обґрунтовано за допомогою клініко-лабораторних досліджень доцільність використання запропонованого методу інтраопераційної профілактики ушкоджень хірургічного лікування стоматологічних хворих.
Проведено порівняльну оцінку ефективності традиційного і запропонованого методів інтра- і післяопераційної профілактики із включенням препаратів «L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну».
Новизна і пріоритетність дисертаційного дослідження підтверджується рішенням Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності про видачу двох патентів на винахід: «Спосіб профілактики післяопераційних ускладнень у хірургічній стоматології» (№ U2006 02455 від 15.09.2006 р.), «Спосіб оцінки процесів репарації в м’яких тканинах щелепно-лицевої ділянки» (№ U2006 09481 від 15.02.2007 р.).
Практичне значення одержаних результатів дослідження. Розроблено методику інтра- та післяопераційної профілактики ускладнень хірургічного лікування хворих стоматологічного профілю, в основу якої покладено поєднане використання препаратів «L-лізину есцинату» і «Тіотріазоліну», що мають комплексну місцеву і загальну дію.
На підставі результатів поглибленого клінічного обстеження хворих встановлено, що в ранній післяопераційний період у хворих основної групи на тлі застосування запропонованої методики запальні реакції (гіперемія, набряк, інфільтрація, больовий компонент, ексудація) мають менш виразний і тривалий перебіг. Це сприяє зменшенню кількості ранніх післяопераційних ускладнень (кровотеч з рани, гематом, надмірного набряку, больової реакції, нагноєння), а надалі – поліпшенню якості рубця, що сформувався.
Визначено оптимальний прогностичний комплекс лабораторних методів діагностики активності перебігу запальних і відновних реакцій у м’яких тканинах щелепно-лицевої ділянки, що дає змогу простежити особливості змін у паравульнарній зоні в післяопераційний період і дати їм комплексну оцінку.
Обґрунтовано доцільність внесення змін у комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зменшення кількості післяопераційних ускладнень у хворих стоматологічного профілю.
Розроблена автором методика інтра- та післяопераційної профілактичної терапії впроваджена і успішно застосовується у щелепно-лицевому відділенні Кримської республіканської клінічної лікарні ім. М. О. Семашка (м. Сімферополь), Міській стоматологічній поліклініці (м. Сімферополь), Обласній клінічній стоматологічній поліклініці (м. Херсон), Обласній клінічній стоматологічній поліклініці (м. Одеса). Результати дослідження використовують у навчальному процесі на кафедрах загальної стоматології факультету післядипломної освіти Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського МОЗ України, хірургічної стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти та хірургічної стоматології Вінницького державного медичного університету.
Особистий внесок здобувача. Автором проаналізовано наукову літературу за темою дисертації, проведено патентно-інформаційні пошук. Під науковим керівництвом завідувача кафедри хірургічної стоматології Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського доктора медичних наук, професора С. Г. Безрукова сформульовано мету та завдання. Автор особисто зібрав і систематизував фактичний матеріал, проаналізував та провів інтерпретацію і статистичну обробку отриманих результатів, оформив висновки і практичні рекомендації за результатами дослідження. На базі біохімічної лабораторії 8-ї міської лікарні і лабораторії при відділенні реанімації Кримської республіканської установи «Клінічної лікарні ім. М. О. Семашка» виконано біохімічні дослідження, у лабораторії при КДМУ – цитобіохімічні. Цитологічне дослідження мазків-зішкребків проведено на кафедрі патологічної анатомії КДМУ* . Здійснено статистичну обробку результатів, написано й оформлено всі розділи праці, сформульовано висновки і практичні рекомендації.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної праці викладено та обговорено на: науково-практичній конференції, присвяченій 105-річчю від дня народження С. І. Геогієвського (20 листопада 2003 р., м. Сімферополь); I з’їзді Асоціації стоматологів АР Крим (26 листопада 2004 р., м. Сімферополь); науково-практичній конференції, присвяченій 27-річчю стоматологічного факультету Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського (9 грудня 2005р., м. Сімферополь); II науково-практичній конференції «ВАПРЕХ» «Пластична, реконструктивна та естетична хірургія» (7–8 червня 2006 р., м. Київ); всеукраїнській науково-практичній конференції «Нові технології в стоматології і щелепно-лицевій хірургії» (3–4 листопада 2006 р., м. Харків).
Публікації. Результати досліджень викладено в 11 наукових публікаціях, з них 10 статей надруковано в збірниках і журналах, що увійшли до переліку, затвердженого ВАК України.
Одержано два патенти на винахід: «Спосіб профілактики післяопераційних ускладнень у хірургічній стоматології» (№ U2006 02455 від 15.09.2006 р.) та «Спосіб оцінки процесів репарації в м’яких тканинах щелепно-лицевої ділянки» (№ U2006 09481 від 15.02.2007 р.).
Обсяг і структура дисертації. Дисертаційний матеріал викладено на 176 сторінках машинописного тексту. Праця складається зі вступу, огляду літератури, розділу «Матеріал і методи дослідження», двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та практичних рекомендацій. Список літератури містить 192 джерела. Робота ілюстрована 47 рисунками, 28 таблицями.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Матеріали і методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань проведено клініко-лабораторне обстеження та лікування 126 пацієнтів обох статей віком від 20 до 50 років.
Хворих госпіталізовано у відділення щелепно-лицевої хірургії КРУ «КЛ ім. М. О. Семашка» (м. Сімферополь) у плановому порядку для оперативного лікування аденоми привушної залози (патологію обрано як модель стандартної операційної травми м’яких тканин обличчя і шиї). Пацієнти не мали супутньої патології, а хірургічне втручання проводили на неінфікованих тканинах, коли не спостерігалося ознак місцевих запальних реакцій. При цьому операційне поле не мало прямого сполучення з ротоглоткою і дихальними шляхами (джерела вторинного інфікування були мінімальні). Новоутворення були малих і середніх розмірів (до 4 см).
Аденому привушної залози до операції діагностовано на підставі даних клінічного огляду і типової локалізації пухлини. Проводили загальноприйняте клінічне і лабораторне дослідження.
Хворим виконували малотравматичне хірургічне втручання – часткову паротидектомію із проведенням загальноприйнятого розрізу за Г. П. Ковтуновичем (1953).
Пацієнтів розподілено на 2 групи. Профілактичну терапію призначали з перших хвилин операції як в основній, так і в контрольній групах. У основній групі додатково вводили «Тіотріазолін» та «L-лізину есцинат». Після проведення загального знеболення, перед розрізом шкіри, тканини паравульнарної зони інфільтрували 2,0 мл 2,5 % розчину «Тіотріазоліну» (препарат заздалегідь розбавляли 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Також під час операції внутрішньовенно вводили 5,0 мл 0,1 % «L-лізину есцинату» (розбавляли 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Через 8–10 год. після операції внутрішньовенно вводили «L-лізину есцинат» у описаній вище концентрації. Протягом 7–9 діб додатково призначали таблетовану форму «Тіотріазоліну» (по пігулці двічі на добу). При цьому дотримували рекомендацій виробників, викладених у інструкції.
У контрольній групі проводили традиційну інтраопераційну медикаментозну профілактичну терапію (В. О. Кудінов; 1990). Тричі в м’які тканини операційного поля (перед, у кінці втручання, а також протягом 2–3 діб лікування) призначали контрикал (5.000–10.000 ATО), розбавлений в 10–20 мл 0,5 % розчину лідокаїну.
Проведено клініко-лабораторне обстеження хворих обох груп. Для цього, крім клінічних спостережень, додатково застосовували функціональні, цитобіохімічні, лабораторні і цитологічні методи дослідження. Клінічне обстеження пацієнтів проводили у віддалені періоди (6 і 12 міс).
Для клінічного обстеження використовували загальноприйняті методи контролю за перебігом ранового процесу. Тобто опитування хворого, місцевий огляд, пальпацію тканин у ділянці хірургічного втручання. Для оцінки активності запальних реакцій і темпів репаративного процесу в різні терміни післяопераційного періоду використовували такі критерії: біль у ділянці операційної травми, наявність гіперемії, набряку, запального інфільтрату, характеру ексудату з рани. Визначали якість співставлення країв рани, стан швів, терміни епітелізації поверхні, параметри рубця, що формувався (колір, консистенція, ширина, висота і т. ін.).
Больовий компонент у паравульнарній ділянці оцінювали за суб’єктивним відчуттям хворого (з його слів). Звертали увагу на мимовільний біль і болючість під час пальпації тканин. Інтенсивність симптому оцінювали як слабку, помірну, виразну (В. В. Мартіросян, 2006).
Гіперемію шкіри оцінювали за ступенем виразності (В. Р. Мороз, 2007). Виділяли 4 ступені: відсутність гіперемії; незначна (1–5 мм від лінії швів); помірна (6–8 мм) і виразна (9 мм і більше).
Враховували також наявність набряку і ступінь його виразності (немає, незначний, помірний, виразний).
Шляхом пальпування тканин у ділянці хірургічної травми визначали наявність запального інфільтрату, а також ступінь його поширення і щільність.