Реферат: Інвестиційний клімат в Україні
- інвестиційна діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);
- інвестиційна політика (складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у вигляді встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);
- інвестиційна співпраця (вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);
- інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).
Зазначимо, що в зв'язку з поганим інвестиційним кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.
Формування управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.
Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.
Управління інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.
Як бачимо, категорія “інвестиційний клімат” є надзвичайно важливою у фінансовій науці і, очевидно, повинна розглядатися як фундаментальна. Оперування нею дозволить не тільки краще зрозуміти природу інвестиційних процесів, але і більш ефективно управляти ними.
1.2.Оцінки сучасного інвестиційного клімату
В наукових виданнях останніх років, в засобах масової інформації інвестиційний клімат в Україні одностайно оцінюється як поганий, а інвестиційна діяльність – як незадовільна.
Так, а статистичному довіднику “Україна за роки незалежності 1991-1998” акцентується, що сьогодні інвестиційна діяльність держави та інших учасників не відповідає вимогам збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел фінансування та активізації зусиль інвестора .
Аналогічні оцінки переважали і у доповідях учених на конференції “Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання”, яка відбулася 8-10 квітня 1997 р. Так, професор І.М.Школа, який оцінив інвестиційний клімат в Україні, як незадовільний, наголошував, що для його поліпшення слід забезпечити:
- стабільність законодавчої бази;
- зменшення обмеження на приватну власність для іноземців;
- зниження рівнів податків і мит;
- зведення до мінімуму бюрократизму та злочинності .
Оцінки інвестиційного клімату України стали ще критичнішими після того, як Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., згідно з яким мала бути призупинена зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Особливо гостро вони прозвучали на організованому Інститутом трансформації суспільства 25 березня 1999 р. “круглому столі” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». Так, Олег Соскін , радник Президента України виділи кілька негативних процесів, які стали свідченням погіршення інвестиційного клімату після прийнятого розпорядження:
1. Загострилася конфліктна ситуація навколо підприємств з американськими інвестиціями, яка розглядалася у Конгресі США. Серед них виявилися: “Гала Радіо”. “Елаєнт-Київ”, “Дженерейшн Юкрейн”, “Гранд-отель”, “Перехід Мідіа”, “Ар енд Джей Трейдінг” та “Скоуп Тревел”.
2. Загострився конфлікт навколо спільного підприємства “Трансінвестсервіс” (ТІС), в яке було вкладено капітал потужної норвезької компанії “Норск Гідро а.с”, яка володіє 82 терміналами з транспортування мінеральних добрив. Конфлікт виплеснувся на міжнародний рівень. Як відомо, ні Міністерство промислової політики, ні Фонд державного майна досі не вирішили цього питання. Компанія “Норск Гідро а.с” вимушена звернутися до Арбітражного суду у Стокгольмі, бо зазнала збитків на десятки мільйонів доларів.
3. Вже четвертий місяць залишається без відповіді лист Посла США Стівена Пайфера до прем’єр-міністра України В. Пустовойтенка. В ньому підкреслюється доцільність залучення стратегічних інвесторів із США в українську сільськогосподарську переробну промисловість та енергогалузь. Ця програма має здійснюватись на базі домовленостей, досягнутих у рамках спільної україно-американської комісії Л. Кучма - А. Гор, прийнятої під час візиту Президента України до США.
4. Серед представників іноземного та українського бізнесу негативно сприйнято Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп, яке мало бути спрямоване насамперед проти СП, причетних до торгівлі тютюном та горілкою. Проте у “список 37-ми” внесено ряд підприємств (2/ 3), які не мали до цього абсолютно ніякого відношення, займалися нормальною підприємницькою діяльністю, вчасно сплачували податки до бюджету (наприклад, “Британіка”, “Український мобільний зв’язок”, “Студія Лева”, “Буртекс” тощо).
На думку О.Соскіна, розправа з іноземними інвесторами тільки тому, що вони підняли голос на свій захист, є нецивілізованим підходом, суперечить європейським нормам господарювання. То ж, природно, що Розпорядження Президента “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” викликало стурбованість і нерозуміння з боку міжнародних кіл та представників дипломатичного корпусу іноземних держав. О.Соскін вважає, що аналіз цього Розпорядження та Додатку до нього у вигляді “чорного списку” 37 компаній з іноземними інвестиціями свідчить, що особи, які його готували, свідомо чи несвідомо підставили Президента України. Воно зашкодило іміджу України як Європейської держави.
О.Соскін наголосив на тому, що з метою сприяння розвитку сектора іноземного інвестування в Україні, усунення проблем, що гальмують функціонування спільних підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній в Україні, для забезпечення законності (зокрема ст. 124 Конституції України) та дотримання умов всебічного захисту державних інтересів України доцільно:
1. Міністерству закордонних справ, Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі, Національному банку України за участю УСПП, Спілки юристів України, керівників підприємств з іноземними інвестиціями та інших зацікавлених сторін урегулювати створену проблему відповідно до існуючого законодавства.
2. Скасувати Додаток до Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року №42/99-рп, який є проблемним та прийнятим усупереч чинному законодавству, без достатнього експертного опрацювання і всебічної перевірки діяльності 37 підприємств, зазначених у переліку Додатку.
3. Скасувати п. 2 Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року, №42/99-рп, в якому рекомендується Національному банку України “вжити заходів щодо зупинення уповноваженими банками здійснення валютних операцій та операцій по рахункам “Лоро”, пов’язаних з перерахуванням коштів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) підприємств з іноземними інвестиціями, зазначених у пункті 1 Розпорядження Президента України”.
Сергій Москвін, народний депутат України, голова підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій ВР України з цього приводу сказав наступне: «…сприяння іноземному інвестуванню наша держава визнала своєю політикою. Принаймні так проголошується на всіх рівнях і керівниками Кабінету Міністрів, і Президентом України. Проте сьогодні я вже не впевнений, чи це дійсно наша політика, чи це був просто хитрий хід — залучити західних інвесторів, а потім їх кинути. Такі побоювання я мав і раніше, працюючи начальником управління іноземних інвестицій в Агентстві міжнародного співробітництва та інвестицій. Тоді до інвестицій ставилися як до капітальних вкладень, що надходять до нас, проїдаються, не даючи жодного ефекту.
Вважаю, що й досі нам бракує усвідомлення, що люди, які вкладають гроші в економіку, стають власниками, а приватна власність — свята і недоторканна. Держава, яка проголосила політику залучення інвестицій, відповідальна за цю політику і за долю приватної власності. Натомість сьогодні маємо Розпорядження, яке зупиняє діяльність підприємств з іноземними інвестиціями. Тож чи є взагалі у такої держави якась політика, якщо вона повсякчас змінюється? В результаті склалася дуже небезпечна ситуація, бо державне рішення ухвалено без належної експертизи і прорахування наслідків. І якщо не буде прийнято конкретних рішень, які дезавуюють це Розпорядження, справа може стати предметом розгляду у міжнародних судах. Відтак сформується імідж України як держави, що зневажає власні закони. Слід зрозуміти, що закон є святий, його не можна порушувати. Закон “Про іноземні інвестиції” (1992 р.) вважався найкращим законом серед прийнятих у пострадянських країнах. Потім його дезавуювали декретом 1993 р., а згодом вийшов новий закон, проте всі його варіанти підтверджували пільги щодо іноземного інвестування. Якщо закон поганий, потрібно розробити новий закон, але порушувати чинний не повинні ні депутати, ні Президент.
Існує проблема підприємств, які монополізували певні сектори ринку і від яких держава не одержує надходжень до бюджету. Для її врегулювання необхідно розробити дієвий антимонопольний механізм, який впливатиме на підприємства-монополісти. Мікрокриза, яка спровокована невдало прийнятим Розпорядженням, мусить бути подолана на користь іноземного інвестора. Тоді матимемо певні гарантії, що до влади не пройдуть ліві сили, загроза чого реально існує в Україні».