Реферат: Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття

1. Історичні умови й теоретичні передумови появи науки про культуру

Поява дисципліни, що систематично вивчала культури як особливі форми організації життя людини й існуючої в ряді європейських країн, звичайно датується приблизно 50-мі роками XIX в. Це не означає, що до цього часу не було культурологічних концепцій і що особливості життєдіяльності різних народів не були предметом аналізу істориків, філософів, географів і т.д. Мова йде про формування самостійної дисципліни, що досліджувала історичний розвиток культур, що здійснювала порівняльний аналіз їхніх різних типів, що вивчала закономірності функціонування й структурної організації, взаємодія із природними умовами. Трохи пізніше, наприкінці XIX в., були засновані кафедри в університетах і навіть створені цілі інститути, головним завданням яких було вивчення культур в історичному й структурно-функціональному аспектах. Незалежно від способу, методу, предметної області досліджень всі вони опиралися на описи всіляких сторін життя й побуту численних народів, що населяли в минулому Землю й живуть на ній понині (конкретно-етнографічні дослідження). Для систематизації, узагальнення конкретно-емпіричних даних використовувалися різні методи, прийоми, створювалися теорії культур, культурологічні концепції, що впорядковують різноманітні розрізнені відомості в єдину цілісну картину. Оформленню вивчення культур у самостійну дисципліну сприяв ряд обставин і історичних умов.

Серед них необхідно виділити принаймні три моменти. Перший - це відкриття європейцями в XVIII - XIX ст. всі нових і нових земель і продовження колоніальної експансії Англією (проникнення в Південну Африку, поступове скорення Індії, захоплення Індонезії й т.д.), Францією (скорення Алжиру, захоплення ряду архіпелагів у Полінезії (Таїті), захоплення Південного В'єтнаму) і т.д. Розширення економічних і господарських контактів вело до швидкого росту етнографічних відомостей. У свою чергу зростання економічного впливу породило необхідність дослідження культур народів для забезпечення керування ними.

Другий момент - це розробка проблем історії й теорії культури в працях філософів епохи Освіти. Маються на увазі ідеї географічного детермінізму, основна теза якого: людина, народи, звичаї - продукти впливу навколишніх природних умов (Монтеск'є). Широко поширилася теорія «шляхетного дикуна», що живе за природними законами природи (Руссо, Дідро й ін.). Тоді ж була розроблена схема запроданців стадій культурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крім цього, робилися спроби сполучити ці загальнолюдські стадії розвитку з ідеєю національної своєрідності кожного конкретного народу, високої цінності кожної конкретної культури (Гердер).

І нарешті, остання обставина - це твердження еволюційного світогляду завдяки появі космогонічної гіпотези І. Канта (1755) і П. Лапласа (1796) в астрономії, еволюційного підходу в геології Ч. Лайелля (1830 - 1833) і ін. Особливе значення мало застосування принципу розвитку в біології Ж. Ламарком (1809), К. Бером (1829 - 1837) і побудова загальорганічної теорії еволюції Ч. Дарвіном і А. Уоллесом (50-ті роки). Тому, природно, ідея еволюції, розвитку, що брала перемогу в різних галузях знання й, що витісняла з них напівбогословські погляди, проникнула в область вивчення людини й культури.

У середині XIX в. і навіть трохи раніше в європейських країнах організовувалися географічні, антропологічні, етнологічні спілки, у яких акумулювалися відомості про особливості розвитку й функціонування різних культур. Першою була створено «Паризька спілка етнології» (1839), згодом реорганізована в «Суспільство антропології» (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалася «Американська етнологічна спілка». В Англії в 1843 р. була відкрита «Етнологічна спілка» , а в 1863 р. вона було доповнено ще й «Антропологічним суспільством», які при об'єднанні в 1871 р. утворили «Королівський антропологічний інститут Великобританії й Ірландії». У Німеччині «Суспільство антропології, етнології й доісторії» сформувалося в 1869 р.

Поряд із цими організаціями центрами по вивченню культур стали антропологічні й етнографічні музеї, такі, як музеї в Будапешті (1872), Стокгольмі (1874), Парижу (1877), Роттердамі (1883), Варшаві (1888) і т.д. З більшою увагою до вивчення різноманітних культур ставилися в США, де був відкритий цілий ряд антропологічних музеїв. Найбільш відомі з них Чиказький музей природної історії (1893), музей антропології в Берклі (1901, Каліфорнія).

Остаточним етапом в організаційному оформленні вивчення культур (незалежно від того, чи називалася дисципліна етнологією, соціальною або культурною антропологією) була поява спеціальних періодичних видань: в Англії - «Фольклор» (1890) і «Людина» (1901), у Німеччині - «Ethnologica» (1909), у США - «Американський антрополог» (1899).

2. Перші еволюціоністські теорії культур

В атмосфері інтересу до життя народів в умовах інших культур майже одночасно в Німеччині, Франції, Австрії, Англії й США з'явилися перші еволюціоністські концепції культури. Основні риси цього підходу: ідея єдності людського роду й однаковості розвитку культур, пряма однолінійність цього розвитку - від простого до складного, дуже часто обов'язковість Виділених стадій розвитку для всіх суспільств, ідея суспільного прогресу й історичного оптимізму, просвітительсько-раціоналістичний ідеал майбутнього розвитку культур, психологічне обґрунтування явищ культури й нерідке виведення закономірностей розвитку суспільств із психічних властивостей індивіда. Найважливішими його представниками є: в Англії - Г. Спенсер, Дж. Мак-Леннан, Дж. Лебок, Е. Тайлор, Дж. Фрезер; у Німеччині - А. Бастиан, Т. Вайц, Ю. Липперт; у Франції - Ш. Летурно; у США - Л.Г. Морган.

Стосуючись характеристики предметної області й завдань, які ставили перед собою перші дослідники культур, необхідно виділити основну ідею практично всіх теорій культур. Це ідея створення загальної науки про людину й культуру, незалежно від того, як називалися дисципліни, – культурна або соціальна антропологія, культурологія або просто антропологія. Головними предметними областями досліджень були стадії розвитку культур, історичні форми шлюбу й родини, з'ясування причин ряду заборон (табу), звичаїв (екзогамія), аналіз культурної своєрідності перших форм релігії.

А. Бастиан (1826 - 1905) одним з перших створив еволюційну концепцію культур. Його центральна праця «Людина в історії» (1860) має підзаголовок «До обґрунтування психологічного світогляду». Книга складається із трьох томів, назви яких багато говорять про особливості його концепції культур («Психологія як природнича наука» ; «Психологія й міфологія» ; «Політична психологія» ). Автор використовує психологічний метод у дослідженні культур і людського духу. Єдністю людської психіки обумовлюється єдність людської культури. Кожний народ породжує певне коло ідей, що залишається незмінним, поки він живе ізольовано. При спілкуванні з іншими народами в коло ідей уводяться нові положення, що спонукують до нових форм діяльності. Природничо-науковий метод А. Бастиана складався в психологічній інтерпретації клітинної теорії. «Клітки» або «вимірювальні одиниці» були в Бастиана «елементарними ідеями». На його думку, вони лежали в основі всіх явищ і давали ключ до розуміння історичного розвитку, що конкретно проявлялося в різних провінціях земної кулі у вигляді «етнічних ідей» більше високого рівня організації, чим «елементарні ідеї» . Він прагнув звести все різноманіття явищ культур до нечисленних основних елементів, сукупність яких і становила його теоретичну конструкцію.

У ті ж роки опублікував свої роботи Т. Вайц (1821 - 1864). Його шеститомна «Антропологія природних народів» (1858 - 1872) була присвячена створенню нової науки, що повинна була б об'єднати антропологічні, психологічні й культурно-історичні підходи до аналізу культур. Найважливішим завданням нової науки Вайц уважав вивчення психічних, моральних і інтелектуальних здатностей людей. Він відкидав ідею прямого впливу географічного середовища на культуру людей і виходив у своїх дослідженнях з ідеї єдності людства.

Англійський учений Дж. Мак-Леннан (1827 - 1881) робив акцент у своїх дослідженнях на брачно-сімейних відносинах як стороні культури. Більшу популярність одержала його книга «Первісний шлюб» (1865). Він привернув увагу вчених миру до цікавих особливостей звичаїв, що існували в різних культурах: шлюб через викрадення, екзогамію (заборона брачно-сімейних відносин усередині колективу), поліандрію (у жінки декілька чоловіків). Досить незвичним для європейців здавався звичай мати одній жінці декількох чоловіків. Мак-Леннан виділяв два типи поліандрії: «наїрський тип», коли чоловіки жінки не рідні між собою, і «тибетський тип», де вони є рідними братами. Саме поширенням цього звичаю Мак-Леннан пояснював жіночий рахунок споріднення.

Не був далекий англійський дослідник теоретичним побудовам еволюціоністського характеру, зробивши основний акцент на єдності людської культури, на подібності «родин людства», що набагато перевищувалася їхнього розходження. В 1870 р. вийшла ще одна робота Мак-Леннана «Про шанування тварин і рослин», що послужила первинним імпульсом до вивчення первісних форм релігії, насамперед тотемізму.

У Франції еволюційний підхід до вивчення культур формувався в рамках соціології, що наклало відбиток на особливості його розвитку й вивчення культур у країні в цілому. О. Конт - один із творців соціології - склав еволюційну періодизацію історичного процесу. Первісний період історії він підрозділив відповідно до форм релігійних вірувань: фетишизм (мисливське господарство), політеїзм (скотарство) і монотеїзм (землеробство). Послідовниками О. Конта стали Ш. Летурно й Е. Дюркгейм. Напрямок у вивченні культур, що існувало у Франції наприкінці XIX - першій половині XX в., називають соціологічним.

3. Еволюціоністська концепція культури Е. Тайлора

Англійський учений Тайлор (1832 - 1917) спочатку готувався до торгово-промислової діяльності. Але доля розпорядилася інакше. Виявившись волею обставин в 1855 р. в Америці, він серйозно зацікавився вивченням древніх культур цього континенту. Вернувшись на батьківщину, він увесь свій час почав віддавати вивченню традиційних культур. В 1865 р. Тайлор видав свою першу працю «Дослідження в області древньої історії людства». У ньому він відстоював ідею прогресивного розвитку культури від епохи дикості до сучасної цивілізації. Розходження в побуті й культурі окремих народів Е. Тайлор пояснював неоднаковістю досягнутих ними щаблів розвитку. За першою роботою пішли «Первісна культура» (1871), «Антропологія» (1881), «Про метод дослідження розвитку установ» (1888). Офіційну посаду (хоронитель етнографічного музею в Оксфорді) учений зайняв лише в 1883 р. В 1886 р. він став професором кафедри, що відкрилася в Оксфордському університеті, антропології.

Свою еволюціоністську концепцію розвитку культур Тайлор найбільше повно виклав у книзі «Первісна культура». У ній він всебічно розвивав ідею прогресивного розвитку культур, протиставляючи її «теорії виродження» графа Ж. де Местра. Суть останньої можна звести до двох положень. По-перше, історія культури починається з появи на Землі напівцивілізованої раси людей; по-друге, із цієї стадії культура пішла двома шляхами: назад, до суспільства дикунів, і вперед, до цивілізованих людей. Дана теорія прагнула згладити деякі протиріччя богословської концепції. Відповідно до релігійних подань, люди були створені вже з певним (і чималим) рівнем культури. Сини Адама займалися землеробством і скотарством, їхні найближчі нащадки побудували корабель-ковчег і намагалися скласти з обпаленої цегли Вавилонську вежу. Але тоді звідки узялися дикі мисливці й рибалки? Вони поступово деградували й стали носіями нижчої культури.

Е. Тайлор не заперечував можливості регресивних змін у культурах у результаті історичних або природних катаклізмів, але при цьому затверджував, що магістральним напрямом в історії людства є еволюційний прогресивний розвиток культур. Він уважав також, що напрямок цього розвитку наглядний, тому що дуже «багато відомо фактів, які по своїй послідовності можуть бути розміщені в одному певному порядку, але ніяк не у зворотному». Тайлор був переконаний, що всі культури повинні пройти приблизно ті ж стадії в загальнокультурному розвитку, що й цивілізовані (європейські країни), від неосвіченого стану до освіченого, коли все більшу роль повинні грати раціоналістична наука й ідеологія.

Ідеалом, зразком для нього були точної, природні, науки. У своїх дослідженнях Е. Тайлор намагався застосувати природничо-наукову систематику. Одиниці вивчення для нього - окремі елементи культури. Це або окремі категорії матеріальної культури (знаряддя праці, списа, лук і стріли, тканини), або явища духовної культури (міфи, жертвоприносини, ритуали й т.д.).

Всі явища культури Тайлор уподібнював «видам рослин і тварин, досліджуваних натуралістами». На його думку, «історія людства є частина або навіть часточка історії природи й людські думки, бажання й дії погодяться із законами настільки ж певними, як і ті, які управляють рухом хвиль, сполученням хімічних елементів і ростом рослин і тварин».

До числа найважливіших закономірностей Е. Тайлор відносив «загальну подібність природи людини» і «загальна подібність обставин його життя». Всі народи й всі культури з'єднані між собою в безперервний і еволюційний ряд, що прогресивно розвивається. Особливо Тайлор підкреслював поступовий характер еволюції, розвиток від простого до складного.

Метод Е. Тайлора страждав істотним недоліком: еволюція явищ або елементів культури вивчалася поза залежністю й зв'язком їхній один з одним. Культура є лише сукупність, по його визначенню, знарядь праці, зброї, техніки, обрядів, вірувань, ритуалів і т.д. Вона не представляє цілісного явища. Однак Тайлор сам відчував недоліки такого способу вивчення й розумів, що явища культури тісно зв'язані між собою. Він писав «про ту мовчазну згоду, або єдності, що у такому сильному ступені спонукує цілі народи з'єднуватися у вживанні загальної мови, у сповіданні загальної релігії, у досягненні загального рівня мистецтва й знання». Але ці положення ніяк не впливали на хід його ж досліджень і узагальнень, у тому числі викладених у книзі «Первісна культура». Проте прийоми природничо-наукового вивчення явищ культури, пошуку їхніх загальних рис згодом одержали назву типологічного порівняння й стали тридцятилітньому частиною порівняльно-історичного методу.

У процесі вивчення культур Тайлор застосовував також «метод пережитків». Під пережитком він розумів «живе свідчення або пам'ятник минулого» , «ті обряди, звичаї, погляди та інше, які, будучи в силу звички перенесені з однієї стадії культури, властивої їй, в іншу, більше пізню, залишаються живим свідченням або пам'ятником минулого». Таких «пережитків», що збереглися від древніх часів, Тайлор у безлічі знаходив у побуті народів Європи сучасної йому епохи. Наприклад, побажання здоров'я при чиханнях - залишок віри в те, що через отвір у голові можуть увійти або вийти духи, жертвоприносини при закладці будинків, упередження проти пожвавлення потопельників і т.д. На підставі таких слідів більше древньої культури можна було реконструювати колишні культури.

У своїх дослідженнях Тайлор не вивчав питання розвитку родини, роду, інших громадських організацій. Його мало цікавило розвиток техніки й матеріальної культури. Явний акцент у вивченні культури Тайлор робив на аналізі її духовної сторони, релігії, магії й пов'язаних з ними обрядів. Він був автором анімістичної теорії релігії, що викликала згодом бурхливі спори серед дослідників культури.

В основі релігійних обрядів і вірувань дикунів, на думку англійського дослідника, лежить «віра в духовні суті», позначена їм терміном «анімізм». Причину появи анімізму він бачив у необхідності для первісних людей відповісти на дві групи питань. «Вони намагалися зрозуміти, по-перше, що становить різницю між живучим і мертвим тілом, що становить причину пильнування, сну, екстазу, хвороби й смерті. І, по-друге, що таке людські образи, що з'являються в снах і баченнях».

У результаті міркувань над цими проблемами з'являється поняття про особисту душу або дух, зміст яких у примітивних суспільствах може бути визначене в такий спосіб. «Душа є тонкий нематеріальний людський образ, по своїй природі щось подібне до пара, повітря або тіні. Вона становить причину життя й думки в тій істоті, що вона одушевляє. Вона незалежно й неподільно володіє особистою свідомістю й волею свого тілесного власника колись і тепер. Вона здатна залишати тіло й переноситися з місця на місце.

З первинної ідеї душі поступово розвилися більше складні релігійні подання - про парфуми природи, рослин, про загробний світ, про великих богів природи, про верховного Бога. Е. Тайлор найдокладнішим образом розглядав поступовий розвиток релігійних подань у різних народів миру від розрізнених анімістичних вірувань, фетишизму, культу окремих тварин до сформованих політеїстичних релігійних систем і сучасних світових релігій. Анімізм, таким чином, є «мінімум релігії» , перша релігія, що з'явилася разом з виділенням людини із царства тварин і появою культури. Він являє собою, згідно Тайлору, основу, першоджерело архаїчних і сучасних релігій.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--