Реферат: Історія економіки Німеччини

До кінця XI — початку XII вв. німецьке село стало в цілому феодальним. Населення розділилося на вільних і феодал залежних або кріпосних селян. Вільні, у свою чергу, ділилися на дві обмежені станові групи: на вільних «благородного» походження панів і на вільні, але «неблагородні обличчя шеффенського стану».

До першої станової групи відносилися духовні і світські князі, графи, лицарі, тобто крупні феодальні землевласники. Другу станову групу складали вільні землевласники — шеффени, чиншевіки, ландзасси (поселенці), вільні від всяких селянських повинностей або платили так званий вільний чинш2і судовий податок і іменовані особами шеффенського стани, оскільки були підсудні шеффенському суду, а також зобов'язувалися і допускалися до виконання функцій засідателів присяг. Звідси і назва — присяжні.

Феодальна ієрархія, що склалася в попередній період, до початку XIII в. одержала офіційне закріплення у порядку щитів». Всього бути встановлено сім військових щитів, що указували ранг (місце), до якого відносилася дана особа в системі феодальної ієрархії. Володарі перших шести щитів користувалися ленним правом і мали право володіти леном.

Очолював феодальні сходи король (імператор), що вважався сюзереном, володарем верховних державних прав, «суддею над земельною власністю і леном, і над життям кожного». Прямими васалами короля були князі — «безпосередні чини імперії», що мали своїх васалів. Королю належав щит першого рангу. Щит другого рангу належав духовним князям — єпископам, абатам і ігуменям, третього — світським князям, якщо вони ставали васалами єпископів, четвертого — графам, п'ятого — лицарям, шостого — субвасалам лицарів. У п'ятий ранг «Саксонське зеркало» включало «осіб, що можуть бути шеффенамі». Сьомий щит належав «вільним людям, народженим в браку», і ленного права не давав. Щит знижувався на один ступінь, якщо феодал, як це часто бувало з світськими князями, ставав васалом рівного собі по чину особи.

Олени і ленне право

Олени розрізнялися по рангу і призначенню. У льон могли віддаватися не тільки землі, але і сан, посади, стягування десятини, мит, чеканка монети і т.д. Були лени імперські, церковні, судові, міські. До числа імперських входили і церковні — «ськіпетроносниє» і «знаменниє» лени, передавані світським князям, посадові, чеканка монети і ін. Разом з ленамі, що знаходяться у володінні «благородних» феодалів, існувала категорія «неблагородних ленов» — лени сільських старост і навіть «селянські лени», тримання яких було пов'язане з певними повинностями. Разом з тим леном признавалося лише те, що феодал одержував як васал. Феодал міг наділити свого служивого людини (міністеріала) ім'ям, але така операція, роз'яснює «Саксонське дзеркало», скоювалася не по ленному, а по доменіальному (земському) праву, оскільки була передачею службовою.

Ленна система в Німеччині склалася повною мірою і стала державною системою земельних відносин вже в XII в. У спадкові лени перетворилися графства. Навіть багато аллоїдальниє володінь територіальних князів і графів стали ленамі. Аллоїдальниє землі, що збереглися ще у крупних територіальних власників, інкорпорувалися (приєднувалися) в ленну систему, зберігши лише свій юридичний титул володіння. Феодальне землеволодіння прийняло характер ленної системи, сформувалося ленне законодавство.

Ленне право регулювало всі сторони відносин власників і утримувачів ленов, організації сільськогосподарських робіт на ленних територіях, визначало пристрій суспільного життя країни. Особливо ретельно ленне право розмежовувало, що і в які терміни належало одержувати власникам і утримувачам лена.

Деяке ослаблення кріпацтва

Середина XIII в. стала часом рішучого повороту до кращого в житті німецького народу, особливо в положенні селянства.Значні маси селянства одержали особисту свободу або у зв'язку з хрестовими походами, або відкупившися від пана. Деякі феодали, йдучи в похід, відпускали своїх селян на свободу; сотні дворянських пологів зникли, а їх селяни добилися свободи. Але головна причина ослаблення кріпацтва до рівня простої залежності диктувалася необхідністю освоєння цілинних земель, а при старих способах обробки збільшити доходи феодала можна було лише на основі полюбовної угоди з власними селянами і прийшлими колоністами. У східній частині Німеччини, в захоплених за Лабой слов'янських землях, німецькі селяни-переселенці були звільнені від панщини і платежів наряд років, користувалися пільгами і привілеями. Інакше не можна було привернути на схід робочі руки. У цих умовах феодалам довелося дати особисту свободу залежним селянам всієї Північної Німеччини. У Саксонії і сусідніх північно-західних областях з XIII в. створювалося мелковотчинноє феодальне господарство, розвивалася майерськая (майер — керівник) оренда.

Міста

Лише небагато міст Німеччини були римського походження. Величезна більшість німецьких міст виникла в XI - XIII вв.

У XII в. у Німеччині налічувалися сотні міст, а в XIII— XIV вв. виникло близько 700 нових міст. Середнім вважалося місто з населенням 10 — 15 тис., крупним — 25 — 35 тис., дрібним — 1 — 5 тис.

Спочатку населення міст складали кріпосні, що бігли від своїх панів. Вони принесли в міста початку маркового ладу і стародавнього народоправства у вигляді міського веча (бурдіга). Але місто стояло на землі духовного або світського сеньйора, який здійснював в ньому правосуддя, стягував побори, вимагав від городян явки в похід. Поступово влада сеньйора подавила народні збори.

Городяни боролися за скорочення феодальних поборів, торгові привілеї, право на міське самоврядування. Ця боротьба городян проходила у формі комунальних революцій. Нерідко міста спиралися на підтримку імператорів, зацікавлених в ослабленні сеньйорів і розуміючих роль і значення міста як джерела фінансових і людських ресурсів. До початку XIV в. більшість міст добилася незалежності від сеньйорів, але влада опинилася в руках міської аристократії — крупних купців, домовласників, лихварів і землевласників, так званих аусбюргеров. У XV в. цей верхівковий шар міста став називатися патриціатом.

Цехи

Основою життя міста було товарне виробництво — ремесло і продаж виробів. Як і скрізь у феодальній Європі, формою організації ремісничого виробництва був цех. Перші статути німецьких цехів, що дійшли до нас, відносяться до XIV — XV ст., хоча цехи виникли значно раніше, в XI—XII вв. У ремісничих майстернях бути зайнято дві-чотири люди, рахуючи і майстра. Виняток становили численніші будівельні організації. Статути регламентували відносини майстрів, підмайстрів і учнів, терміни і умови учнівства; визначали кількість, об'єм і якість вироблюваної продукції, її зовнішній вигляд, упаковку і т. д... Одночасно цехи виконували функції кас взаємодопомоги, піклувалися про вдів і сиріт, несли охоронну і пожежну службу, захищали стіни рідного міста, брали активну участь в релігійному житті.

Багато власників майстерень були кустарями і працювали на майстра-підприємця, що забезпечував їх сировиною і забезпечував збут готової продукції. У текстильному (шерстьоткацькому) і металевому виробництвах нерідко до роботи підключали сільських і іногородніх кустарів.

Таким чином, в XIV—XVст. у німецьких містах з'явилася децентралізована мануфактура, хоча майстер-підприємець принаймні на перших порах ще брав активну участь у виробництві.

Документи свідчать про диференціацію міського, що відбувається, зокрема ремісничого населення. Були цехи багаті і бідні, цехи, що користуються пошаною, і цехи «ганебні». Особливо незавидним було положення численних підмайстрів і учнів, що становлять 55 — 60% міського населення. В кінці XV в. 65% ремісників крупних міст сплачували податки по двох найнижчих ставках. В той же час вже у середині XIV в. менше 6% міських платників податків сплачували помайново-прибутковий податок більш ніж з половини загальної оцінки майна, що свідчило про високу концентрацію власності.

У ХШ~ХУ вв. у багатьох містах (Кельне, Вормсе, Ульме, Гамбурзі і ін.) відбувалися цехові повстання — цехові революції проти патриціату. Але лише в окремих випадках (Кельн, 1396) цехам вдавалося захопити магістрат. Іноді цехи вимушували патриціат розділити влада з цеховою верхівкою. Нижчі шари Друк цеху пекарів міста (плебейство) нерідко активно підтримували цехові повстання, але ніколи не одержували влади і не добивалися хліба і права.

В кінці XIV — початку XV вв. виникає категорія «вічних підмайстрів» — одна з складових частин формувався перед пролетаріату. Захищаючи свої економічні права, підмайстри створювали таємні братства, проводили страйки в масштабах цеху, міста або декількох міст. Підмайстрів сікли батогами, клеймили, кидали у в'язниці, калічили. Майстри застосовували локаути, систему «чорних списків».

Союзи міст Ганза

У смутну епоху междуцарствія і «кулачного права» для захисту життя і майна створюються союзи міст. У 1254 г, виник Рейнський союз міст (Майнц, Вормс, Оппенгейм і ін.). Через два роки він об'єднав до 100 міст і більше 30 князів, але внутрішні суперечності незабаром привели до розпаду союзу. Він відродиться знов майже через сто років всупереч «Золотій буллі», яка заборонила містам об'єднуватися в союзи, і в 1381 р. зіллється з виниклим в 1376 р. Швабським союзом міст. Швабсько-рейнський союз, створений для боротьби з податковими утисками за часів Карла IV, об'єднав понад 80 німецькі і швейцарські міста. Проти об'єднання міст виступили рицарські союзи і підтримуючі їх князі на чолі з імператором. У 1388 р. Швабсько-рейнський союз міст зазнав військової поразки у Вормса і розпався.

Одночасно з міськими союзами в Південній Німеччині складалися союзи по захисту торгівлі в Північній Німеччині. До складу союзу північних міст входило більше 90 міських общин. Це була знаменита Велика німецька Ганза (первинне значення готського слова «ганза» — натовп, згодом — союз купців за межею). Офіційне найменування Ганзи — «загальнонімецьке купецтво».

Виникнення союзу відноситься до XIII в., коли групи купців з північнонімецьких міст створили Лондонську Ганзу, провідним містом якої був Кельн. Знищення німецькими феодалами незалежності полабських і поморських слов'ян і татаро-монгольске нашестя поруйнували торгівлю Російських земель. Виниклий пролом і заповнила Велика німецька Ганза, скориставшись ослабленням слов'янської заморської торгівлі. Організаційно-політичне оформлення союзу відбулося у середині XIV в. До складу Ганзи входили міста, розташовані на побережжі Північного і Балтійського морів, і ряд міст на річках, що впадають в ці моря. В період могутності Ганзи в неї входили деякі нідерландські міста. Ядром Ганзи були Гамбург, Любек і Бремен. Ганза мала контори в Лондоні, Бергене, Новгороді, Пскові, Полоцке і багатьох інших містах.

Торгівля Ганзи була посередницькою: із слов'янських і скандінавських країн до Західної Європи вивозилися сільськогосподарська сировина, ліс, хутровина, дьоготь, сіль. Ганзейци жорстоко експлуатували данських і норвезьких рибаків, забезпечуючи оселедцем майже всю Європу. На ринки скандінавських країн, Польщі і Північної Русі йшла реміснича продукція Заходу, східні прянощі, виноградні вина, ліки. Але Ганза була не тільки торговим союзом, вона мала і риси держави, вела війни за збереження і затвердження своїх торгових прав і привілеїв. Зокрема, в 1369 р. Ганза в союзі з Швецією отримала перемогу над данцями, одержавши ряд замків на побережжя і право вето при обранні данських королів. Проте у зв'язку з роз'єднаністю Німеччини у Ганзи не було ні політичних, ні господарських зв'язків з Швабський - Рейнським союзом міст.

Столицею Ганзи був Любек. Тут збиралися з'їзди — ганзтаги; рішення, що приймалися більшістю голосів, скріплялися друком Любека. Зростання економічної і політичної потужності Англії, Данії, Швеції, Російської держави, частково Польщі досить швидко привів до занепаду Ганзи, а економічні наслідки Великих географічних відкриттів, що різко ослабили значення середземноморської торгівлі і відповідно торгівлі південно-німецьких міст, остаточно погубили Ганзу. Останній ганзтаг відбувся в 1669 р. Спадкоємицею Ганзи в балтійській торгівлі стала Голландія.

Зігравши важливу роль в економічному зміцненні Німеччини, союзи німецьких міст не змогли забезпечити містам керівну роль в політичному житті країни.

Початок перевороту в аграрних відносинах

Що відбулися до середини XIV в. розквіт торгівлі і економічний підйом міст примусили духовних і світських феодалів шукати нові грошові джерела, що зумовило новий натиск на права общини-марки і стало початком перевороту в аграрних відносинах, який продовжиться і в перші десятиліття XVI в. Предметом першочергової турботи феодала стала боротьба за отримання від марки права переважного користування громадськими лісами, лісовими і іншими пасовищами, а потім і повне їх захоплення. Причина проста і очевидна: містам, районам гірської справи, що розвивається, суднобудування, солеваріння і виноградарства потрібні будівельні матеріали і паливо; цехове ремісниче виробництво потребувало овечої шерсті.

Община постійно піклувалася про охорону і відновлення громадських лісів і лісових пасовищ, встановлювала норми випасу. Звичайно «повне право» на випас не перевищувало чотирьох-шести голів, але іноді і 12 і навіть 24 голів. «Повним правом» володіли заможні селяни, «половинним» — біднота, «четвертним» — не член мазкі. Селянин міг продати своє право на бракуючу кількість худоби. Свиневодством займалися переважно селянські господарства. Відомо що в 1437 р. тільки в порівняно невеликому лісі Лусхарт, розташованому між Брухзалем і Філіппсбургом (Баден-Вюртембург), паслося більше 43 тис. свиней. На ринок міста Оснабрюка тільки в 1490 р. селянами приганяло не менше 25 тис. голів свиней.