Реферат: Історія Києвр-Могилянської Академії

Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2131 книгу), а також – будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентарю з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини – адамаск і камку – на одяг студентам тощо. І на останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання".

Після смерті Петра Могили Братська школа стала йменуватися на його честь "Києво-Могилянською колегією". Єдине чого не встиг Могила – це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочати ним справу. Оскільки польський уряд не визнавав її за високу школу і не дозволяв викладати в ній богословських наук, щоб примусити учнів вступати до польських колегій, 1658 року гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна, як Князівство Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі Посполитої. У Гадяцькому договорі Виговський вимагав зрівняти Київську Колегію в правах з Краківською Академією і надати їй титул Академії. Але цей договір не був реалізованим.

Але сучасники ще з 30-их років ХVІІ ст. й безтитульну Колегію визнавали Академією. Ось кілька прикладів. Перебуваючи на початку 30-их років ХVІІ ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Левасар Де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі "Київ" слова: "У києві, на Подолі, при Братській церкві міститься Університет, або Академія". І ще одне свідчення західноєвропейського історика Жан Бенуа Шерера, який досліджував історію запорізького козацтва. Розповідаючи про захоронення Сагайдачного на території Академії, він пише: "Під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Київський університет аж до часів Петра I був лише один як в Малоросії, так і у Великоросії. Його заснування сягає давно минулого часу".

ІІ. Діяльність Києво-Могилянської Колегії після смерті Петра Могили.

Історик і археолог, автор численних праць з ранньої і середньовічної історії України, теорії і методології історії, дійсний член Української Вільної Академії Наук у США, голова Осередку УІТ ім. М.Грушевського у Києві, професор Києво-Могилянської Академії, співробітник Археологічного інституту НАН України, д-р Михайло Брайчевський пише:

"Повертаючись до нашого питання про відносини між Україною та Росією в період, наступний за Переяславською Радою, відзначимо: думати, що "возз'єднання з Росією забезпечило благотворний вплив прогресивної російської культури, що розвивалася, на українську культуру" [Історія Української РСР, т. І, с. 261], можна хіба що в порядку гіркої іронії.

Бо російська культура в XVII-XVIII ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати "благотворний вплив" на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої.

Відомо, що грамотність в Росії була дуже низькою, тоді як на Україні вона була набутком не лише заможних верхів, а й широких демократичних верств. Українська старшина в переважній більшості складалась з осіб, що мали прекрасну освіту, і тим вона кардинально відрізнялась від російського боярства, в переважній більшості неписьменного або малописьменного.

Київська Академія до середини XVIII ст. (до заснування Московського Університету) була єдиним вищим учбовим закладом в Росії і справжнім поставником кадрів інтелігенції для всієї країни.

Українська література, образотворче мистецтво, архітектура, музика, театр стояли на незрівнянно вищому щаблі, аніж в Росії.

Ще до національно-визвольної війни 1648-1654 pp. московський уряд запрошував українських учених і митців, доручаючи їм важливі культурно-ідеологічні справи. Так, в 30-ті роки XVII ст. Єпіфаній Славинецький і Арсеній Сатанівський були залучені до перекладу і виправлення богослужебних книжок у зв'язку з підготовлюваною церковною реформою.

В нових політичних умовах, коли Україна вступила в союзні відносини з Росією, Московський уряд в 1666 році, після пожежі, коли припинено навчання в Київській Колегії, спробував ліквідувати її, "як латинську", але сам воєвода Київський П. Шереметьєв рішуче висловився за збереження Колегії (в ній вчився син його, Б. П. Шереметьєв). Проте, увесь час, поки царем був Олексій, московський уряд ставився до Колегії вороже. Лише за царя Федора надано Колегії право викладати богослов’я. Року 1701 Колегія була перейменована на Академію, їй надано право володіти маєтками та призначено субсидію в сумі 1 000 золотих.

Велику роль відіграв у справі відродження Академії гетьман І. Мазепа, якого митрополит Варлаам Ясінський називав "прислівником і благодітелем", а Теофан Прокопович – "ктитором преславної Академії Могило-Мазеповіянської". Єпископ Антоній Стаховський називав Академію "Києво-Могилянськими Афінами", укріпленими Мазепою.

Зі свідчення надзвичайного посла французького короля в Москву Жана де Бал юза про гетьмана Івана Мазепу (1704 р.): "<...>

З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем принца Мазепи, що виконує найвищу владу в цій країні. <...>Загально кажучи, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови може реалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна; правда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі – два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не добре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж і південну Францію, був на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 p.). He знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські. <...> Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на протилежність до москвинів, слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки." [Пам’ятки України. – 1991. – №6. – с. 34 -35.]

Тісний зв’язок Київської Академії з Мазепою позначився в тих "панегіриках", які відмічали роль Мазепи, як вождя України. Мазепа дійсно був меценатом і опікуном Академії. Він збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, в якому відбувалися урочисті Служби Божі і в якому професори виголошували проповіді. Мазепа сам часто відвідував Академію, бував на її диспутах та виставах. В Академії вчилися обидва Мазепині небожі – І. Обидовський та А. Войнаровський. В добі піднесення української культури часів Мазепи Академії належало центральне місце.

Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ректором Йосафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Повертається ректор з царською грамотою, якою підтверджується попередня грамота від 1694 р., тобто – всі володіння Академії, а також її статус вищого навчального закладу: "Академии их Киево Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привилегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждаеться".

Але ж за зв’язки з Мазепою Академія заплатила тяжку ціну: протягом майже 30-ти років вона не могла цілком отрястися від репресій Петра І. Першою й най тяжчою репресією була заборона вчитися в Академії "чужинцям", себто підданим Польщі. В лютому 1709 року замість 2 000 учнів було тільки 161. Лише за Єлизавети кількість студентів знову зростає: в 1744 році було їх 1 100.

Петро Пекарський, історик, член Імперської Академії Наук1862 р. писав: "При Петре русское образование слагалось из двух стихии – киевской учености... и европейского просвещения", і при цьому "киевская ученость имела перевес, потому что имела за собой право давности; европейское же образование, вследствие причин исторических, усваивалось с трудом" і "не имело в России замечательных представителей" (1)

Оправлятися від удару, якого завдав Академії Петро І, вона за Данила Апостола. Після блискучих професорів часів Мазепи, якими були Стефан Яворський, Йоасаф Крокоський і особливо Теофан Прокопович, "мабуть, найвизначніший учений-енциклопедист (теологія, філософія, література, історія, математика, астрономія) тогочасної України", як характеризує Прокоповича О. Оглоблин, настав занепад. Характеристична для цієї доби "еволюція" Т. Прокоповича: в 1705 році він, присвячуючи Мазепі свою драму "Володимир", "славив його, як гідного спадкоємця Володимира Великого", і в "Слові" у день Володимира називав Київ "Другим Єрусалимом" – як антитезу "Третього Риму" – Москві. А в 1709 році, після Полтавської катастрофи, речник "Другого Єрусалиму" став неофітом "Третього Риму" – Петербургу.

Повернути Києву та Академії блиск і славу часів Мазепи не міг уже ніхто. Але за Данила Апостола та митрополита Рафаїла Заборовського Академія почала знову поволі підноситися зі стану занепаду. Гетьман затвердив за нею всі маєтки, які залишалися в її володінні. Митрополит Рафаїл Заборовський з власних коштів підтримував Академію та її професорів, посилав здібніших учнів до закордонних університетів, допомагав бідним учням, прибудував другий поверх на будинку Академії, спорудженому Мазепою.

Нову добу піднесення пережила Академія за царювання Єлизавети та гетьманування Кирила Розумовського. Про стан її свідчать імена професорів 1740-их років: Юрій Кониський, Сильвестер Ласкоронський, Юрій Щербицький, Давид Ніщинський, Танасія Максимович та інші, що "зробили б честь кожному західноєвропейському університетові", – пише О. Оглоблин.

Кількість учнів Академії змінювалась.

1685 – 1686 роках 240 учнів

на початку ХVІІ ст. 1 000 учнів

За Мазепи було 2 000 учнів

1709 року 161 учень

1736 – 1737 роках 367 учнів

1737 – 1738 роках 494 учня

1744 року 1 100 учнів

1754 – 1756 роках 1 000 учнів