- сольфеджіо, теорії і історії музики, основ диригування;

- до класичного, народно - сценічного, історико - побутового танцям, історії балету;

- малюнком, живопису, скульптурі, композиції, історії мистецтва;

Творчі інтереси дітей стимулюються можливістю вивчення предмета на вибір (додатковий музичний інструмент, постановка голоси, композиторські творчість, основи акторського майстерності, фехтування, постановка музичних спектаклів, у тому числі англійською мовою, комп'ютерна графіка), участю в концертних виступах, конкурсах, оглядах і виставках. У рамках надання платних послуг поновлена робота підготовчої групи для дітей 5 - 6 років, плануються факультативи іноземної мови, комп'ютерної підготовки, різні загальноестетичні цикли.

Торік у 84 випускника закінчили школу.

ПДТУ

Приазовський державний технічний університет Волошин В'ячеславе Степановичу – ректор, професор, доктор технічних наук, академік Міжнародної екологічної академії, дійсний член Нью-Йоркської академії наук. Розташований у мальовничому місці на березі Азовського моря, ПДТУ є великим регіональним державним вищим навчальним закладом України, має ІV рівень акредитації. Тут одночасно навчається більш 10 тисяч студентів, працює аспірантура і докторантура, щороку відкриваються нові спеціальності. Створений в 1930 року як металургійний інститут, котрий готував інженерів за п'ятьма спеціальностей, він за роки свого існування виріс університет, що здійснює підготовку не тільки інженерів, а й філологів, перекладачів, педагогів, музикознавців, економістів, а всього - із 40 спеціальностей. Сьогодні в ПГТУ ведеться навчання (форми навчання – очна, заочна і екстернат) на 10 факультетах: металургійному, енергетичному, економічному, механіко-машинобудівному, зварочному, інформаційних технологій, транспортних технологій, гуманітарному, інженерно–педагогічному, інженерної та мовної підготовки іноземних громадян. У складі університету: два науково-дослідних інституту, інститут підвищення кваліфікації, три технікуму, технічний ліцей, науково-дослідні лабораторії і центри, а також: 9 навчальних корпусів, 2 упорядкованих гуртожитки, наукова бібліотека, спортивний комплекс, спортивно-оздоровчий центр на березі Азовського моря, музичний театр-студія, численні колективи художньої самодіяльності. Університет відомий в Україні і за її межами своїм викладацьким потенціалом, науковими школами. За успіхи, досягнуті в галузі освіти і науки, університет нагороджений орденом «За розвиток науки і освіти – 2000 р.», бронзової медаллю на виставці «Сучасна освіта в Україні – 2001 р.», Дипломом лауреата рейтингу «100 кращих підприємств України» у номінації «Вища освіта» – 2003 р.». іншими нагородами.

Ліцей

Маріупольський міський ліцей засновано на ґрунті школи № 7 в 1995 році. Його приміщення побудовано в сумнозвісному 37 році і десятиріччями ніхто не згадував, що будівля час від часу потребує капітального ремонту. Дійшло до того, що в 1982 році спортзал набув аварійного стану і займатися там було категорично заборонено, а школу №7 було виселено із будівлі.

Але завдяки директору ліцею Ніни Іванівни Феминиченко зараз будівля ліцею є одною з прикрас центру міста. Сучасно відремонтований фасад доповнює красивий фонтан на подвір’ї. Директор удостоєна звання “Відмінник народної освіти”. Разом з нею “відмінниками” стали ще 85 викладачів ліцею. Вища категорія присвоєна 28 викладачам.

Учні ліцею стають переможцями Всеукраїнських конкурсів і олімпіад, чим прославляють Маріуполь. (3)

Друковані видання

На мою думку, саме завдяки високій культурі преси і видавництва Маріуполя, я обрала свою спеціальність видавничою справою та редагування. На сьогоднішній день в Маріуполі видається близько п’ятнадцяти друкованих видань (точної цифри назвати не можна, бо вони постійно то з’являються, то зникають). Половина з них – це газети з рекламними оголошеннями або зі статтями, знайденими в мережі Інтернет, і ніякої цінності для культури Маріуполя вони не несуть. Але є такі газети, на сторінках яких правдиво відображенні події в місті, і через кілька десятків років вони стануть ґрунтом для написання підручників з краєзнавства та історії. Це “Приазовський робочий”, “Маріупольський тиждень”, “Привіт, діти!”, “Елліни Приазов’я” (щомісячна газета маріупольських греків) та газети металургійних заводів – “Азовстлець” і “Іллічивець”, які відображають на своїх шпальтах життя заводів та їх працівників.

На двох із цих газет я б і хотіла зосередити свою увагу.

Приазовський робочий

Газета є одною з найстаріших в Україні і має найбільший тираж в Донецькій області. Видається з березня 1918 року. Має об’єм шість друкованих сторінок. Виходить чотири рази на тиждень. Редакція газети знаходиться в приміщенні, де вчилися діти під час війни. Газета постійно підтримує місцевих жителів, допомагає вирішити побутові питання, завдяки рубриці “Читачі повідомляють”, знайомить з інтелектуальною елітою міста в рубриці “В гостях у…”, щомісяця в рубриці “Азовські вогні” знайомить з літературними талантами міста. Газету передплачують поколіннями. Без неї не усвідомлюють свого інформаційного збагачення багато жителів міста.

Іллічивець

Перший номер газети трудового колективу Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча вийшов 1 травня 1929 року під назвою “Іллічивець” і з тих жодного разу не змінювала своє назву за всю свою 73-річну історію. Тільки одного разу за всю свою історію газета переривала свій вихід - в роки окупації Маріуполя німецько-фашистськими загарбниками і кілька повоєнних років. У квітні 1951 року «Іллічивець» відновив свій регулярний вихід й відтоді лише нарощував тираж і обсяги видання. З перших днів свого існування газета взяла курс на широку й багатогранне інформування своїх читачів про складних і героїчних будні перших довоєнних п'ятирічок, про розвиток і модернізації не тільки підприємства, якому видавалася газета, а й у цілому галузі, про введення в нових індустріальних об'єктів і, найголовніше – про людей, їх творчому пошуку, складних долі. Серед героїв газетних публікацій різних років – знамениті металурги Макар Мазай, Іван Шашкін, Микита Пузырев, Лаврентій Шарий, Василь Васильєв, Михайло Кучерин, Петро Хараман, Іван Лут, Михайло Гонда, Єгоре Страхов, Павло Васильєв, Володимир Клименко, Іван Черняк й інші. Багато новаторів виробництва були і активними авторами, робочими кореспондентами газети. Але, звісно, головним чином була вона руками професійних журналістів. Журналісти заводський газети, пам'ятаючи про те, що без минулого немає майбутнього, постійно зверталися в своїх публікаціях до героїчним джерел старшого покоління іллічівців, до тим, на чиїх прикладах виховується нинішня молодь. “Іллічивець” завжди користувався особливим авторитетом своїх читателей-металлургів і членів їхніх родин, оскільки завжди був не просто поруч, а разом з ними – в перемоги і труднощі, радощах і бідах, ріс разом трудовим колективом. І тому останніми роками, коли меткомбінат став багатопрофільним підприємством, що включає в себе крім власне металургійного виробництва найрізноманітніші господарські і соціальні галузі, змінила свій рівень, обсяг видання і статус газета. Нині вона зареєстрована як обласна масова газета, заснована трудовим колективом комбінату імені Ілліча і одним із структурних підрозділів прес-центру комбінату (начальник З. У. Магера), який містить у собі також радіоредакцию і відеогрупу. Головний редактор газети з вересня 2001 року – У. Д. Гринько. Разовый тираж распространяемой за передплатою в місті Маріуполі і шести південних районів Донецької області газети в справжній момент перевищує 43 тисячі примірників (це третій показник за обсягами накладів серед газет Донбасу). “Іллічивець” виходить тричі на тиждень – у вівторок і четвер обсягом із 4 смуги формату А-3 і в суботу обсягом в 8 шпальт формату А-2 – в двуцветной, за потреби і в повнокольорової друку головним чином російською мовою, хоч надає і для матеріалів на українському мовою – постійно виходить у зокрема цільова сторінка «Добридень». Тематика його виступів не обмежується зараз лише рамками підприємства і його цехів, хоча розкидані вони по всьому Приазов’ю. На сторінках газети регулярно публікуються матеріали соціально-політичної спрямованості, які беруть найрізноманітніші проблеми буття населення Маріуполя і регіону, культурного життя, інтернаціональних і міжнародних зв'язків, піднімаються гострі теми, підказані читацької поштою. У центрі уваги більшості публікацій перебуває насамперед – людина, її інтереси, проблеми, захоплення. У найближчій перспективі редакція має намір продовжити тенденцію до тематики за рахунок втягнення у сферу уваги журналістів і громадських кореспондентів до новим підприємствам і організаціям регіону, цікавим особистостям і людським доль. При цьому газета намагатиметься із максимальною повнотою задовольнити інформаційну потреба своїх читачів, публікуючи на своїх сторінках не тільки новини і свіжі публікації місцевого характеру, а й матеріали інформаційного, аналітичного, культурологічного і розважального характеру, отримані з електронних сайтів і від світових інформаційних агентств. До наявних на сторінках газети цільовим розділами і рубрикам «Молодежка», «Співбесідниця», «Академія хазяєчки», «Юридичні консультації» й іншим, додадуться і нові , у тому числі підказані самими читачами – «Ветеран», «Автообозрение», «Музичний калейдоскоп» й інші. Газета має намір залучати співробітництва відомих журналістів і публіцистів міста й області, авторитетних людей тією чи іншою області – видатних фахівців у політиці, економіці, юриспруденції, культури і т. д. З 10 березня 2002 року в Інтернет –мережі вперше з'явився і електронний варіант газети «Иличевец», а 13 березня відбулася презентація його постійного сайту в Інтернеті.

Привіт, діти!

Газета “Привіт, діти!” цікава тим, що це перша газета в Україні, яка створюється до здачі в друк руками дітей. Керує всім процесом лише одна доросла людина – головний редактор Людмила Павлівна Касаткіна. Вона – незмінна на цій посаді і є засновником газети. Місто стало потребувати видання для дітей на початку 90-х років, коли передплачувати московські видання було надто дорого, бо Росія стала окремою державою. Тому в 1994 році газета “Приазовський робочий” надала підтримку ініціативному редактору і досі тримає під своїм крилом “маленький колектив”. Діти є оглядачами всіх місцевих подій і живою мовою викладають свої роздуми на сторінках газети. А з 2002 року газета стає обласним виданням і лави прихильників поповнюються дітьми та юнаками Донецьку, Краматорську, Макіївки та інших міст області. “Привіт, діти!” є взірцем юнацької журналістики в Донецькій області і постійно завойовує нагороди на обласному конкурсі дитячої преси “Тисни на RECорд”. А до того ж вона дає життя і розвиток багатьом журналістським талантам.

Висновки

Розглядаючи історію кожного окремого закладу нашого міста, нам відкривається вся історія Маріуполя, найпотаємніші його куточки.

Місто Маріуполь в цьому році відсвяткувало 225 років свого існування. Воно має цікаву історію, насичене сьогодення і перспективне майбутнє. Два металургійних гіганти – “Азовсталь” та завод ім. Ілліча постійно підтримують культуру міста, є ініціаторами реконструкцій та капітальних ремонтів палаців культури, басейнів, шкіл, підтримують міські телерадіоканали.

Маріупольці теж прагнуть допомогти розвитку міста. Задля цього молодь постійно бере участь в різних програмах з обміну досвідом: радісно зустрічає гостей із закордону та перетинає кордони країни, щоб подивитися, як працюють в ближньому та дальньому зарубіжжі. І з накопиченим досвідом втілює нові ідеї та новації у виробництві міста.

В школах міста стає дуже популярною “профіляція”, тобто кожен учень має право обрати собі клас з певним спрямуванням – гуманітарним, математичним та ін. Після школи всі бажаючі можуть поступити у вищій навчальний заклад міста – Приазовський державний технічний університет або Маріупольський гуманітарний інститут.

Надіюся, так буде й надалі, а невдовзі Маріуполь стане одним зі справжніх українських культурних центрів.

Використана література

1. Кащенко М., “Найтепліший”, газ. “Доки не пізно!”, м. Москва, №12 (39), червень 2003р.

2. Грушевский Д.Н., Руденко Н.Г., "Жданов: Ист.-краевед. очерк." – 2-е изд., перераб. и доп. – Донецк: Донбас, 1978. – 183 с.

3. Яруцький Л.Д., "Маріупольська мозаика: Документальні повісті і оповідання краєзнавця" – Маріуполь, ЗАО "Газета"Приазовський, робочий", т. 2, - 2002 р. – 299 с.

4. Яруцький Л.Д. "Найстарший в Україні". Маріуполь, "ПР"; 1998г

5. Пономарьов П.О., Кобець Г.П. та інші – Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область, - Інститут історії Академії наук УРСР – Київ, 1977 р., 988 с.

6. Мариуполь и его окресности, 1892 р., 252 с.

7. З. Буров, С. Отченашенко "З історії Маріупольського театру", 1895 р., с.

8. Проценко А., Записки мариупольского краеведа, Маріуполь, 1993 р., ПМЦ “Азовсталь”, 135 с.

9. ЦДІА УРСР у Києві, ф.229, оп.1, спр.152, арк.2

10. ЦДІА СРСР,ф.23, оп24, спр.484, арк.1,15,30,31