Реферат: Історія Оренбурзького краю. Оренбурзький край до початку російської колонізації

Історія Оренбурга багата подіями і налічує майже триста років. Оренбурзька область невід'ємна частина Росії. Історія Оренбурзькій області - частина історії нашої великої країни. Оренбурзький край - це, перш за все населяють його люди. Історично Росія складалася як багатонаціональна держава, де пліч-о-пліч жили народи розрізняючись мовами, традиціями та віруваннями. Не завжди згоду давалося легко і щоб не повторювати помилок у майбутньому потрібно добре знати своє минуле.

Багато оренбуржців внесли помітний внесок в історію нашої Батьківщини. Сучасні оренбуржців знають і пишаються своїми земляками пам'ятаючи їхні подвиги.

Оренбурзький край оспіваний в книгах багатьох письменників і поетів. Та й сама Оренбурзька земля дала не мало талановитих літераторів.

1. Міста епохи бронзи

Мисливці за мамонтами. Найбільш ранні сліди проживання людини в нашому краї відносяться до льодовикової епохи, давньокам'яного століття. Це було 30-15 тисяч років тому. Холодні степи з острівцями хвойних і листяних лісів були вільні від льодовика. У степах мешкали величезні мамонти, сибірські шерстисті носороги, первісні бики, дикі коні, північні олені, ведмеді, вовки та інші тварини. Їх кістки часто знаходять в обривистих берегах річок, особливо після весняних розливів, при різних земляних роботах.

Перші люди прийшли до нашого краю з більш південних широт, ймовірно, з меж Південного Казахстану та Середньої Азії, постійно просуваючись на північ в пошуках нових мисливських угідь. Це були люди сучасного фізичного типу. Вони жили матріархальними громадами, в яких главою роду вважалася жінка. Їх головним господарським заняттям була полювання на мамонтів, носорогів, північних оленів та інших великих тварин. Мисливці були озброєні списами з кам'яними наконечниками, кістяними гарпунами, крем'яними ножами, кістяними і кам'яними кинджалами, дерев'яними палицями. Люди вже вміли добувати вогонь, одягалися в звірині шкури, жили в землянках, печерах.

Найдавніші знаряддя праці палеолітичного вигляду, знайдені в Оренбурзькій області. Внизу - кам'яне знаряддя у вигляді ножа (знайдено у верхів'ях річки Сухий Губерлю поблизу села Новомиколаївки), вгорі - уламок кістяного гарпуна (знайдений на правому березі річки Струм нижче Нижньо Яіково). Зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.

Кам'яні знаряддя (сокири, сокири-тесла, молоток, наконечники стріл). Знайдені на території Оренбурзької області. Зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.

Сліди стоянок древніх мисливців виявлені в районі нинішнього с. Ідельбаєво (біля м. Мідногорськ) і в ряді інших місць Південного Уралу. Особливо цікавий пам'ятник того часу - знаменита Капова печера на р. Білої в Башкирії. На стінах збереглися зображення тварин льодовикового часу, виконані фарбах руками древніх художників.

Пройшли тисячі років. Потеплішав клімат. Зникли мамонти й шерстисті носороги. Пішли в далеку тундру північні олені. Утворився близький до сучасного рослинний і тваринний світ степу. Люди навчилися шліфувати, свердлити і пиляти камінь, удосконалили кам'яна сокира, винайшли лук і стріли. У громадах стали виготовляти глиняний посуд, робити човни-довбанки, будувати плоти, з диких волокнистих трав прясти нитки, в'язати мережі, ткати грубий матеріал для одягу. З'явилося перше домашнє тварина - собака, стаючи вірним другом і помічником людини. Настав новий етап в житті людського суспільства – новокам’яне століття.

У 4-3 тисячоліттях до нашої ери матріархальні родові общини жили в південно-уральських степах уздовж річок і озер. Головним заняттям їх були рибна ловля і полювання. Сліди їх стоянок виявлені по берегах р.. Джарли (Адамовський район), на території радгоспу імені XIX партз'їзду (Светлінскій район), на р.. Кіембай (Домбаровський район), біля гирла р. Струм (Бузулукський район) та в інших місцях.

Стародавні скотарі, землероби і металурги. У другій половині 3 тисячоліття до нашої ери древні рибалки та мисливці південноуральських степів перейшли до скотарства, примітивного землеробства, видобутку мідної руди і виготовлення перших металевих знарядь, спочатку мідних, а потім і бронзових. Змінилося суспільний устрій: головою роду став чоловік. У 2 тисячолітті до нашої ери бронзові знаряддя праці, поряд з кам'яними, широко увійшли в ужиток населення нашого краю. Настав бронзовий вік.

Стародавні скотарі, землероби і металурги степів жили осілими поселеннями. Кам'яними мотиками вони обробляли м'які заливні ділянки землі вздовж річок, сіяли пшеницю, тиснули мідними і бронзовими серпами, зерна розтирали на кам'яних терках, розводили дрібну й велику рогату худобу, коней, добували і плавили мідну руду, відливали бронзові знаряддя - сокири, кинджали, серпи і т.д.

Свідоцтва життя і діяльності людей того часу виявлені в ряді місць нашої області. Сліди їхніх поселень відкриті по берегах р.. Джарли (Адамовський район), на території радгоспу імені М. Горького (Новоорськ район), на р.. Чебеньке у с. Гаврилівки (Саракташского район), у с. Колтубанкі (Бузулукський район) і т.д. Сліди видобутку мідної руди відкритим способом виявлені і у с. Оленівки (Домбаровський район), між річками Середньої і Верхньої Каргалкамі (Сакмарське район). Багато поховань вивчено археологами в Ясний, Новоорськ, Сіль-Илецкой, Гайський, Тоцькому та інших районах.

Знаряддя праці бронзового століття: мідні серпи, мідний сокиру, бронзове спис. Знайдені на території Оренбурзької області. Зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.

Вхід в древню шахту для видобутку мідної руди в урочищі Родниківські шишки на лівому березі річки Бердянка, в семи кілометрах вище села Благословенкі.

Мідні злитки - результат плавки мідної руди древніми рудокопами і металургами. Знайдені в 1952 році у міста Соль-Илецка при будівельних роботах. Зберігаються в обласному краєзнавчому музеї.

2. Кочівники раннього залізного віку. Розпад родової громади

оренбурзький кочівник племінний першопоселенець

Поява залізних знарядь. У VIII-VII ст. до нашої ери древні жителі південноуральських степів освоїли плавку залізної руди і почали виготовляти залізні знаряддя праці та зброя. Кам'яні знаряддя були повністю витіснені залізними. Мідь і бронза застосовувалися для виготовлення наконечників стріл, різних предметів побуту і прикрас.

Залізні знаряддя зробили працю людини набагато продуктивніше, ніж раніше. Вживання їх вчинила справжню революцію в техніці, справила величезний вплив на подальшу історію людського суспільства. З появою залізних знарядь закінчується бронзовий вік і починається ранній залізний вік.

Одночасно з появою залізних знарядь стародавні осілі скотарі і землероби перейшли до нового типу господарства - до кочового скотарства. Цей перехід зумовлювався подальшим зростанням поголів'я худоби в громаді і наявністю сприятливих природних умов для його вирощування - безкрайніх степових пасовищ.

Савромати і сармати. У 1 тисячолітті до нашої ери на території нашої Батьківщини відбулися важливі події. У Закавказзі і Середньої Азії утворилися перші рабовласницькі держави - Урарту і Хорезм. У Причорномор'ї греки заснували свої міста-держави - Пантікапей, Олів'є, Херсонес та інші. У той період в причорноморських степах жили скіфські племена, а в степах Південного Казахстану та середньої Азії кочували скотарі саки і массагети. Великі південноуральських і прикаспійські степи населяли кочівники-скотарі - нащадки осілих племен бронзового століття. Давньогрецькі історики (Геродот і інші) називали їх савроматами (давня назва) і сарматами (пізніша назва).

Савромати були східними сусідами скіфів. Територія, яку займали савромати, починалася у Дона і йшла далеко на схід. Південноуральський степу були її частиною. Тут вони кочували понад тисячу років, з VII ст. до нашої ери і по IV ст. нашої ери. Савромато-сарматські племена були родинні скіфам, говорили мовою, близькою до їхньої мови.

Головним господарським заняттям савромато-сарматських племен було кочове скотарство. Вони розводили коней, велику і дрібну рогату худобу, сіяли просо, плавили залізну руду, володіли ковальським ремеслом, знали ливарна справа. Житлами їм служили повстяні кибитки, встановлені на візках. Харчувалися вони м'ясом домашніх і диких тварин, кумисом та Куртом (сушеним сиром).

Савромато-сарматські племена відрізнялися войовничістю. Чоловіки були озброєні залізними мечами, кинджалами, списами або дротиками, луками з стрілами. Жінки також володіли зброєю і в разі необхідності вступали в бій.

Родові общини об'єднувалися у племена і племінні союзи. На чолі родів і племен стояли вожді, які виділялися серед рядових общинників своїм багатством. У господарстві вождя застосовувалася праця військовополонених - рабів та збіднілих общинників. Зростало майнова нерівність, йшов процес утворення частин власності. Родова громада переживала останній щабель свого розвитку.

Сарматські племена спілкувалися з сусідніми племенами, а за посередництвом їх з грецькими містами-державами Причорномор'я, із Середньою Азією, з Іраном і Єгиптом. Про це розповідають знайдені в курганах речі. У 1911 р. в кургані біля с. Прохорівки (Шарликського район) селяни знайшли дві срібні чаші роботи древньо іранських майстрів кінця IV - початку III ст. до нашої ери. На одній з них викарбувано древній напис, що означає в перекладі «чаша Атромітра» (Атромітр - власне древнеіранськой ім'я). У 1971 р. в Новокумакском могильнику у міста Орська знайшли єгипетський алебастровий посудину V ст. до нашої ери. На посудині - чотири написи: одна зроблена єгипетськими ієрогліфами і три - клинописом (на древнеіранськой, еламська і аккадскою мовами). Всі написи означають одне і те ж: «Ахашверош, фараон великий». Ахашверош древнеперсидский цар. Він правив у 465-425 рр.. до нашої ери.

3. Племінні союзи та державні утворення степових кочовиків у IV-XIII ст.

Гунська племінний союз. Авари. Близько II ст. нашої ери східними сусідами сарматського племені аланів, що жив в південноуральських степах, стають гуннскі племена. Вони прийшли з Північного Китаю і Монголії. У середині IV ст. ці племена почали рухатися на захід через південноуральські і прикаспійські степи, тягнучи з собою сарматські та інші племена Західного Сибіру, Казахстану і Південного Уралу. Гуни з вогнем і мечем пройшли південноруські степи і з'явилися в басейні Дунаю.

На початку VI ст. через південноуральських і прикаспійські степи пройшла нова хвиля кочівників з Азії - аварів. У російському літописі вони іменуються обрами.

Західно-тюркский каганат. У VI ст. степове кочове населення Казахстану і Південного Уралу увійшло до складу Западнотюркского каганату - великого держави кочових племен з центром на Алтаї. Вплив каганату поширювалося далеко на захід, аж до степів Північного Кавказу. У період існування каганату давнє населення південноуральських степів все більш і більш поповнювалося тюркомовними племенами, вихідцями з азійських степів.

Хозарський каганат і держава Волзька Болгарія. У VII ст., Після розпаду Західотюркскої держави, в низов'ях р.. Волги виникла держава хазар - Хазарський каганат, а на Середній Волзі, головним чином у межах нинішньої Татарської АРСР, держава болгар - Волзька Болгарія. Північно-західна частина нинішньої Оренбурзької області була його південно-східною околицею. Туди через південноуральських і прикаспійські степи йшли караванні дороги з Середньої Азії та Ірану.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--