Реферат: Історія розвитку сестринської справи в Україні

План

1. Історія розвитку с/с в Україні.

а) організація шпиталів у Запорізькій Січі.

б) догляд за хворими, пораненими в монастирях.

2. Андрій Крупинський.

3. Положення про медичну освіту.

4. Система підготовки м/с в Україні сьогодні, спеціалізація.

Історія розвитку сестринської справи в Україні

За багато віків до утворення Київської Русі цікаві пам'ят­ки культури, в тому числі й медицини, залишили по собі скіфи, що населяли Крим, південні землі між Дніпром і Дунаєм і мали торгові і культурні зв'язки з греками (про них згадують Геро­дот і Гіппократ). Скіфам були відомі цілющі властивості багатьох рослин, вони володіли деякими прийомами лікування різних хвороб, могли робити навіть трепанації. Під час розкопок Чортомлинського кургану, недалеко від Керчі, знайдено золоті і срібні вази із зображенням скіфів, які надають медичну допо­могу (перев'язування нижньої кінцівки, виривання зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали ме­дичну практику в Афінах.

У IXст. формується східнослов'янська держава Київська Русь з центром у Києві. За князювання Володимира Святославовича, а потім його сина Ярослава Мудрого. Київська Русь підноситься до рівня передових держав тогочасної Європи.

Виникнення сестринської справи в Україні, як і у всій Європі, нерозривно пов'язане з прийняттям та становленням християнства, створенням монастирів, при яких були лікарні, подорожні доми, які поєднували функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що направлялися до святих місць а Потребували медичної допомоги.

Одна з перших згадок про створення стаціонарної ліку­вальної установи у Київській Русі відноситься до Xстоліття, коли княгиня Ольга організувала лікарню , де догляд за хво­рими був доручений жінкам. Літописець Нестор у своєму зна­менитому "Житии Феодосия Печерского" згадує про створен­ня монастирської лікарні в Києві на рубежі третьої та четвер­тої чверті XIстоліття. Згодом подібні лікарні були створені в Переяславі, Вишгороді та Чернігові.

Видатним медиком, першою в світі жінкою, яка просла­вилася своїми медичними знаннями була внучка Володимира Мономаха, дочка Мстислава -Євпраксія Мстиславівна. Вона видала грецькою мовою трактати "Аліма" та "Мазі", де було зібрано і систематизовано знання з тогочасної медицини, і, крім опису хвороб та засобів їх лікування, дано поради щодо гігієни, зокрема, гігієни жінки та дитини.

Медична допомога у козацькому війську

Історія України XVI—XVIIст. характери­зується запеклою боротьбою українського на­роду за свою національну самобутність, велику і почесну роль у якій відіграли українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам подавали здебільшого народні ціли­телі. Та й самі козаки володіли певними прийо­мами само- і взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при пе­реломах тощо.

Однак було б невірно думати, що в козаць­кому війську не подавалася ніяка кваліфікована медична допомога. У війську Б.Хмельницького, наприклад, майже в кожній сотні були цируль­ники, при полках — лікарі. З історичних дже­рел відомі імена лікарів Лук'яна Салтицького, Мартина Родомського, Івана Гладкого, Матвія Таборовського та ін.

У XVIст. для поранених козаків створюють­ся шпиталі в монастирях, найбільші з них — у Трахтемирівському та Межигірському. Лікува­ли в них обізнані в медицині ченці.

З козацького скарбу вносилися вклади на лікування у шпиталях поранених. Б.Хмельниць­кий навіть подарував Межигірському монасти­рю містечко Вишгород на знак вдячності за по­дання допомоги пораненим воякам його війська.

Велику підтримку мали шпиталі з боку ук­раїнських православних братств, які почали ство­рюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у Києві. В XVIIст. при багатьох українських військових полках були свої шпиталі.

Варто згадати і про своєрідну діяльність цехів цирульників, які почали з'являтися у XVст. Такі

цехи були у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янці-Подільському та інших містах України. Крім го­ління, тут навчали подавати медичну допомогу, особливо при травмах, пораненнях, переломах кісток, кровотечах. Без перебільшення можна сказати, що цирульники, попри критичного став­лення до них з боку дипломованих лікарів, відіграли неабияку роль у поданні хірургічної допомоги, особливо пораненим у війнах.

У XVIIIст. після створення медико-хірургічних шкіл при великих шпиталях, а також відкриття медико-хірургічних академій в С.-Пе­тербурзі і Москві медична допомога у військах в організаційному і професійному плані набула нового значення і була піднесена на значно ви­щий якісний рівень.

Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки над населенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина та Лодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора медицини Андрея Крупинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було до­ручено створити на західноукраїнських землях систему медичної служби і медичної освіти.

У своїх меморіалах від 30 травня та 30 серпня 1773 року Андрей Крупинський з болем і гіркотою констатував, що че­рез відсутність дипломованих акушерок під час пологів часто помирають матері зі своїми немовлятами. Тому першочерговим завданням він вважав відкриття у королівстві медичних на­вчальних закладів. На його клопотання губернатор граф Ан­тоні Перген 20 березня 1773 року видав розпорядження, згідно з яким у Львові почалось читання лекцій з усіх галузей медичної науки для осіб, що займалися лікарською, акушерською та аптекарською практикою, але не мали дипломів.

Урочисте відкриття Львівського акушерського колегіуму Одбулося 1 жовтня 1773 року. Цей день ознаменував зарод­ження середньої медичної освіти на західноукраїнських зем­лях. Навчання в колегіумі було безкоштовним. Більш того, слу­хачі перебували на повному утриманні землевласників, які ске­рували їх на навчання. З губернаторського фонду вони одержували по одному гульдену на тиждень. Слухачами коле­гіуму могли стати фізично здорові, морально стійкі особи обох статей віком від 21 до 30 років. Звичайно, підбирали інтелекту­ально розвинених, які відзначалися милосердям та любов'ю до акушерської справи.

За статутом навчання в колегіумі тривало один - три роки. При колегіумі діяли курси прискореної підготовки акушерок. Це сприяло значному поліпшенню акушерської допомоги в королівстві.

При такій системі освіти відчувалась гостра нестача се­реднього медичного персоналу. Не дивлячись на це, багато з них не мало роботи, або займалось приватною практикою. На цей час дрібні лікувальні установи взагалі працювали без се­реднього медичного персоналу, а у великих - на одного ліка­ря припадав лише один середній медичний працівник. У зв'яз­ку з цим їхні умови праці були вкрай важкими, а платня мізер­ною. В клініках єдиного в Західній Україні медичного факультету Львівського університету медичними сестрами пра­цювали переважно монашки, які недостатньо володіли навіть найелементарнішими навичками догляду за хворими.

Приблизно на цей період припадає відкриття перших на­вчальних закладів для підготовки медичних сестер у Західній Україні. Перша школа медичних сестер була створена лише у 1895 році при загальній лікарні у Львові. Вона була організована і фінансувалась крайовим відділом здоров'я спільно з товариством Червоного Хреста. Навчання в школі в різні періоди часу тривало від 2 до 6-7 місяців.

При одержанні диплома випускниці медсестринської шко­ли давали урочисту обіцянку такого змісту: "Клянуся і обіцяю вірно служити ідеям Червоного Хреста, дотримуватися вимог професійної етики, виконувати свої обов'язки добросовісно, не ухилятись від догляду за різного роду хворими і сприяти по­ширенню принципів охорони здоров'я населення і особистої гігієни народу на території моєї діяльності".

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--