Реферат: Історія соборності України

1.Історія становлення державності України.

2.Т. Г. Шевченко — народний поет.

3. Сьогодення України і погляд у майбутнє.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане багатьма поколіннями українського народу.

Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях з війнами, горем та втратами. Але історія українського народунайтяжча і найболючіша, адже збудована вона була на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність України.

Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були: розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 1917–1919 рр. і переломні події 1991 року, пов’язані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України, як незалежної держави. Це були періоди, коли розміреність плину суспільного життя поступається місцем виплескові суспільної активності, коли життя виходить з берегів традиційних норм та уявлень, а усталені стереотипи суспільної свідомості й моралі втрачають свою незаперечність, поступаються місцем якісно новим уявленням та нормам. Природно, з часом вир подій вщухає, повертається ритм і врівноваженість суспільного життя. Проте такі виплески не минають безслідно. Їх наслідком стає зміна історичних епох — одна, що віджила своє, поступається місцем іншій — новій.

Доленосні події 1991 р. кардинально змінили історичну долю українського народу й після кількох століть підневільного, бездержавного існування вивели його на шлях самостійного розвитку, побудови національної держави.

Полум’яним українським патріотом був Тарас Григорович Шевченко. Його заклик — „свою Україну любіть” — вирвався з самого серця, як найзаповітніше слово. Одним із найглибших у світовій ліриці виявів любові до рідного краю справедливо вважається поезія „Мені однаково” із трагічним, потрясаючим закінченням:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, зблудять...

Ох, не однаково мені.

Немов пророк , він передбачав, що неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збереться над Російською імперією,як грандіозна хмара.Він попереджав панів:

Схаменіться!Будьте люди,

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторінками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Він передбачав бурхливий протест і гнів, що віками визрівав у глибинах народних мас.

Україна у творчості Шевченка — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.Поет перший в українській літературі на весь голос сказав про велич, красу народної любові до Вітчизни, як символу волелюбності.

І прекрасно усвідомлював Шевченко свою роль як воістину народного поета, як речника свого народу:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--