Реферат: Історія соціально-економічної географії світу
Щоб пізнати себе, кожна наука повинна вивчати й аналізувати історію свого формування, починаючи від витоків і закінчуючи сучасним періодом. Цей процес полягає у пошуках джерел формування науки, з’ясуванні причин її виникнення, проведенні періодизації, встановленні найважливіших тенденцій і закономірностей розвитку. Усе це дає можливість пояснити сучасний стан і структуру науки, її фундаментальні положення, здійснити прогноз подальшого розвитку.
Наука виникає і розвивається внаслідок потреб суспільства у достовірній інформації. Отже, суспільні потреби є головним рушієм розвитку наукового знання в цілому і СЕГ зокрема.
Серед усього розмаїття суспільних потреб відзначимо потреби різних народів і країн в обміні своїх товарів на товари інших народів і країн. Проблеми товарообміну породили торгівлю і подорожі. Під час цих подорожей, а також військових походів велися спостереження, робилися записи, в яких подавалися відомості про природу, народи, їх культуру, традиції та заняття.
В історії географії в цілому і СЕГ зокрема виділяється декілька періодів:
1. Класичний (від стародавніх часів до кінця ХVІІ століття).
2. Новий (ХVІІІ – перша половина ХІХ століття).
3. Новітній (від другої половини ХІХ століття).
Класичний період започаткований у стародавній Греції. Тоді були закладені засади нашої науки та написані фундаментальні праці з географії тогочасного світу. Але все-таки слід мати на увазі, що ще до давніх греків наукові географічні відомості нагромаджувалися у багатьох інших осередках світової і регіональної цивілізації: у Вавилоні і Шумерії, Єгипті і Фінікії, а також Китаї. Заслуга греків полягає у систематизації і поширенні цієї інформації. Так у Європі виник грекоцентризм, а у світі – європоцентризм.
Оскільки класичний період був досить тривалим у часі і різноманітним за джерелами інформації, то цілком логічно виділити в ньому певні етапи:
а) давньогрецько-римський (або античний ) (VІ ст. до Р.Х. – V ст. після Р.Х.);
б) арабський (VІ – ХІV ст. після Р.Х.);
в) Великих географічних відкриттів (ХV – ХVІІ ст.).
Їм відповідають головні осередки розвитку географії: першому – давня Греція, другому – Близький і Середній Схід, третьому – Західна Європа.
Давньогрецько-римський етап характеризується розвитком СЕГ всередині неподільної тоді географії і наукового знання в цілому.
Питання про «батька географії» досить непросте і остаточно не розв’язане до цього часу. Дехто навіть пропонує вважати «батьком географії» Гомера, який ще у ХІІ столітті до Р.Х. написав «Одіссею», що є художнім географічним описом мандрівок відомим на той час світом. Серед видатних вчених давньої Греції і Риму, внесок яких у становлення географії є незаперечним, виділяються постаті Геродота, Аристотеля, Ератосфена, Страбона, Птолемея.
Геродот (485-425 рр. до Р.Х.) багатьма вважається «батьком географії» все ж таки помилково, насправді він був «батьком історії». Найвідоміша Геродотова праця – це «Історія», у четвертому томі якої, до речі, міститься країнознавчий розділ, присвячений Північному Причорномор’ю (напевно, це є найдавніша документальна згадка про територію України-Скіфії).
Аристотель (384-322 рр. до Р.Х.) вперше вжив термін «географія». Від нього географія тривалий час розумілася як наука про креслення, виготовлення карт, тобто як картографія.
Ератосфен (275-195 рр. до Р.Х. ) з Олександрії має, напевно, найбільше підстав вважатися справжнім науковим «батьком географії», його головна праця так і називається: «Географічні записки». В ній містяться цікаві ідеї стосовно «сфагід» (районів у сучасному розумінні). Ератосфен прославився надзвичайно точними вимірами розмірів Землі, які значно випередили свій час.
Якщо Ератосфена можна визнати батьком неструктурованої географії взагалі, то Страбон (64 р. до Р.Х.-24 р. після Р.Х.) може вважатися батьком суспільної географії . Він написав видатну сімнадцятитомну працю «Географія», в якій обґрунтував віднесення всієї географії до суспільних наук, а також розвинув ідею територіальних відмінностей (районів). Страбон назвав Землю «домом людства», закладаючи таким чином велику екологічну ідею в географічні дослідження (по суті, Страбон передбачив появу геоекології в сучасному розумінні цього терміну).
Нарешті, Птолемей (90-168 рр. після Р.Х.) – відомий астроном, математик, картограф і комплексний географ. Він не тільки обґрунтував геоцентричну систему Всесвіту, але і зробив першу спробу класифікації географічних наук . Птолемей у фундаментальній праці «Керівництво з географії» розділив географічне знання на власне географію (загальну географію – науку про кількісні характеристики Землі) і хорографію (описову науку про якісні характеристики окремих територій).
До важливих досягнень давньогрецько-римського етапу слід віднести:
а) висунення цілої низки теоретичних положень, що отримали підтвердження і розвиток у пізніші часи (поділ географії на загальну і описову (регіональну), ідеї кулястості Землі, наявності теплових поясів, географічних районів тощо);
б) започаткування міцних традицій застосування історико-генетичного і порівняльно-географічного методів дослідження;
в) опис відомих земель, або «ойкумени » (заселених земель).
Безпосередньою спадкоємицею старогрецької стає арабська географія. До речі, саме від арабів географічні ідеї давньої Греції і Риму «повернулися» потім у Європу, яка втратила їх у середньовіччя.
Арабський етап класичного періоду пов’язаний з арабо-ісламською експансією на величезних просторах – від Індії до Іспанії з північною Африкою включно.
Інформацію про світ араби черпали з двох джерел: вони переклали арабською мовою більшість греко-римських праць і самі багато подорожували. Араби були добрими картознавцями, будуючи свої картографічні праці на основі проекцій Птолемея (конічних і стереографічних). Загалом арабські дослідники вміло поєднали знання з математики й астрономії з географічними знаннями. Цим вони розвинули ідеї Птолемея, що пізніше сприяло розвитку хорологічного напрямку в економічній географії та формуванню математичної географії.
Видатний арабський географ Ібн Гордадбег у Х столітті написав «Книгу шляхів і країн», в якій подано в тому числі і стислий опис території сучасної України. Аль-Біруні в ХІ столітті першим серед середньовічних вчених висловив думку про рух Землі навколо Сонця. Ідрісі у ХІІ столітті написав «Нову географію» та «Розважний і корисний посібник для бажаючих здійснити навколосвітню подорож», де були описані всі відомі на той час країни Європи, Азії та Африки (цю працю, напевно, слід вважати першим науково-популярним географічним твором ).
Загалом арабські дослідники виправили багато географічних помилок древніх греків: довели, що Індійський океан не замкнений басейн; уточнили географічні координати визначені ще Птолемеєм та ін. Для методології СЕГ дуже важливою була думка Ібн Гальдуна (ХІV – початок ХV століття) про те, що спосіб життя і заняття людей більше залежать від їх культури, ніж від природного довкілля.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--