Реферат: Iсторiя укр журналiстики

Розвиток української періодики на Сході 1905-14 рр.– “Хлібороб”

На початку ХХ ст.українська журналістика була представлена місячником “Киевская старина” та ількома студентськими часописами.Дія Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876) призвели до того,що українською мовою не виходило не тільки жодного політичного видання,а й спеціалізованого,скажімо,хліборобських,медичних журналів чи бюлетенів.1904 року від активу Києва було направлено делегацію до графа Вітта,який обіцяв розглянути разом з губернатором України питання про використання укр мови.Останній відповів,що так,“ треба чинність відмінити”.Було навіть у Петербурзі видано книжку на захист української мови.Наростання невдоволення народних мас змусили Миколу ІІ погодитися на демократичні поступки.Маніфестом 17 жовтня він обіцяв надати народам Росії “свободу особи,слова,сумління,зібрання та союзів”.24листопада – нові правила про друк.Укр.громадськість сприйняла це як новий етап.1906-1907 - нові хвилі репресій щодо видань .На укр-мовні видання накладаоися штрафи,арештовувалась та тероризувалась інтелігенція (Чикаленко,Єфремов).На запит щодо створення нових видань “Громадське слово” та “Нове життя” не дали дозволу і жодна київська друкарня не захотіла видати.Відтак одне за одним з’являються українські за мовою і духом видання: спочатку “Хлібороб”(брати Шемети),за ним “Рада”(Грінченко),“Нова громада”(Грінченко,Ллеонтович),“Рідний край”(М.Дмитрієв,Полтава),“Українська хата” та інші.У 1906 році їх було 34,а до 1908 залишилося тільки 9 — друковані органи потерпали від шовіністичного цькування та економічної скрути.Ще гірше стало з початком Першої Світової війни,коли усі українські видання були закриті.Українська публіцистика локалізувалася за кордоном і у таборових часописах.

З початком революції 1917 р.та національно-визвольних змагань в Україні започаткувався новий тип журналістики — українська державотворча преса.Газети соціалістичних партій “Нова рада”,“Робітнича газета”,“Народна воля” свідчать,що безцензурна преса періоду Центральної Ради усі можливості до всебічної диференціації. З переходом влади до гетьмана Скоропадського,створюється очолюване Д.Донцовим Бюро преси та Центральне управління у справах преси.У країні вводиться цензура укладається перелік заборонених у пресі тем.Отже втрати попередніх свобод великою мірою посилює опозиційне ставлення багатьох українських часописів до Павла Скоропадського.Повернення до вільного слова відбувається у часи Директорії.Таким чином перші десятиріччя ХХ ст.в історико-журналістському процесі — час нестабільний,коли українська журналістика,долаючи усі перепони,таки змогла стати правдивим дзеркалом та організатором суспільного життя.“Рідний край” 24 грудня 05р.Полтава.Політико-економічний і л-рний тижневик.Редактор М.Дмітриєв,співредактор П.Рудченко.Серед співробітників – О.Пчілка,І.Нечуй – Левицький,О.Дорошенко.Радикальніше за “Хлібороб видання.Намагались вччасно реагувати на (рубрики): що діється на У,також на Галичині і Буковині,дописи про все що діється доброго і лихого; та писати аналітику: Що потрібно для нашого народу,наукові статті і звістки.Також опікувалась проблемами укр діаспори (Сибір,Краснодар),виходило понад 7000 примірників.“ Громадська думка” 31 грудня 05року – 18 серпня 06,послідовниця “Рада” Видавці Чикаленко,Симиренко,Леонтович.Зміст різноманітний,щоденні звіти,дописи,статті науково-популярного змісту (про політ.Думку – Грушевський,про історію – Грнченко).Г.д.агітувала до створення Думи,розповідала про партії ,маніфест 17 жовтня,тлумачила політику певних угрупувань.Намагалась бути близькою до народу,1500 примірнмиків.“Рада” 15 жовтня вийшла.Безпартійна,поступова укр.друковаана газета к-рно–нац.Напряму ,яка дотримуваласьдерж.Напряму,проти антисемітів.Приділяла увагу к-рі,театру,мистецтву.Інтелігенція казала “наш Університет”.До 13 р.редактор Павловський,далі- Міковський.Певний час секрктарем був Симон Петлюра.Співпрацювали Черняхівська,Грінченко,гострі публікації Єфремова.Грушевський.Фінансували ті ж самі.Писала про актуальність проблем укр.мови,займала творчу позицію.Була закрита у 14 р.на певний час газету сприймали з духом міщанства,сентиментальністю – орган молодого покоління полемізував з газетою “Хата” - (хатяни – радяни) “У.Не може жити дрібними справами.

“Нова громада” поч.1906 Є Чикаленко,Б.Грінченко.Друкували матеріали науково-л-рного х-ру.У 1907 об’єднується з л-рно-науковим вісником.Творче кредо журналу – “Струси з себе рабський дух!” Рубрики: л-рна,наукова,огляди,хроіка,бібліографія,багато публіцистики ( з біжучої хвилі,на укр.теми)

Типологія видань: педагогічний журнал (“Світло”),мистецтвознавчий (“Сяйво”-театр),дитячий (“Молода Україна”),гігієна,санаторія,природознавство (“Життя і знання”),кооперативний (“Наша коопперація”),господарський (“Рілля”,Українське бджільництво”),гумористичні (“Шершень”,“Хрін”) Перші десятиліття XX ст.для розвитку української публіцистики характерні неоднозначною мірою свободи слова.І власне на усьому критерію бачення тогочасного історико-журналістському мені і хотілось спинитись у виступі.Адже преса була то підцензурною,то вільною,змушена була вдаватися до езопової мови ,то могла відкрито вести усі суспільні проблеми,а це неминуче визначало тематику і стильові особливості.

2“Хлібороб” І газета Перше число появилося 25 (12 ст.ст.) листопада 1905р.На самому часопису помічено було датою “12 грудня”.Сталося це тому,що на східних українських землях в той час затрималася ще назва місяців: листопада – груднем,а грудня – студнем,що відповідало церковнослов´янським назвам.За відповідального редактора підписував наймолодший з братів Шеметів,що покінчив життя під час другої (1917) революції.Фактичним редактором був старший – В,Шемет,колишній член “Братства Тарасівці”,пізніш посол до !-ої Державної Думи від Полтавщини,а з 1919р.– співробітник Української Академії Наук.Переслідуваний совєтською владою,вмер з голоду.Була це невелика,на дві картки,газета.У першому числі подано було Маніфест !7 жовтня та статтю “Про вольності громадські”.З матеріалів у дальших числах треба згадати статтю про Переяславську умову (1654).Та чи не найцікавішими були тут відомості про те,як прокидалося українське життя тапро український рух на західноукраїнських земдях.Взагалі зі сторінок цієї газети пашіло сміливим та гострим словом,виразною національно-революційною думкою.Появлення її все національно свідоме українство зустріло з ентузіазмом.Розходилася в кількості 5.000 примірників,а на вулицях кожне число просто виривалося з рук продавців.Газета мала всеукраїнський характер. Містила такі рубрики: звістка з Києва,звістка з Польщі,звістка з Галичини.Найбільше уваги приділялося селянам.Давала матеріали для підготовки всеукраїнського селянського з´їзду,що на її думку мав відбутися.Друкувалися приговори (ухвали) селянських віч,у яких були політичні умови.З 2-го номера передрукувовувала угоду Хмельницького з царем Олексієм Мих.(Переяславська угода).Довше проіснувати “Х” не вдалося.Після ч.5,якого видав,як стверджувала влада,80.000 примірників,було його заборонено.Та незважаючи на це,“Х” встиг і в такий короткий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил.

Одним з найпопулярнішим виданням,який проіснував майже шістдесят років,був 3"Літературно-науковий вісник". “ Літературно-науковий вісник” виник на ґрунті “Зорі”,коли восени 1879 р.з ініціативи М.Грушевського Наукове Товариство ім.Шевченка вирішило зреформувати “Зорю”,“цебто розширити її програму і обсяг” (ч.21 “Зорі” за 1897 р.).Назва видання була змінена на “Літературно-науковий вісник”.Виходити мав щомісяця за такою програмою: 1) Оригінальна белетристика і переклади з чужих літератур; 2) Оригінальні і перекладні статті про найважливіші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух; 3) Критично-літературні студії з нашого і чужого письменства; 4) З літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії; 5) Огляди літератури і культурного життя в світі слов’янським і загальнолюдським; 6) Бібліографія.Редактор – Грушевський +о.Борковський,О.Маковей та І.Франко.І книжка в січні 1898 р.Друкувалися тут і В.Гнатюк,О.Олесь,Ю.Тищенко,які стали членами редакції.Серед співробітників були представники зі всіх українських земель.Вперше “Євшан-зілля” М.Вороного,“Зимова ніч на чужині”,“Мрії” Лесі Українки,тут же поезії Дніпрової Чайки,Н.Кибальчич,Б.Грінченка,О.Кониського,У.Кравченка,А.Кримського,П.Куліша,Б.Лепкого та інших відомих письменників.Поруч з тим поважне місце займають праці на теми українського письменства,критичні замітки,огляди тощо.Не менш багатим був відділ і публіцистичний.Тут знайшли місце праці з різних галузей поточно-громадського життя.Не всі сприняли схвально-“Душпастир”,“Буковині”,“Руслані”.І рік – близько 800 передплат. Весною 1901 р.журнал заборонили через акції “москвофілів”,але зусиллям видавництва і редакції осягнуто було того,що його існування могло досить довго опертися на передплатників.У 1907 р журнал перенесено до Києва його було сполучено з газетою “Нова громада”.Він став виходити у збільшеному форматі під веденням М.Грушевського та його ближчих співробітників (В.Гнатюка,О.Олеся,Ю.Тищенка,П.Лаврова).Але на перших числах зустрівся він з неохотою деяких частин суспільства.Однією з причин такого явища було те,що в ньому вбачали вплив галицизму,що виявлявся у правописі.Але більша частина української інтелігенції зустріла "Літературно-науковий вісник" з глибокою симпатією.Сприяло тому,з одного боку,вже усталена традиція журналу,а по-друге,прекрасно підібраний зміст і багатство матеріалу,що охоплював інтереси і потреби всіх українських земель.Проблеми з передплатниками.В 1912 р.створено було редакційну комісію,до складу якої ввійшли,крім самого М.Грушевського,О.Олесь,Л.Старицька-Черняхівська та Ю.Тищенко,якого,як завідувача редакційними справами,заступив потім І.Лизанівський,та інші.Проіснував "Літературно-науковий вісник" до світової війни 1914 р.у жовтні того року вийшла ще остання,подвійна,книжка за дозволом військової цензури.Згодом після перерви "Літературно-науковий вісник" знову починає виходити.З травня 1922 р.у Львові з’являється перше число "Літературно-наукового вісника" під редакцією Донцова.У вступній статті під назвою “Наші цілі” редакція повідомила,що є це відновленням "Літературно-наукового вісника" з минулих літ.Але редакція розгорнула його в напрямі боротьби з традиціями і ідеями,якими жив минулий вісник.Зокрема виступає проти ідеї демократизму в українському житті,висуваючи ідеологію українського націоналізму.Редакція "Літературно-науковий вісник" минулих літ,на чолі з професором М.Грушевським,запротестувала проти вживання старої назви та проти відновлення минулого вісника.Протест цей наслідків не мав.Викликав він тільки деякі відгуки (часопис “Книжка”).Виходив новий "Літературно-науковий вісник" до 1933 р.,коли його засади і завдання перебрав журнал під назвою “Вісник”,як безпосередній продовжувач “"Літературно-науковий вісника" до 1939 р.як орган Д.Донцова.

4Укр.органи в Росії.“Укр.вестник”,“Украинская жизнь”

З початком 1906р.появляється укр.преса в поза українськими землями – в Москві та Петербурзі.Першими органами були “Зоря” та “Вільна Україна.“Зоря” почала виходити у Москві наприкінці березня 1906р.Тижневий журнал,що виходив під редакцією адвоката І.Опокова,мав гасло “Єднайтеся у братерській згоді!”.Крім творів під проводом Кримського почав практичний курс для вивчення укр.слова.,також давав ілюстрації.Всього було чотири зшитка (8 номерів).“Вільна Україна” у лютому 1906 року.Л-рний,політичний і науковий журнал за редаккцією А.Шабленка.Друкувалися Леся Українка,Х.Алчевська,М.Чеернявський,М.Вдовиченко та ін.З 3 числа журнал приняв напрямок укр.соц-демократів.Довго не протримався,після конфіскації 3,5,6 чисел припинила і існування.“Укр.вестник” травень 1906 – вересень 1906.С.Петербург.Висвітлення роботи І держ.Думи і укр фракції,тісно спввпрацював з українськими послами у Думу.Д.Дорошенко,М.Грушевський (писав передові статті),редактор М.Славинський.Завдання: ”З’ясувати укр.нац.питання з історичної,побутової,соц і економічної сторінки,визначити місце і значення України поміж новими областями нової демократичної Росії,сприяти справедливому вирішення національного і обласного питання взагалі” Бадьорий тон,цікавий зміст виразне накресленнч перспектив – вес це приваблювало не лише українских,але і рос.читачів.Та не довгий був його вік,після троьох місяців існування перед ним стала загроза припинення через брак грошей.Вийшло всього 14 чисел.“Укр.жизнь” Москва.З січня 12 року,щомісячник,видавець – Симон Петлюра.Упродовж 5 років прерхрещувалися тут українські погляди і змагання з поглядами російськими та зрусифікованих земляків.Також писала критику та розкриття псевдонаукових теорій,скерованих прооти українських національніх прав та захист українського рухувід наклепів та інсценуацій,що сипалися з боку певних кіл російськгого суспільства.Співпрацювалаз найсучаснішими науковцями того часу.Звичайно,одразу після виходу першого числа журнал потрапив під пильне око цензорів,але протрималась. Закрили цей журнал у 1917 році з першими днями російської революції.Понад 700 матеріалів українознавчих,найбільше публіцистики.Відділи – історичний,історія л-ри та л-рної критики,право,економіка,мистецтво,етнографія,філологія.Обидва часописи були навмисно російськомовними,так як держава переслідувала все,що торкалось “нац.меншин”

5 Преса І св.війни Німеччина 19 липня 1914 р. оголосила війну Росії.Із майже 60 країн світу війна охопила 48 держав,що становило 3/4 населення планети.Незабаром епіцентром воєнних подій стала Галичина.Виникає українська воєнна преса з початком воєнних дій. 11 грудня 1914р. виходить у Києві за редакцією Андрія Авраменко Літературний тижневик “Згода”. Другий випуск був заборонений. Журнал “Основа”—в Одесі, за редакцією Іллі Гаврилюка. На 3-му випуску припиняє своє існування. У харкові (кінець 1915 року) Винниченко та Сірий видають тижневик “Слово”, за редакцією Глущенка. Невдовзі випуск був припинений. О.Пчілка видає російською мовою “Рідний край”. Було багато нелегальних видань. Журнал “Боротьба” – друкований орган партії соціалреволюціонерів (Леонід Ковалів, Микола Ковалевський), співпрацював Єфремов. Вийшло 5 його номерів у Києві. Існували такі видання, як “Вільна думка”, “Зоря”, “Дзвінок”. У 1915 році було всього 9 як підпільних, так і легальних видань. Підпільні виходили до 17 року.

У Львові утворилась українська рада (з початком війни в Австро-Угорщині). Опублікували маніфест до укр. Народу, який має проавстрійський характер.Перші стрілецькі часописи видавалися на фронті. Тираж цих видань був незначним - від кількох десятків до кількох сотень примірників.Початок преси Українських січових стрільців закладено журналом "Новініяда"( редактор Р. Купчинський). Зміст журналу - це розширений віршований нарис (пісня про стрільця Новіну,його вояцькі будні та "любовно-воєнні" пригоди,Лесь Новіна-Розлуцький є героєм журналу.Вийшов тільки один номер у 1915 р. Стрілецький гумористично-сатиричний журнал "Український самохотник". Перший номер-липень 1915 р. у Кам'янці. Самохотниками називали добровольців - стрільців. Видавець журналу-Харлампій Тиндириндик ( очевидно,що це псевдонім ). Тематика найрізноманітніша: всебічна оперативна інформація, цікаві усмішки,анекдоти на стрілецькі і на загальноукраїнські теми. Усього 40 номерів,останній наприкінці лютого 1917 р. Цього ж року на зміну почав видаватися "Молодий самохотник ",який друкувався у Львові. Посісти таке ж високе місце в журналістиці,як старий "Самохотник", його спадкоємцеві не вдалося. Переважали в журналі сумнівної якості анекдоти,переспів відомих тем,творів. Не вистачало досвідчених кадрів. У Станіславові ( нині Івано-Франківськ ) 31 грудня 1918 р. вийшов з друку "Республіканський самохотник ". Майже в усіх номерах-поезія,переважно ліричні творами Юрія Шкрумеляка. Очевидно,редакція не мала дописувачів,тому й довго існувати не могла : вийшло всього чотири номери журналу. Цікавим гумористично-сатиричним стрілецьким часописом був журнал "Бомба "(видавала "артистична горстка У. С. С."). Всього два номери журналу,гарно ілюстровані малюнками Івана Іванця,Левка Лепкого, Леся Новіни-Розлуцького. Не меншою популярністю серед стрільців користувався журнал "Самопал ". Перший номер на 16 сторінках у травні 1916 року. Спочатку в журналі не було ілюстрацій. З'являються вони з другого номера,до речі,значно багатшого за змістом: знаходимо тут і публікації на злобу дня, і цікаві усмішки.Помітне місце серед журналістики січових стрільців посів журнал "Усусу ".Це був орган "неінтелігентних інтелігентів".Видавав його Юрко Каламар.Виходив часопис нерегулярно.Вийшло сім номерів журналу.Заслуговує на особливу увагу "поважний та гумористично-сатиричний ілюстрований січовий орган "Червона калина "(редактор Микола Угрин-Безгрішний). Перший номер травнень 1917 р. До п'ятого номера він виходив як місячник,а з п'ятого номера-неперіодично,проте частіше.Знаходимо на сторінках зразки високоякісної публіцистики,чудові поетичні рядки. Журнал активно виступав за чистоту української мови.Окрім періодичних видань виходили "Просвітні листки січових стрільців",невеликі за обсягом книжечки кишенькового формату. Тут у популярній формі давалися відповіді на актуальні питання часу.Отже,хоч у зв'язку з різними обставинами більшість видань УСС були недовговічними,вони зробили помітний внесок в історію стрілецтва та історію української журналістики,загалом в українську культуру та літературу.

Протилежна ситуація склалась на Наддніпрянській Україні. Тут до лютневої революції 1917 р. не могло бути й мови про українське військо.Звісно,коли не було національного війська,то не було й національної військової періодики.Серед солдатів-українців почали створюватися військові комітети,клуби. Поступово в усіх гарнізонах – від Тернополя до Москви – організовуються військові віча. Розуміючи,що треба приділити увагу національному вихованню солдатів,політики розпочинають активну видавничу роботу.1 червня 1917 р. тижневик,присвячений військовим справам,“Українська військова справа ”. Це перший український військовий часопис у Наддніпрянській Україні. Незабаром з подібною програмою починає видаватися й інший часопис - "Вісник Українського Військового Генерального Комітету ”. З 1918 р. видання українських воєнних часописів на Наддніпрянщині збільшується.З’являються друковані органи інформативного бюро УНР (1919-1920 ) “Ставка ” (Фастів,редактор Григорієва),згодом-під назвою “Українська ставка”; “Новини ”,що виходили в місці перебування передових частин армії; “Запорожець ”,“Україна ”,“Український козак ”.Перший номер часописа “Стрільця” (В.Пачовський Д.Вітовського) вийшов у Тернополі 1 січня 1919 р. Програму часопису редакція виклала тільки 25 березня 1919 р.: “Мета часопису,- підкреслювалося,- удержання української армії через скріплення її моральної сили”.Окрім “Стрільця”,з1918 р. “Полева газета ”, “Стрілецький шлях ”. Однак видання обходилося дорого,вони не мали великої популярності,велися непрофесійно. Тому командування УГА вирішило об’єднати часописи із газетою “Козацький голос”,що став після цього друкованим органом усієї армії ЗУНР.Необхідно зазначити,що українська воєнна преса загалом була лояльною до більшовиків.Військові часописи виконували й своєрідну роль листоноші. Вони друкували невеликі оголошення,повідомляли про родини фронтовиків.Військові часописи докладали багато зусиль для створення міцної,дисциплінованої армії.Через деякий час фронт стабілізувався,а 12 жовтня 1920 р. Польща,Радянська Росія і Радянська Україна підписали прелімінарний мир. Радянсько-польська війна закінчилась.

7Центральна Рада і мережа її друкованих видань

Лютнева революція 1917р. в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в різних провінційних осередках… З кожним днем шириться її мережа, поширюється її об´єм і завдання. З 6 органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918р. 212 пресових органів.

17.03.1917 у Києві утворилась Центральна Рада. Створила пресове бюро, у якому друкувала публічні декрети, офіційні повідомлення, відозви. Його метою було:”Сприяти розвитку укр. преси та поширювати відомості про неї”, Прес-бюро працювало у Києві і регіонах. Цей період називають “Медовим роком укр. преси”. Другим офіційним виданням був “вісник центрального ген. Секретаріату України”.

8 Свобода преси і цензури в часи Гетьманщини

29.04.18-переворот, до влади приходить Скоропадський.На наступний день-цензура, подвійна (українська+окупаційна(німецько/угорська)) Закриває “Боротьбу”,”Народну волю”=>преса проти гетьмана.Особливо обурив арешт міністрів та зірвання засіданння Ради. Створюється бюро преси на чолі з Донцовим та Дорошенком, яке розробляє перелік питань, які не можна порушувати у пресі (критикувати дій гетьмана, законодавчі акти, родину гетьмана тощо), санкції-штрафи, арешти. На прохання з’їзду журналістів послабити пресу, вони її посилюють. 4 жовтня-наказ про попередню цензуру друкованих видань/часописів, вводиться ще й військова цензура. Цензори переважно місцеві=>великий штат. Цензура сильна – Київ, Могилів, слабка – Харків, Херсон. Видання Скоропадського-“Україна”(з ілюстрованим додатком), “Вісник”(для міністрів). Але, незважаючи на всї заборони, журналісти продовжували боротися з цензурою=>у листопаді цензуру знято. Багато статей було у вересні про питаня української мови, висувалися вимоги про надання їй статусу державної.

9Преса українських соц.партій доби Директорії

Першим укр. Органом у цей час стає щоденна газета під назвою “Нова Рада ”, стає офіційним виданням партії соціалістів-федералістів(на чолі якої був Єфремов). Починає вона виходити з 25.ІІІ.1917р., за редакцією А.Ніковського. Видавало її Тов-во підмоги літературі, науці і мистецтву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут М.Грушевський, Є.Чикаленко, С.Єфремов, І.Шрам…По смерті Семиренка, добродія Укр. Преси, згідно з його заповітом Товариство дістало на українські цілі 3000.000 рублів. На ці кошти і було розпочато видання “Нової ради”, спадкоємниці попередньої “Ради”. Був добре налагоджений інформаційний відділ та оглядипреси, а також відділ дописів. Газета мала велику популярність. Партія Єфремова проголосила курс на федералізацію України, але у складі Росії. У червні 1917р. тон статей змінюється. Проголошуються ідеї незалежної України.30.ІІІ за редакцією Винниченка почала виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) під назво. “Робітнича газета”. Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робутництва та політичне освідомлення його. Тематика: соціальні проблеми робітників, профспілкоий кооперативний дух, проблеми мови. “Робітнича газета” закликає до плюралізму думок. Винниченко за самовизначення України в межах Рос. Держави. Газета мала виразне національне обличчя. Обстоювала право укр. мови на розвиток. Порушувала питання про національну еліту, громадське виховання і національне сумління. Популярним жанром газети був фейлетон. Жовтневу революцію сприйняла насторожено статтею “Сподіване сталося”. Не вірила у позитивність перевороту. Дописувачами були Грінченко, Грушевський.З 1 травня 1917 укр. партія соціалістів-революціонерів (УПСР) почала видавати свій офіційний орган під назвою “Боротьба ”. Головний редактор – М.Шарга. Автори: Шаповал,М.Салтан, Н.Григоріїв, А.Терниченко… Ессери промовляли від імені хліборобів. Переважно селянська тематика. Порушувалися проблеми політичних свобод. Не вірила більшовикам. Укр. преса зорієнтувалась у приходу більшовизму. “Боротьба” теж звертається до Юрія Коцюбинського. Шаповал пише “Ні, ми не віримо Рос. Владі.” У 1918 стався розкол УПСР.За якийсь час “Боротьба” стала органом лівої течії партії, що оформилася в самостійну політичну партію, прибравши собі назву за органом “Боротьбісти”(підтримувала Леніна).

10 Друковані і рукописні видання січових стрільців

Часописи, писані від руки або відбиті на гектографі. Найвищий наклад складав 100 примірників,виходила з дозволу стрілецької команди на кошти з власного продажу. “Вісник Пресової Кватири УСС ” з травня 1916 до червня (2 числа). Зміст – повідомлення, л-рні твори, статті на теми мови, л-ри, громадського життя і національних змагань.Крім нього виходили гумористично-сатиричні часописи “Бомба”,”Самохотник”,”Самопал ”(див.пит.5 ).”УСС” 7чисел, останнє у Відні 1917р.

11 Укр.преса періоду НЕП

НЕП – нова економічна політика, почаласяу 1921р. Основний зміст-дозвіл приватної торгівлі/підприємства. На цей час припадає початок українізації, це час робсількорівської та робітничо-заводської преси. “Господарсько-Кооперативний Часопис ”. З 1 травня 21р., видавець “Сільський господар ”, виходив до грудня 21р. Але у 22р. у серпні було ухвалено продовжувати”ГКЧ” як вже двотижневик і таким залишиться. За 2 роки став ілюстрованим журналом, поруч з кооперативної пропаганди та інструктування управ кооперативів звертав увагу на нац.-к-рне усвідомлення. З 25-“Сільський господар” при однойменному товаристві. Велику роль грають робсількори та фабрично-заводська преса (см. питання 13,14 )

12 Курс на диференціацію та коренізацію укр. преси 20-х рр.

З 1923р . кількість преси українською мовою збільшується. Ця доба визначається національною політикою совєтської влади, відомою під назвою "українізації" . 1925р . російська компартія змінює назву РКП(б) на “всесоюзну Комуністичну партію більшовиків” ВКП(б). Двадцяті роки принесли і позитивне у розвиток української національної ідеї та культури.Українці на великій етнічній території відчули на певний час волю, коли у вогні революції 1917р. був знищений соціальний та національний визиск самодержавства і великої імперської нації.Почався бурхливий процес культурно-національного відродження . Це сприяло утвердженню українців як самобутньої державницької спільноти. Особливо посилився цей процес у роки політики “коренізації” (1923-1927рр. ).Справа в тому, що в усіх партійних структурах в Україні переважала партійна еліта –російська за походженням.Але більшовики усвідомлювали:, щоб закріпитися-укоренитися в національних республіках потрібно розмовляти з місцевим населенням його мовою, створити слухняні власні партійні кадри=>рішення ХІІ з”їзду РКП(б) 1923р . про політику коренізації в національних республіках. А це сприяло, попри сподівання партійних вождів, стрімкому злету національних культур, у тому числі й в Україні, де цю політику коренізації очолив новоприсланий з Москви перший секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, який навіть сам узявся вивчати українську мову.Відбувається розвиток щоденної газети “Вісти ” в напрямі скупчення визначніших українських літературних, наукових і журналістських сил. Це ж становище затримується у “Вістях” якийсь час і по смерті В.Блакитного 1925року, наступником якого в редакцію приходить Є.Касьяненко. На сторінках додатку до “Вістей” під назвою “Культура і побут” з”являються відомі памфлети М.Хвильового, де підносить він історичне гасло “Геть від Москви” . Тут же праці М.Шрага, П.Христюка, М.Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. Врешті сторінка гумору і сатири Остапа Вишні (П.Губенка), що спричиняю особливу популярність часопису серед ширших кіл громадянства.До цього ж часу належить народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як “ВАПЛІТЕ ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець “ВАПЛІТЕ”, -знаменитий “Літературний Ярмарок” і потім “Пролітфронт ”, “Червоний Шлях” за редакцією Гринька (1923), “Життя і революція” за редакцією О.Дорошенка, що показував надзвичайно високий рівень матеріалів та неупередженіст оцінки, навіть у літературній дискусії, “Радянська Література” та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. Це ж саме вібулося і на сторінках літературно-критичного органу під назвою “Критика ”. Не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою “Радянська Освіта” . Народжується високоцінний за своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою “Бібліологічні Вісти”, перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф.М.Грушевського , науковий орган українознавства “Україна” , як оган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.Видання футуристів “Авангард ” 1928-1929рр., що фактично являли собою три бюлетені, за редакцією Поліщука . Згодом М.Семенков організовує літературний орган “Нова генерація ” (1927-1931рр.).Літературна організація “Плуг” випускає у 1925-1927рр. журнал “Плужанин ”, згодом –“Плуг ” (1928-1932рр.) за редакцією Сергія Пилипенка . Літературна група “Гарт” мала свій журнал “Гарт ”, який у 1927році став органом ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). 1926року виходить журнал “Молодняк ”, що складався з колишніх членів “Гарту” і “Плуга” за редакцією О.Корнійчука . Наслідки політики коренізації були досить відчутними.1927р . 70% урядових установ вели свої справи українською мовою, 80% загальноосвітніх закладів проводили навчання українською мовою, 87% газет видавалося українською мовою, українська інтелігенція створила низку громадських організацій, зокрема й письменницьких, які відігравали величезну роль у суспільному житті республіки. Відбувався процес відродження української нації, що, безумовно, вело до постановки питання про її суверенітет. Це злякало більшовиків.З 1930-1932рр – закінчення “українізації”, кінець розвитку українознавства, наступ на українську науку, починаючи з 1932року, -геноцид, голодомор 1932-1933рр., починається наступ на пресу, яка закабалюється радянським керівництвом, повернення до російської мови, цілком оформлюється партійно-радянська преса з 1930р., з її посутніми рисами, починається фізичне винищення журналістів, публіцистів, згодом посилюється практика “донос через газету”.

13 Робсількорівський рух в історії української журналістики

За наказом Леніна, на 5 штатних праціввників преси має співпрацювати 50, а то й 500 робітників і селян. Понад 60% газетної площі мало відходити на тих дописувачів. Професійним співробітникам, виходить, залишалося лише 40%. До 22 року передрук листів до редакції ролбітників, але з 1923 року – новий рівень. Започатковується постійна праця з робсількорами. Поширюється практика анонімних матеріалів. Робсількорівський рух – це палиця на два боки – за одного за допомогою преси виправлялися помилки, а з другого це був шлях зводити розрахунки (через анонімність).

Грудень 1924 – Всеукраїнська нарада про роботу на селі: “Треба керувати робсількорами так, щоб вони працювали на користь партії” (Газета “Вісті”, 5 грудня 1924)

З 1924 року – перехід від вихизування до реальної політичної боротьби.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--